Морські судна другий день поспіль не заходять до українських портів. Про це під час спілкування з журналістами розповів міністр аграрної політики Тарас Висоцький. За його словами, це рішення судновласників.
Останніми тижнями РФ посилила удари по морських торгових шляхах України, під удар дедалі частіше потрапляють і цивільні судна. Попри те, що збитки судновласників від російських атак і раніше були значними, трафіку це не зупиняло, каже керівник Моніторингової групи Інституту чорноморських стратегічних досліджень, головний редактор видання BlackSeaNews Андрій Клименко. У розмові з Суспільним він пояснив, скільки триватиме пауза в судноплавстві, які альтернативні маршрути має Україна та чи вплине ситуація на економіку держави.
Сьогодні міністр аграрної політики заявив, що до українських портів взагалі перестали заходити судна. Наскільки цей коридор зараз важливий? Скільки вантажу вдавалось провозити ним в останні роки?
Передусім я хотів би зауважити, що істерика зараз не потрібна. Треба розуміти контекст: обстріли українських портів Одещини були всі роки повномасштабної війни, просто в українському інформаційному полі на це менше зважали. При цьому з липня 2023-го постійно працював український морський коридор, і він нарощував свої обсяги. За останні пів року в трьох портах — Одеському, Чорноморському й Південному — ми мали на місяць у середньому 250 суден. Тобто десь вісім суден на день приходили по українські вантажі. Це 70% обсягів до великої війни.
Цей коридор дійсно дуже важливий, це основний для нас шлях експорту. При цьому минулого року Одесу й порти обстрілювали через день. Ми зафіксували не менше 184 атак ракетами й БпЛА, і в акваторіях поблизу було виловлено десь три з половиною десятки морських мін. За той рік від російських атак постраждали 39 суден. Тобто сам по собі збиток для судновласників не є новиною.
Ситуація почала змінюватися в першому кварталі 2026 року. Тоді ми на 90 днів уже мали 73 дні з атаками. За цей час було пошкоджено вісім суден. Були й загиблі. У другому кварталі атаки вже стали щоденними й серйознішими з точки зору засобів, які застосовувались. По пабліках, які пишуть про тривоги, ми бачимо, що тривог в Одесі все більше.
При цьому вже пару місяців, як українські військові стрімко збільшили активність [у режимі мідл- та діпстрайків]. Це стосується і Сил безпілотних систем, і наших спецслужб, і атак по військовому флоту. Ми бачимо фактично логістичну блокаду окупованого Кримського півострова. Бачимо, що вдалося повністю перекрити морський трафік Азовським морем. Звісно, все це викликає в Російській Федерації істерику. Особливо в Криму. Там вони вперше відчули, що починають програвати війну. Бо ж усе починалося з Криму, так?
Ці удари по Одесі та по суднах — істеричні атаки з боку РФ. Росіянам потрібно щось робити. Тому, зрештою, вони пішли на те, щоб атакувати судна, які йдуть до одеських портів або з них. Раніше росіяни намагалися знищувати термінали, причальне обладнання тощо — і під удар потрапляли судна, які на той час стояли в портах. Тепер же вони почали атакувати їх безпосередньо на маршруті від острова Зміїного до Одеси або у зворотному напрямку. За останній місяць ми зафіксували понад 20 пошкоджених суден — це 10-12% загальної кількості. Це багато — хоч, звісно, не порівняти з майже 200 суднами, які за той самий час постраждали від ударів України. Тому судновласники й призупинили рейси: їм треба розібратися, увійти в контакт з українською стороною.
Упродовж усіх цих трьох років Силам оборони вдавалося захищати морський експортний коридор. Це робота, про яку після війни напишуть серйозні військові дослідження. Перш за все, це заслуга Військово-морських сил України. Це і розмінування, і прикриття ракетами з берега.
З'явилась нова тактика ворога — отже, треба протиставити їй тактику наших військових. Я впевнений, що знайдуть рішення, які дозволять зменшити ці втрати суднового складу. Звичайно, що зараз постане питання про посилення страхового захисту. Бо чому в нас працював коридор? Тому що діє досить потужна система страхування ризиків, де половину витрат бере на себе держава Україна, а половину — першокласні світові страхові компанії. Думаю, зараз це теж переглянуть. Також ми пам'ятаємо, що в перші роки повномасштабної війни ми активно використовували Дунай і порти наших румунських сусідів. Накопичено величезний досвід і розуміння того, як використовувати ті шляхи. Я впевнений, що зараз це все використають. Тобто немає катастрофи, є просто війна.
Тобто якщо переглянуть варіанти страхування — піднімуть суму чи співвідношення, скільки має виплачувати Україна, а скільки іноземні компанії, то цілком можливо, що судна відновлять свій рух?
Так, звичайно. Чому я кажу так впевнено? По-перше, морські перевезення завжди пов'язані з великим ризиком. Гинуть судна, гинуть моряки — від штормів, від зіткнень, від катастроф технічних. У світі багато регіонів, де або йдуть війни, або активні пірати. Але ж у Перській затоці вже рух не припиняється.
Так буде й тут, рішення знайдуть обов'язково. Як було з реактивними "шахедами": з'явився у ворога новий засіб — з'явились і нові засоби протидії.
Тут я хотів би зауважити один момент. Коли щось таке відбувається й на тлі цього роздмухується істерика — на фоні цієї істерики з'являються миротворці. В цій ситуації все так само, і перший миротворець — Туреччина. Чому? Тому що Туреччина сидить на двох стільцях одночасно, це її традиційна політика вже більше сотні років. Вона хоче продовжувати дружити й торгувати з Росією. При тому, що серед суден, які постраждали внаслідок українських атак, як мінімум три мають турецьких судновласників. А загалом із тих приблизно 250 суден на місяць, які ходять до українських портів під обстрілами, суден із турецькими судновласниками там відсотків 60, а іноді 70. Одне з суден, яке нещодавно отримало в борт російську ракету — теж турецьких судновласників. Тобто їм було б цікаво з точки зору свого бізнесу мати морське перемир'я.
А якщо уявити карту Чорного моря й провести пряму від Босфору до Севастополя, то посередині цієї прямої розташоване турецьке газове морське родовище Сакар'я. Анкара вгатила туди не менше 15 мільярдів доларів. Там уже йде видобуток газу, на сотні кілометрів по дну прокладено труби, які постачають газ до Туреччини. Таким чином країна хоче злізти з російської "газової голки".
І вони розуміють, що коли війна на морі досягає якогось етапу розвитку, вона якоюсь мірою виходить з-під контролю. Якийсь дрон або морський безпілотник може втратити керування й вирушити не туди. Наприклад, прилетіти в це газове родовище і "втопити" там усі ці півтора десятка мільярдів доларів. Крім того, біля узбережжя Румунії буквально днями завершили встановлення морської бурової [платформи] — там трохи менше родовище, але теж дуже велике. І туди може прилетіти — й ми знаємо, що в районі порту Констанца вже був такий ексцес. Тобто вони, [пропонуючи перемир'я], переживають не за нас, вони переживають за себе.
На наш погляд, як Інституту чорноморських стратегічних досліджень, ми мусимо займати таку позицію: Чорне море сьогодні — найважливіший експортний коридор для російської нафти. Якщо іще навесні й у попередні роки з російських чорноморських портів щомісяця йшло на експорт приблизно 4-4,5 мільйона тонн нафти, то минулого місяця було вже понад 8 мільйонів тонн, у попередньому — понад 7. Чому? Бо ми "вибили" в Росії половину потужності НПЗ і там створився надлишок нафти. Вони вирішили, що Чорне море — це єдино можливий або найбільш зручний канал для них.
Важливий і фактор Криму, адже звідти до Одеси — 300 кілометрів. Потрібен був майже рік системної роботи по аеродромах, радіолокаційних станціях, ракетних позиціях на території окупованого Криму, щоб кількість ударів звідти зменшилась. А будь-яке перемир'я дозволить Росії відновити функціонування її військового контингенту на території Кримського півострова. Тому хай це й важко, хай і є збитки, є жертви — ми маємо продовжувати цю стратегію, яку Україна обрала в останні пів року. Бо це не просто бізнес, не просто економіка, не просто морські перевезення — це війна, в тому числі й на морі.
Призупинення рейсів до українських портів, якщо воно затягнеться, матиме значні наслідки для України в економічному плані?
Я впевнений, що не матиме, бо ми зараз у такому стані, що рішення приймаються дуже швидко, креативно й без довгих бюрократичних процедур. У нас просто немає іншого шляху, крім як знайти рішення — і це прекрасно розуміють і військові, і чиновники, і бізнес. Я впевнений, що наш бізнес, який займається експортом, зараз не просто шукає, а вже впроваджує альтернативні рішення.
