Ігор Терехов — міський голова Харкова з листопада 2021 року. У липні 2026-го, на тлі зміни уряду, Терехова називали одним із кандидатів на посаду прем'єр-міністра. Цьогоріч мера Харкова також можна помітити в загальнонаціональних соціологічних опитуваннях про довіру українців до політиків і громадських діячів, де в нього порівняно високий результат.
Чи збирається харківський міський голова у велику політику? Чому він активно коментує загальнонаціональні теми? Та які у нього відносини з військовими підрозділами, що боронять Харків і Харківщину? Про це й не лише — Ігор Терехов у проєкті «Ремовська Інтервʼю». Відеоверсію розмови дивіться тут.
Багато українців побачили вас у липні на фото поруч із президентом на Банковій. Це сталося того ж дня, коли стало відомо про зміну уряду. Практично всіх, із ким 12 липня президент зустрівся, на тлі новини про відставку уряду Юлії Свириденко, записали в кандидати на премʼєра.
Як пройшла ваша липнева зустріч із президентом?
Не можу розповідати всіх подробиць цієї зустрічі — розумієте, чому. Але стосувалася вона не лише безпекової ситуації Харкова.
Ми спілкувалися про бачення економічних процесів — на сьогодні й на майбутнє. Про те, яким буде відновлення України після того, як настане мир, якою буде спеціалізація міст, стратегія економічного розвитку. Тут ми були в одній парадигмі.
Другим блоком ми обговорювали енергетику: як бути гнучкішими, як налагодити диференційовані системи тепло- і водопостачання, енергозабезпечення, як пройти наступний, дуже важкий, опалювальний сезон.
Також говорили про соціальну політику й підтримку вимушених переселенців. Прогресує бідність людей — ми порушували питання, як із цим боротися.
І, звісно, говорили про безпекову ситуацію.
Чи пропонували вам посади прем'єр-міністра або віцепрем'єра?
Я хочу, щоб ми залишили це питання за дужками нашої розмови. Зараз вже призначено уряд, він працює. Будемо дивитися й допомагати.
Чи має міський голова Харкова таку розкіш — відмовити президенту у пропозиції обійняти високу посаду в уряді?
Не дуже хочу відповідати на запитання, має чи не має. Я вважаю, що кожна людина вирішує для себе свій шлях.
Вам узагалі цікава була б робота в уряді? Це все-таки вже більший масштаб. Ви все частіше коментуєте якісь загальнонаціональні питання. Та й те, про що ви говорили на зустрічі з президентом порушували, — це ж питання загальнонаціонального масштабу.
Так. Але великі міста теж є частиною цієї програми, тож це важливо [й Харкову].
На тлі вашої зустрічі з президентом знову з'явилися чутки про те, що ви в майбутньому очолите партію регіональних лідерів. Чи працюєте ви над цим? У вас є Асоціація прифронтових міст і громад — звучить як непогана база для партії.
Це неполітична організація. Ми об'єдналися, щоб вирішувати інтереси міст і громад, які поряд із фронтом чи на лінії фронту. Бо свого часу на нас не звертали увагу.
Першим почав звертати увагу президент. Потім — вже колишній уряд. Далі був перший пакет підтримки прифронтових міст та громад — ми ініціювали його й багато пропозицій туди внесли. Але він не відповідав сьогоднішнім вимогам прифронтових міст та громад, бо був точковим. Зараз готується другий пакет, сподіваюсь, він буде більш комплексним.
Потрібна стратегія — як підтримати великі міста, що опинилися у прифронтовому становищі? Як утримати людей? Як потрібно змінювати економіку – і сьогодні, й на майбутнє. Як підтримати бізнес? Як зробити так, щоб усе ж таки були страхування воєнних ризиків? Як зробити так, щоб кредитна ланка працювала? Не просто сказати: є «5-7-9»«Доступні кредити 5-7-9%» - це державна програма пільгового кредитування для бізнесу в Україні., він працює, бо він не працює сьогодні у прифронтових містах і громадах. Як працювати з бюджетом? Як підвищити заробітні плати лікарям, вчителям, соціальним працівникам? Це ж має бути не тільки коштом міських бюджетів, бо вони не витримають цього.
