Лео Моґі: як режисер з України підкорив Європу і надихнув Тарантіно

Лео Моґі: як режисер з України підкорив Європу і надихнув Тарантіно

Лео Моґі: як режисер з України підкорив Європу і надихнув Тарантіно

З 9 по 17 червня в "Довженко Центрі" пройшла ретроспектива фільмів Леоніда Могилевського, якого західний світ знає як Лео Моґі. Великий режисер на Заході і майже забута постать на Батьківщині.

Біографія Моґі значна за обсягами та досягненнями, "Суспільне Культура" розповідає про найцікавіші історії з його творчості.

Колега Дзиґи Вертова та Олександра Довженко

Могилевський народився 14 липня 1898 року в родині одеських євреїв. Після Першої світової, де ще юний Леонід воює у складі піхотного полку в Криму, він вступає в медичне училище, а паралельно підробляє у харківського кінопрокатника Дмитра Харитонова, де і знайомиться зі світом кіно.

Цей досвід допоміг йому пізніше, у 1923 році, стати юридичним радником на Одеській кіностудії ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління) – місця, де зародилося українське кіно. Але Могилевський виявляв інтерес не тільки до юридичних законів, але й до монтажу фільмів, допомагаючи з цим режисерові Миколі Салтикову.

Лео Моґі: як режисер з України підкорив Європу і надихнув Тарантіно

Леонід Могилевський разом з Олександром Довженко (другий ряд), Марі Луїз Бод-Бові та Панаїт Істраті (перший ряд).

Невдовзі він змінює нудну юриспруденцію на більш творчу діяльність та очолює відділ кінохроніки в Києві, де його колегами по цеху були Дзиґа Вертов і Михаїл Кауфман.

Також Могилевський запускає журнали “Кінотиждень” і “Кіножурнал” – збірники свіжої кінохроніки, “своєчасної та термінової”. Оперативність виходу цих журналів зробила їх проривом в той час, коли далеко не у кожного громадянина було вдома хоча б радіо.

На останок разом з Олександром Довженком вони створять першу кінотеку українських фільмів, яка складалася з 350 негативів ВУФКУ і приблизно 2100 копій радянських і закордонних фільмів.

Показав у фільмі Володимира Винниченка та Симона Петлюру

На десяту річницю Жовтневої революції правління ВУФКУ вирішило випустити історичний хронікальний фільм під назвою “Як це було” (1927 рік), для чого Могилевський переглянув понад 40 тисяч метрів плівки, що охоплювали події від імперіалістичної війни до Жовтневого перевороту. Це був його перший монтажний експеримент, який незабаром знайшов своє логічне продовження.

Могилевський заявив, що новa монтажнa кінодоповідь “Жовтень України” цього разу буде зроблена на підставі 150 тисяч метрів плівки (які в більшості були пошкодженим мотлохом, витягнутим з підвалів ВУФКУ). Матеріал стосувався подій громадянської війни та тогочасного соціалістичного будівництва в Україні з коротким оглядом міжнародного становища СРСР.

Для цього Могилевський переглянув понад 100 годин кінохроніки, в результаті змонтувавши з них 67-хвилинний фільм. У 1928 році “Документи епохи” вийшли на екран – це унікальна історична стрічка, яка зберегла реальний побут 1910-1920-х років, а також зафільмувала лідерів української революції Володимира Винниченка та Симона Петлюру, гетьмана Павла Скоропадського та першого більшовицького народного комісара УСРР Християна Раковського.

Здобув славу з новим ім’ям

Після “Документів епохи” Могилевський займався монтажем короткометражок. Крім цього він їздив українськими селами й знімав наслідки колективізації, за що отримав догану.

В січні 1929 році, напередодні першої хвилі репресій проти діячів української культури, Могилевський в рамках радянської делегації виїздить в Європу з метою освоєння техніки звукового кіно. Опинившись у Франції, вирішує не повертатися.

У Могилевського у Парижі жив зведений брат Олександр, який подав клопотання про дозвіл на роботу для Леоніда та його сестри. У Франції він швидко стає монтажером і паралельно гартується до режисерської діяльності.

Лео Моґі: як режисер з України підкорив Європу і надихнув Тарантіно

Спочатку Могилевський займається монтажем французьких версій російських фільмів: “Подорож в Афганістан” Андрія Єрофєєва, “Підніжжя смерті” Володимира Шнейдерова, “Мій син” Євгенія Червякова, “Білий орел” Якова Протазанова.

У лютому 1930 року Леонід зустрічається в Парижі з Сергієм Ейзенштейном, тому як раз відмовили у показі фільму “Старе і нове” в Сорбонні. З цього приводу Могилевський монтує документальий середній метр “На селі”, який можна було побачити в одному з перших кінотеатрів Парижу “Студіо 28” разом із картинами Луїса Бунюеля. В титрах до “Села” вперше з’являється скорочене прізвище – Лео Моґі (Leo Moguy).