Як зробити — в умовах нашої війни і того, що зараз відбувається між Сполученими Штатами та Іраном, — щоб пальне в нас було й не за надто високими цінами? Це дуже важливі виклики, перед якими сьогодні стоїть вся держава.
Все це відкладає відбиток на всі міста й громади. І, звісно, прифронтовим містам та громадам набагато важче, ніж, вибачте, і Києву, і тиловим містам — Львову, Івано-Франківську, Ужгороду. Я все розумію, але ми потребуємо зовсім іншого вектору уваги.
От ви мені сказали, що приїхали до Харкова й бачите, що тут є життя. А завдяки чому? Завдяки людям. Я проходив 2022 рік, березень місяць — і сьогодні вам точно можу сказати, скільки було людей. У Харкові залишилось тоді 312 тисяч людей.
А зараз скільки?
Практично 1 мільйон 400 тисяч. Практично 220 тисяч із них — вимушені переселенці.
Тому хочу сказати, що потрібно утримувати людей. Робити так, щоб люди бажали залишитись. Ми ж на аркані не будемо їх тягати.
Пропоную поговорити про безпеку й війну предметніше. За підсумками липня зі статистики, яку ви публікуєте, було помітно, що для Харкова є новий виклик: половина з понад 100 атак росіян по місту були FPV-дрони. Що чи хто стає цілями таких уражень?
Так, це був великий виклик. Перш за все, хочу сказати, що ми сьогодні намагаємось зробити так, щоб якомога менше FPV-дронів долітало до міста. Є певний результат.
Переважна більшість цілей – це АЗС. Потім були влучання і в житлові будинки, і в підприємства.
Але завдяки співпраці з військовими набагато менше [FPV-дронів] зараз долітає до Харкова. Дуже сподіваюсь, що в серпні цифра буде інша.
«Потрібно завершувати війну, а не встановлювати сітки». Це ви сказали десь на початку року у відповідь на запитання одного з депутатів міськради про антидроновий захист на півночі Харкова. Цю репліку вам часто згадують. На той момент загроза FPV була набагато нижчою, ніж місто з цим стикнулося влітку. Ви тоді недооцінили цю загрозу?
А що я не так сказав?
Завершення війни — все-таки перспектива трохи віддаленіша, ніж поява над Харковом FPV у такій кількості.
Я й зараз наполягаю на тому, що потрібно завершувати війну. А встановлення сіток — це справа, яку вже в останній момент потрібно робити. Бо є ще інший захист, яким ми зараз користуємось.
Ви й зараз наголосили, що ви — за те, щоб завершувати війну. Я не знаю, чи в Україні є люди, які проти цього. Кому ви адресуєте цю думку? Чия це відповідальність, як ви це бачите?
По-перше, ми чудово розуміємо, хто розв'язав війну — наш ворог, росіяни. Якщо не буде в росіян бажання закінчити війну, то одного бажання України занадто мало. Але в нас є партнери, Сполучені Штати, європейська спільнота, інші держави. І є дуже багато можливостей, які потрібно сьогодні дипломатичним шляхом використовувати для досягнення миру.
Просто з вашого боку це звучить так, ніби хтось не хоче завершувати війну.
Росія поки не хоче, як я розумію.
Ще цікава ваша заява. Коли на початку липня у Львові були сутички між громадянами та представниками групи оповіщення, ТЦК і поліції — ви опублікували великий допис у себе в телеграмі, який можна узагальнити як «мобілізація потрібна, але вона має бути справедливою».
Чому ви вирішили висловитися тоді на цю тему?
По-перше, це моя життєва та громадянська позиція. Я маю право висловлюватися з будь-якого питання, і буду продовжувати це робити.
Також я вважаю, що сьогодні ТЦК цими «бусифікаціями» руйнують імідж Збройних сил України. У нас також були випадки, коли і вчителя побили працівники ТЦК, і було ціле розслідування.
Тоді всі мені телефонували: «А навіщо ти це сказав? Це ж руйнує мобілізацію». Але ні, її руйнують методи ТЦК.
А що б ви сказали тим чоловікам призовного віку, які не оновили за цей час свої дані? Це ж одна з причин — я не кажу, що головна, — чому ТЦК застосовують примус.
Я пам'ятаю 24-25 лютого 2022 року, коли довжелезні черги стояли у нас до військкоматів. Коли ми роздавали зброю людям, щоб вони йшли й захищали. Я пам'ятаю територіальну оборону — це зараз 127-ма Харківська бригада, 92-га бригада, яка стояла до останнього патрона… Ціною свого життя ці хлопці зробили неймовірне. І тоді вони мені казали: «Ми Харків не здамо, бо тут наші родини, дружини, діти. Ми — харків'яни, ви що».
Я дуже хочу, щоб цей порив був і зараз. Як це зробити? Це потрібно робити.
Цим бригадам, які ви назвали, я впевнена, потрібні військовослужбовці. Дуже велика частка людей там служать або з 2022 року, або з 2023-го.
Як ви можете це пояснити — як політик, як міський голова — чому політичні лідери різних рівнів так бояться говорити про те, що люди повинні доєднуватися до війська? Тобто говорити про мобілізацію саме в контексті необхідності громадян долучитися до війська.
Це ж питання до кожного політика — хто боїться, а хто не боїться. Я вважаю, що перш за все, повинен бути патріотизм. Потрібно зробити так, щоб людина сама — від серця, від душі — розуміла, що потрібно захищати свою землю. Що тут моя родина, мої діти.
Потрібна інформаційна політика. Роз'яснювати, з молоком матері прищеплювати цей патріотизм. А не: «Якось там пропетляю. Хлопці нехай повоюють, а ми потім прийдемо».
Але не хочуть доєднуватись, на вашу думку, через дії ТЦК?
Одна з причин, так. Багато причин.
Як Харків зараз підтримує тих містян, які долучилися до війська?
У нас працює декілька програм. Житлова — вони можуть отримувати житло на більш-менш пільгових умовах. Також — я б не сказав, що це підтримка, але це наш святий обов'язок — ми кожній дитині в якої загинули батько чи мати в Збройних силах України, до повноліття виділяємо кошти. І це немалі гроші. Втім, ніхто не поверне їм батьків. Є й чимало соціальних програм.
Також ми підтримуємо безпосередньо військових — субвенціями, попри дефіцит міського бюджету.
Тобто ви передаєте кошти на бригади. На їхній запит, чи є якась пропорція?
На їхній запит.
Перед тим як із вами зустрітися, я дивилась і інтервʼю харківських військових та інших діячів. Звернула увагу на те, що рік тому засновник бригади «Хартія» Всеволод Кожемяко казав, що місто недостатньо підтримує «Хартію». У вас ними якісь особливі відносини?
У мене чудові стосунки з «Хартією». Я поважаю і керівника «Хартії», і кожного хлопця — ми з багатьма з них знайомі й спілкуємось. Але є певна невизначеність стосунків між [мною та], як ви сказали, засновником… Він вважає, що є так, як він каже. Я вважаю, що кожен має займатися своїм ділом. У Всеволода Кожемяки дуже гарно виходить залучати — витискати, я б сказав — кошти, зокрема для «Хартії», з підприємців, з інших людей. Я працюю, і моя підтримка кожному підрозділу однакова.
Зараз ми з «Хартією» відпрацьовуємо певні захисні дії щодо дронів. Це спільна робота. Тобто я не виносив би це питання взагалі, ми якось розберемося.
Були заяви — і я бачила, що їх підхопили й деякі активісти та військовослужбовці — що харківська влада нібито забороняє рекламодавцям розміщувати рекламу «Хартії», або що ви змушуєте комунальників замальовувати графіті «Хартії» по місту. Чи були такі вказівки?
Можна я вам скажу таку річ, щоб ви розуміли… Я тільки що сказав, що харків'яни обожнюють Харків, так? Вони бачать чистоту, охайність, фасади, зрозумілі реклами й так далі. На жаль, так сталося, що засновник «Хартії» Всеволод Кожемяко не харків'янин. Бо харків'янин ніколи б не зробив такий напис на фасадах будівель.
Ви про графіті чи про білборди?
Про графіті на фасадах будівель. Але ніхто нікому ніяких вказівок не дає й не давав. Так, були випадки, коли люди – люди – були дуже стурбовані, бо був напис «Хартія» й стрілка, і люди не могли зрозуміти, чи то штаб, чи ще щось. І вони дійсно просили своїх сусідів десь щось замалювати.
Я тоді казав: «Дивіться, от ці стрілки, навіщо ви їх [додаєте]? Що це таке? Всі ж вважають, що це вхід до штабу. Якщо це з'являється на під'їзді будинку — а, на жаль, у нас дуже багато завербованих росіянами агентів — туди будуть влучання. І що ми будемо робити?» Але це було кілька років тому. Зараз такої проблеми не існує.
Велика тема в контексті обстрілів і виклик для міст, які від обстрілів потерпають, — це укриття. Наприклад, київський міський голова Віталій Кличко попав під шквал критики на тлі того, що почастішали атаки балістикою на місто, дедалі більше людей почали спускатися в метро — і стало зрозуміло, що там замало місця для всіх охочих.
Як Харків розв'язує питання з укриттями?
З початку війни у нас метрополітен — це була база життя. Цілодобово там тоді перебувало десь 160 тисяч людей. Потрібно було всіх нагодувати, щоб були вбиральні, душ. Корм для тварин був теж великою проблемою на той час. Теплі речі. І я вважаю, що ми тоді витримали це навантаження.
Метрополітен, який працює цілодобово, в нас досі є основним укриттям. Там можна випити чаю, якогось печива з'їсти.
Коли почалися обстріли наших зупинок, ми перші в Україні розробили й поставили безпечні зупинки. Під'єднати до них інтернет, відеокамери, щоб людина виходила, тільки коли зупиняється транспорт. В особливо небезпечних місцях такі зупинки працюють і досі.
Крім цього, в нас є найпростіші укриття. Дуже багато з них ми оснастили системою електронного доступу, і вони відчиняються автоматично, як тільки лунає повітряна тривога.
Також 1 вересня ми здамо вже десяту підземну школу — їх ми теж можемо використовувати як укриття, коли є необхідність.
Будемо зараз доставляти деякі укриття в місцях, де люди проводять дозвілля. Нам не вистачає.
За час повномасштабної війни у Харкові відкрилося 35 нових укриттів. Це відповідь ДСНС на запит видання Forbes Україна. У Києві — 50, в Одесі – жодного. Як міський голова поясніть, будь ласка: в чому труднощі з тим, щоб відкривати нові укриття?
Тут багато викликів. Кошти, перш за все. Також — хто будуватиме? Хто прийматиме в експлуатацію? Де це укриття потрібно робити?
На місці ДСНС я б розробив державну програму й сказав: нам сьогодні потрібно в такому-то районі стільки-то укриттів, в такому — стільки-то, в такому — стільки-то. Виходячи з кількості населення, з доступності. А не просто так: треба укриття — далі дійте на свій розсуд.
Також питання державних будівельних норм на зупинки, на підземні школи. У нас не було ж їх, ми самі розробляли, потім затверджували в Києві. Потім передали Запоріжжю, Херсону — там почали будувати.
Як би ви узагальнили три головні потреби прифронтового міста? Яким би був ваш запит до уряду?
Перший запит — і це стосується всіх міст — це підготовка до опалювального сезону. Сьогодні нам потрібно підготуватися, як ніколи. І це стосується, перш за все, енергетики й водопостачання, яке може бути і комунальним, і ні.
Другий запит — як зробити так, щоб люди не виїжджали.
Що ви маєте на увазі? Адже виїжджають, головним чином, з безпекових міркувань.
Розкажу ще про таку динаміку. Дуже багато харків'ян свого часу переїхали до Києва. А минулої зими ми побачили, що дуже багато людей із Києва переїхали до Харкова — попри те, що тут обстріли набагато частіше.
Так, у нас теж були важкі часи. Ми побачили, що безпека дуже важлива. Але коли в людей немає комунальних послуг, вони виїжджатимуть з міста. Бо вже вони не думають за безпеку, а думають, як зберегти життя, щоб не замерзнути, коли холодно, де їжу приготувати, де помитися.
Ще одне питання, яке дуже важливе, – це прогресуюча бідність людей. Тут уряд може зробити багато. І ми сьогодні пропонуємо — від мене, від Асоціації прифронтових міст та громад — визначитись із соціально значущими продуктами. Визначити перелік цих продуктів і зробити на них ставку ПДВ не 20%, як зараз, — а 5%.
Крім цього, я дуже хочу, щоб підняли мінімальну пенсію до рівня 6 тисяч гривень хоча б, а мінімальну зарплату до 10 тисяч.
Витрати на це — один бік медалі. А інший: хтось коли-небудь рахував, у скільки нам як державі обходиться втрата людей? Коли молоді люди виїжджають, люди середнього віку. Скільки нам коштує виїзд кожного лікаря, вчителя, медичного працівника середньої ланки, будівельника? Ніхто ж не прораховував це.
Я помітила, що вже вдруге, коли ви говорите про людей, називаєте різні категорії населення — але не військовослужбовців.
Військовослужбовці зараз на війні. І буде велика проблема, коли вони повернуться з війни: нам потрібно розуміти, що держава дасть цим людям, які захищали нас всіх. І це окрема політика. Ви ж знаєте про мою жорстку позицію щодо мігрантів?
Ні.
Я вважаю, що спочатку ми повинні забезпечити українців роботою. Нам не потрібна дешева робоча сила. Нам потрібно, щоб кожен військовий, який повернеться з фронту, мав роботу, житло й соціальний пакет.
А Харкову якось зараз загрожують трудові мігранти?
Ну, може. Бачили, скільки було таких спроб завозити.
Куди?
В Західну Україну.
А до Харкова?
До Харкова деякі доїжджали, потом виїжджали.
Тобто місто цих людей не прийме?
Територіальний устрій України такий, що місто самостійно питання міграційної політики вирішувати не може. Але моя позиція категорично проти мігрантів — нам потрібно наших людей повернути, які виїхали.
Поверну вас до ідеї про зниження ПДВ. Цей податок — одне з основних джерел поповнення українського бюджету, з якого, зокрема, фінансується оборона. Ваша ідея звучить популістично.
Це не популістично. По-перше, я сказав, що ПДВ варто знизити на перелік соціально значущих продуктів. Їх виробляють українські підприємства. Якщо ми порахуємо це все, а також будемо контролювати торговельні надбавки…
Тобто ви ще й додатково за жорсткіше регулювання ринку?
Так, на соціально значущі продукти. І в підсумку бюджет навряд чи щось втратить, але люди виграють.
Ви звертались уже до уряду з цією ідеєю? Що вони вам відповіли?
Поки що відповіді нема. Але ми вже звернулися від Асоціації.
Багато українців знають, що в Харкові з 2022 року безкоштовний проїзд у громадському транспорті. Також у місті є пільги для бізнесу.
Вже немає пільг.
Що змінилося?
Раніше була домовленість — скасувати місцеві податки і збори для Харкова, щоб бізнесу було простіше — а місто отримувало б відповідну компенсацію з державного бюджету. Минулого року уряд — так, із затримкою й не в повному обсязі — але компенсував це нам. Але за перше півріччя цього року компенсації ми отримали нуль. Все проголосували — а нічого не дали. І ми втратили гроші в міському бюджеті.
Так неможливо. Кожен приліт — це які втрати міського бюджету? Ми власним коштом відбудовуємо, відновлюємо. А є ж великі будинки, які потребують великих капіталовкладень… Раніше було співфінансування: частина коштів на відновлення йде з міського бюджету, частина з державного. Але за цей рік ми отримали нуль субвенцій на це. Прифронтове місто. Ну як це можливо? Я порушуватиму це питання перед новим урядом.
Я зараз із новим міністром інфраструктури розмовляв. Він обіцяє 212 мільйонів субвенції, щоб ми якийсь обсяг робіт зробили.
Від безкоштовного проїзду в громадському транспорті, однак, ви поки що не відмовляєтесь?
Ні.
Скільки це коштує міському бюджету?
Це різні цифри. Коли ми починали бюджетний рік, паливо-мастильні матеріали були по одній ціні, як і електропостачання. Зараз кожного дня все зростає.
Ну, якщо взяти, наприклад, 2025 рік. Ви ж знаєте, скільки вам обійшлося те, щоб харків'яни й гості міста могли безкоштовно користуватися метро чи тролейбусом?
І ще трамваєм, автобусом — всіма [видами транспорту], в місті практично немає приватного перевізника. Це була моя категорична позиція.
Тобто навантаження величезне.
Навантаження таке, яке сьогодні неможливо порахуватиУ 2023 році Ігор Терехов заявляв, що утримання громадського транспорту обходиться місту у близько 2,5 мільярди гривень на рік. Проїзд у Харкові безкоштовний від початку повномасштабної війни.. Це перш за все метрополітен, який працює сьогодні як основне укриття. Ви будете брати з людей гроші? Чи з вимушених переселенців, чи людей, які отримують по 7-8 тисяч гривень?
Я хочу сказати, що є популізм, а є людяність. І скільки б воно не коштувало, нема таких грошей, які сьогодні будуть коштувати нам нашого ставлення до людей і нашої людяності.
Харків і його комунальні підприємства мають найбільші в Україні борги за енергоносії та комунальні послуги. Нещодавно на «Економічній правді» вийшла велика стаття, де детально це розписано. Ви відповідали на цю статтю.
Це ж зворотний бік медалі, так? Наприклад, того ж безкоштовного проїзду.
Зовсім ні.
Це не пов'язані речі?
Абсолютно, зовсім не пов'язані.
Як ви тоді поясните, чому це сталося? Це ж також певна небезпека для Харкова, коли борги накопичуються.
Дуже просто. Мова про різницю в тарифахМова про те, що тарифи, встановлені державою, були нижчими, ніж їхня реальна ринкова собівартість. Громадяни платили за послуги згідно з платіжками. Держава мала б компенсувати комунальним підприємствам різницю між встановленим тарифом і ринковою собівартістю. Але натомість із боку держави є борги щодо таких виплат..
Коли ви візьмете, скільки винен державі Харків, і скільки винна держава Харкову — то баланс буде не на користь держави. У структурі боргів враховано й те, що накопичувалося з 2012 року — за електропостачання, в основному, теплопостачання і водопостачання населення. Це борги населення.
Але ж факт заборгованості є?
Є борг між населенням міста Харкова і державою, так будемо казати.
Є так звана РВТ, різниця в тарифах, які заборгувала сьогодні держава нашим комунальним підприємствам. І є борги, які наші комунальні підприємства — бо в них не було коштів, яких вони потребували з різниці в тарифах, — вони заборгували.
Тобто якщо ви кажете, що зараз найбільшу заборгованість перед державою має Харків, то також є найбільша заборгованість сьогодні держави перед Харковом.
У статті, яку я згадувала, серед підприємств, названих боржниками, є, наприклад, «Харківські теплові мережі». За підсумками 2025 року в нього найбільший приріст боргів за газ.
І от буквально перед нашою з вами зустріччю це підприємство повідомило, що з 1 жовтня вода разом із водовідведенням у Харкові подорожчають майже втричі.
Тобто через борги люди платитимуть вищу ціну.
Дивіться, у нас була найнижча ціна на водопостачання і водовідведення. Сьогодні утримати цю ціну неможливо. Але якщо порівняти з іншими містами, то ми практично найнижчу ціну серед всіх великих міст будемо мати.
Я дуже виважено до цього ставлюся. Що стосується водоканалу — потрібно бачити, з чого складається ця цифра. Сьогодні, щоб доставити воду до Харкова, потрібно, щоб вона пройшла 140 кілометрів, декілька підйомів. Ми б не підіймали ці ціни — але ж підняли вартість електрики. Реагенти для очищення всі подорожчали в рази, паливно-мастильні матеріали. Якби там не зросло — і тут би нічого не зросло.
Як ви бачите розвиток ситуації з цими боргами? Знов-таки, у згаданій статті мова йде про те, що накопичення цих боргів може призвести до колапсу комунальної системи Харкова і до ризиків для енергосистеми в цілому.
А до чого тут це? Ми що, за енергетику не розраховуємось зараз? Нам жодної кіловат-години не дадуть безкоштовно. Це ж кажуть за ті борги, які були з 2012 року, я ще мером тоді не працював.
Але це й ваш тягар тепер.
Так, це мій тягар. Я ж сказав: проведімо взаємозалік. Бо як можливо зараз стягнути з людини кошти? У неї вже цього житла немає. 160 тисяч мешканців Харкова залишилися без даху над головою. А якщо людина заборгувала в 2012-му чи 2013 році? Ну що це?
Тобто списати, заморозити? Як це має бути?
Я вважаю, що з населення потрібно списати взагалі ці борги. Це накопичення нічого не дасть. Воно буде на папері. І всі казатимуть кожного разу перед якимись виборами, чи коли комусь хтось не сподобався: «Опачки, а давайте я ці борги зараз пред'явлю». І відповідь буде: «Так держава ж винна!» І оцей пінг-понг буде завжди.
Моя пропозиція щодо населення: давайте ми якось один раз «відрубаємо» ці питання. Це стосується ж не тільки Харкова, а всіх міст.
Ви пропонуєте «відрубати» для всіх міст?
Ну для прифронтових так точно. Але ж сьогодні заборгованість держави перед містами через різницю в тарифах є по всіх містах. То зробімо взаємозалік, і ніхто нікому не буде винен. І будемо [надалі] сплачувати. Нам — населення й підприємства, а ми — НАКу [«Нафтогаз»] і так далі. Це теж завдання уряду насправді сьогодні.
Ми з вами вже кілька таких ідей обговорили. Зараз от списання боргів, зниження ПДВ. Які шанси, що уряд країни, яка перебуває у війні, погодиться на такі кроки?
А що дають взаємні претензії та заборгованості? Ми кажемо: ви нам винні. Держава каже: міста нам винні. А приклади взаємозаліку були, насправді. В 2021 році був взаємозалік. Так, не в повному обсязі, але він дав можливість скоротити ці взаємні заборгованості. Навіщо їх тримати? Щоб один з одним у пінг-понг грати й казати, що взаємні борги?
Ви називали кількість, скільки зараз населення в Харкові. За ці роки повномасштабної війни ви бачите, що харківʼяни, які виїхали, повертаються додому?
Так, так. Я радий дуже цьому. У мене є статистика повернення людей — і з-за кордону, і з інших міст. Поки що це небагато людей, але хвилями повертаються. Особливо з Польщі й Німеччини.