Моґі вливається в паризьку богему і починає знімати перші режисерські роботи. На те, щоб стати впізнаваною величиною на Заході, знадобилося менше 10 років. Його “Тюрму без ґрат” (1938) показували на Венеційському кінофестивалі, де отримав Кубок міністерства масової культури та був номінований на головну нагороду як найкращий іноземний фільм. Так Лео Моґі стає відомим.

Тим часом більшість колег Могилевського, які брали участь у засіданнях ВУФКУ, вже були репресовані.

Накричав на міністра Третього рейху

Моґі перший з режисерів, хто вирішив перенести на кіноекран театральне правило трьох єдностей (місця, дії та час). Це коли події фільму відбуваються в тому ж темпі, що і його показ – година в фільмі триває стільки ж часу, скільки і реальна. Потім цим прийомом, побаченим в “Дезертирі” Могилевського, скористаються Гічкок (“Мотузка”, 1948) і Фред Циннеманн (“Рівно опівдні”, 1952).

Незадовго до початку Другої світової, у Париж завітає міністр закордонних справ Третього рейха Йоахім фон Ріббентроп. На вечірці в посольстві він познайомиться з виконавицею головної ролі “Дезертира” Корінн Люшер, на той час одна з найвідоміших французьких акторок.

Лео Моґі: як режисер з України підкорив Європу і надихнув Тарантіно

Наступного дня Ріббентроп вирішив завітати до неї на знімальний майданчик, чим майже зірвав робочий процесс – проте під натиском розлюченого Лео Моґі змушений був відступити. Проте міністр рейху пообіцяв, що обов’язково пригадає режисерові таке зухвальство, коли опиниться наступний раз у Парижі.

Це трапилось у 1940 після окупації міста, коли перейменований на більш нейтральний “Я чекатиму на тебе” фільм, нацисти заборонили.

Підкорив Голлівуд

У 1940 році, тікаючи від німецького вторгнення, Лео Моґі переїхав до Голлівуду. Тут він працює над стрічками категорії “В” (малобюджетні комерційні фільми), серед яких була і антинацистська пропаганда про окуповану французьку столицю “Париж у сутінках”.

Коли тільки “Париж” виходить на великих екранах, Моґі потрапляє на кіностудію RKO Pictures, якій ми завдячуємо появою “Громадянина Кейна” Орсона Веллса, фільмів жанру “нуар” і кількох найкращих стрічок Альфреда Гічкока.

Лео Моґі: як режисер з України підкорив Європу і надихнув Тарантіно

Після кількох невдалих спроб запуститися з фільмами, Могилевський таки здобуває бюджет на військовий шпигунський фільм “Аравійська операція”, дія якого, слідом за хітовою “Касабланкою”, відбуваються в екзотичному просторі арабського світу.

На знімальному майданчику йому допомагають два нетривіальні асистенти: Роберт Вайз, майбутній режисер найважливішого мюзикла 1960-х “Вестсайдської історії” та Роберт Олдріч, асистент Жана Ренуара і Чарлі Чапліна, класик нуару та триллеру.

Надихнув Квентіна Тарантіно

В 2013 році Квентін Тарантіно представляв "Дезертира" Могилевського на фестивалі братів Люм'єрів у Києві. У кінотеатрі “Жовтень” він розповів, що фільми “Париж у сутінках” та “Аравійська операція” надихали його на створення “Безславних виродків”, ставлячи їх в один ряд із роботами Жана Ренуара та Фріца Ланґa.

“Це найкраща послідовність кадрів, яку я колись бачив у своєму лайняному житті… фільм чудовий навіть і без цієї сцени, але коли доходимо до неї, він стає таким захопливим, що мимоволі запитуєшся – а що це я власне зараз бачу?”, – сказав Тарантіно.

Також в іншому фільмі Квентіна “Джанґо вільний” можна зустріти юриста Лео Моґі (його роль виконує Денніс Крістофер), який постійно супроводжує героя Леонардо Ді Капріо.

Щось ще?

Загалом на Заході Моґі зняв 24 художніх фільми, сценарії яких редагував або писав сам – за внесок у розвиток кіноіндустрії Лео отримає більше 20 міжнародних нагород.

Невдовзі після закінчення Другої світової, Моґі повернеться в Європу. У 1947 році його картина “Вірсавія” номінується на Велику міжнародну премію Венеційського кінофестивалю. А в 1950 році фільм “Завтра – надто пізно” номінується на “Золотого Лева” – головну нагороду Венеційського кінофестивалю, та визнається найкращим італійським фільмом року.

Лео Моґі: як режисер з України підкорив Європу і надихнув Тарантіно

Читав промови у ЮНЕСКО, обурюючись не тільки ядерною зброєю, але й неоколоніалізмом, цензурою, впливом промисловості на екологію. 1976-го Лео Моґі зняв документальний фільм для ООН про ядерну загрозу. Це його останній фільм. На жаль, в тому ж році режисер помер від раку.

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше