Одна з найгучніших подій останніх тижнів — убивство двох рідних братів Романа та Максима Мосейчуків, жителів села Калинівка на Київщині. В організації цього злочину підозрюють колишнього комбрига 155-ї бригади Станіслава Лучанова. За версією слідства, за його наказом наприкінці червня його підлеглі викрали Мосейчуків, відвезли у військову частину на Полтавщині, а потім убили. Поліція вважає, що Лучанов віддав такий наказ після того, як Мосейчуки образили його дружину. Аби розібратися, що там сталося, Суспільне кілька днів провело в Калинівці.
У репортажі звідти розповідаємо про складну історію стосунків родини Лучанова з рештою села, а також, як близькі загиблих переживають трагедію і погрожують самосудом, якщо справу не розслідують і не розглянуть як слід.
"Тільки зайди, сука, я тебе застрелю!"
У ніч на 28 червня 32-річний житель Калинівки Рустам Піліпов рубав дрова на подвір’ї біля своєї хати на околиці села. Він служить в армії, приїхав додому у відпустку. Раптом у сусідньому дворі пролунали два постріли. Там була дача 36-річного Романа Мосейчука і його на рік молодшого брата Максима. Брати там не жили, а лише тримали машини й мотоцикл, займалися ремонтом та час від часу відпочивали з односельцями.
Після пострілів Рустам почув, як Роман комусь пригрозив: "Тільки зайди, сука, я тебе застрелю!". Брат намагався його вгамувати: "Рома, заспокойся, бо зараз викличуть ментів і буде гірше!". Хвилин через 40 до входу на дачу братів під’їхав мікроавтобус і згодом поїхав із села. Рустам припустив, що сталася сварка, брати когось підстрелили й сусідським бусом відвезли пораненого до лікарні.
— Я хотів викликати ментів, але так, щоб із сусідами не ворогувати. Вставив іншу сімку. Думаю, не буду представлятись, скажу, що військовослужбовець, що стріляють, заважають спати. Але зв’язку не було. А зараз вже думаю, може, то РЕБ глушив зв’язок, — каже Рустам Суспільному.
У Мосейчуків є ще третій молодший брат Сергій, який живе у Рокитному, — селищі за 15 кілометрів від Калинівки. Наступного дня він не міг додзвонитися до братів: їхні телефони були відключені. Через кілька днів він приїхав шукати хлопців і зайшов на дачу. У гаражі хтось розбив монітор, на який виводилось зображення з камер спостереження, а також щит із сервером, де зберігалися записи. 3 липня, через шість днів після стрілянини, Мосійчук-молодший викликав поліцію і написав заяву про зникнення братів.
Поліцейські почали пошуки й проаналізували відео з камер спостереження на дорогах. Невдовзі вони повідомили Сергієві Мосейчуку, що братів викрали семеро військових зі 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської. Її командир, 46-річний Станіслав Лучанов кілька років тому одружився з уродженкою Калинівки Дариною Пржегорницькою, батьки якої досі жили в селі.
Лучанов очолив 155-ту бригаду в лютому, а до цього був начальником штабу 425-ї бригади "Скеля", керівництво якого останнім часом звинувачують у катуванні новобранців.
7 липня поліція затримала імовірних викрадачів, а ще через два дні знайшла тіла братів у могилі неподалік полігону 155-ї бригади під Полтавою. Проте родичам спочатку про це не сказали. У селі не знали, де хлопці, а Лучанов залишався на волі. Схвильовані родичі Мосійчуків розповіли про зникнення братів журналістам hromadske. Лише після їхнього репортажу правоохоронці публічно повідомили про те, що сталося. А оперативне командування "Північ" оголосило, що Лучанов самовільно залишив частину і зник.
11 липня його затримали в Києві та оголосили підозру в організації викрадення та вбивства братів. Поліція заявила, що за його наказом Мосейчуків відвезли на полігон під Полтавою, тримали там два дні, після чого вбили. Слідство заявило, що Мосейчуки посварилися з дружиною Лучанова через те, що "молодики гучно слухали музику та каталися на мотоциклах". Брати "висловилися нецензурною лайкою", комбриг вимагав вибачень, але вони "у грубій формі відмовили".
"Випивали як всі, але не буйні"
Калинівка — село з однією вулицею завдовжки кілометр і приблизно 300 жителями. Покійний Роман Мосейчук жив тут у приватному будинку разом із дружиною, а Максим — у двоповерхівці з хворою матір’ю. Брати заробляли на будівництві та ремонтах, до повномасштабної війни разом виїжджали на заробітки за кордон.
— Вони хазяйновиті були, трудяги, не безтолкові. Вічно на городі все чисто, посаджено, — згадує в розмові із Суспільним їхня близька подруга та кума їхнього молодшого брата Ольга Метельска. — Не можу сказати, що вони прям штунди. Кожний же гуляє, випиває, але вони не буйні. По молодості, може, й билися — але всі ж билися, і я виходила в ту бійку з цими хлопцями. Але не вбивали один одного. Побилися, а потім трилітрову банку горілки ставили, аби помиритися.
У березні 2022 року батько братів пішов добровольцем і підбив воювати свого кума Василя Дмитрієнка.
— Він двері відкрив і каже: "Ви тут будете вдома яйця гріти, а я — воювати?!". А я відказую: "Та, звісно, пішли, куме!" — згадує Дмитрієнко.
Добровольцем пішов і один із братів Мосейчуків — Максим. Він став гранатометником у Нацгвардії, брав участь у боях за Ірпінь, а його батько разом із кумом Василем воював у складі 28-ї бригади на Харківщині.
— У 23-му році ми навикопували окопи на позиціях під Куп’янськом. І якось кум ще з чотирма хлопцями возили дошки на пікапі. І наїхали вони на міну. Тих, хто в кабіні сидів, на шматки порозривало. Назад тільки пів кума приїхало, — зітхає Дмитрієнко.
Невдовзі після загибелі батька його син Максим демобілізувався. Його мати, дружина Мосейчука-старшого важко пережила смерть чоловіка, у неї стався інсульт. Після вбивства синів односельці ще кілька днів не знали, як їй розповісти про те, що сталося з синами. Вони сховали пульт від телевізора й стежили, щоб вона не дивилась новини. Під час інтерв’ю з родичами Мосейчуків ми відходимо від їхньої двоповерхівки, щоб вона нічого не почула.
— Якщо чесно, ми боїмося, що вона це не витримає, — каже подруга братів Ольга.
"Ще раз почую, що хтось їздить — уб’ю нах*р"
У центрі села високий паркан заляпано червоною фарбою та розмальовано написами "Виродки", "Кати" і "Вбивці". За ним — хата Пржегорницьких, батьків Дарини — дружини Лучанова. Вона закінчила військове училище, після чого пішла служити в армію, де й познайомилася з комбригом та народила двох дітей. Місцеві кажуть, що до їхнього одруження Пржегорницькі жили скромно, а після — зробили дорогий ремонт, обнесли двір високим парканом, обвісили його камерами, купили нову машину та квадроцикли. За словами сусідів, їхня родина завжди жила відокремлено, а останнім часом ще більше віддалилася від села.
Через дорогу від Пржегорницьких стоїть сільський клуб, де молодь слухає музику, та стадіон, на якому хлопці часто їздять на мотоциклах, деякі без глушників. За словами місцевих, шум дратував Дарину й Лучанова. Продавчиня розташованого поряд магазину Тетяна Сюмар розповідає Суспільному, що кілька тижнів тому комбриг накричав на її 16-річного сина, який їхав повз на мотоциклі.
— Він його зупинив і каже: "У мене діти малі, а ви їх будите!" Тут підбігла Дашка й каже, що це не той хлопець, він тихо їздить. А тоді Лучанов: "Давай збирай свою братву з цих моторухів і будемо з вами говорити. А ще раз почую, що хтось їздить — уб’ю нах*р", — розповідає Сюмар.
26 червня, за день до зникнення братів, до її магазину зайшли двоє немісцевих чоловіків у цивільному одязі зі зброєю. За прилавком була інша продавчиня, Людмила Петрова. Чоловіки представилися військовою службою правопорядку і показали їй список із п’ятьох селян, яких вони розшукують.
— Я прочитала список, то були наші люди місцеві. Але серед них була неповнолітня дитина. Я питаю: "Хлопці, мені здається, що цих людей нічого не пов'язує. З якої ви тут причини?". Вони відповіли, що ці хлопці комусь щось не те сказали і з ними треба поговорити", — переповідає розмову продавчиня.
Вона відмовилась показувати, хто де живе, і тоді чоловіки купили в неї морозива й пішли. Пізніше поліція з’ясувала, що це були бійці 155-ї бригади, які наступного дня викрали Мосейчуків. За словами Людмили, у більшості хлопців з їхнього списку були мотоцикли, і з одним із них Лучанов до цього сварився через шум. Продавчині вважають, що ці військові збиралися покарати всіх їх за наказом Лучанова.
— Так не можна робити! Якщо ти дорослий, ти комбриг — підійди до хлопців по-людськи і скажи: "Хлопці, не подобається нам, що ви там катаєтесь". Ви що, думаєте наші діти дурні? Не дурні. Вони б собі послухали, — каже Суспільному Лілія, мати 17-річного хлопця, прізвище якого було у списку.
Після зникнення братів Мосейчуків вона дуже злякалася за свого сина.
— Ми хочемо, щоб усіх покарали по справедливості, щоб ми спокійно жили в цьому селі. Бо наші діти бояться, і ті, хто давали свідчення, — додає Лілія.
— Людське життя забрали ні за що! Ти ж військовий, ти маєш нас оберігати, а не забирати життя! — обурюється продавчиня Людмила.
Що конкретно змусило комбрига вбивати саме Мосейчуків, жінки не знають. Братів не було в списку, який показали її підлеглі, хоча вони мали мотоцикл. Але там був їхній молодший брат Сергій. Він теж це пояснити не може. За його словами, з Лучановим та Пржегорницькими він ніколи не конфліктував і не чув, щоб з ними сварилися його брати. Ніхто з жителів Калинівки, опитаних Суспільним, не бачив, щоб брати образили дружину Лучанова, що, на думку слідства, послугувало мотивом для вбивства. Але деякі були свідками їхнього конфлікту з іншою родичкою Пшегарницьких.
"Наші руки, совість і душі не замарані кров’ю"
Написами "Кати" і "Вбивці" розмальовано ще один паркан на виїзді з села, напроти дачі братів Мосейчуків. Тут живе Людмила Рябкіна — рідна сестра тещі Лучанова. Сусіди стверджують, що вона та її донька, яка приїжджає до Калинівки час від часу, часто сперечалася з Мосейчуками через те, що ті шуміли.
— Іншим сусідам нічого не заважало, а тій Людці заважало! І вона ходила по совхозу й кричала: зять приїде, порядок наведе! — каже в розмові з Суспільним Рустам Піліпов, який живе через паркан від дачі Мосейчуків.
Аби дізнатися думку Рябкіної, журналісти Суспільного постукали до неї у ворота, і на вулицю вийшла невисока енергійна літня жінка. Вона божиться, що до вбивства жодного стосунку не має і вперше почула про зникнення братів від поліції майже через два тижні після того, як це сталося.
— Ми з донькою сказали їм (поліції — ред.), що жодного конфлікту з хлопцями в нас не було. Наша совість перед ними та перед Богом чиста. Наші руки, совість і душі не замарані кров’ю! — кричить Рябкіна на все село, явно щоб її почуло якнайбільше людей.
Односельці, які проходять вулицею, з нею не вітаються.
— Зі мною не балакають навіть найкращі друзі, точніше ті, що були друзями! Напевно, бояться, що з ними буде так само! Це дуже і дуже страшно, наші люди не знають правди! — кричить вона.
Хоч Рябкіна каже, що не конфліктувала з Мосейчуками, та визнає, що якось її донька викликала поліцію, коли ті шуміли вночі. Тоді ніхто не приїхав. Жінка стверджує, що брати постійно не давали їм спокою і мали алкогольну залежність, але в селі цього визнавати не хочуть.
— Минулої осені ми викопали картоплю й перебирали разом із донькою. До нас заходив цей Максим, дочка з ним побалакала і каже: "Максиме, поїхали зі мною в Київ, пройдеш реабілітацію". Значить, на то була причина! — розповідає жінка.
Водночас стверджує, що ніколи не скаржилася на сусідів зятю і гадки не має, що могло стати причиною викрадення та вбивства.
Рябкіна винесла подяки від військових за те, що вона пече для них коржики. Жінка скаржиться, що їй обмалювали паркан незаслужено, але не збирається це зафарбовувати.
— Я б хотіла побачити всіх тих людей, що все це мені написали, що мені балакали в спину, що виклали в фейсбуці цей бруд. Щоб вони встали переді мною і сказали мені в очі, чого вони так думають і чого вони так зробили! — кричить Рябкіна.
Ніхто з місцевих, з якими поспілкувалося Суспільне, не підтвердив її слів, що брати зловживали алкоголем і сильно шуміли.
— В алкашів буде так город прополений, посаджений? В алкаша нічого не буде. Хлопці могли, як будь-хто, сісти на вихідний і попити пива. Могли зібратися шашлики посмажити. А алкашами їх ніхто не назве, — переконує сусід Рустам.
"Мені соромно сидіти на цій лаві"
14 липня, селище Рокитне. Поліцейські, озброєні автоматами, заводять Лучанова до зали суду для обрання йому запобіжного заходу.
— Ви наказували вбити братів? — питають журналісти.
— Ні.
— А хто це зробив?
— Я вважаю, що це має встановити слідство.
Прокурори оголошують, що комбриг віддав наказ викрасти братів Мосейчуків "з особистих мотивів", не пояснюючи, яких саме. За їхніми словами, 27 липня в Калинівку прибули семеро військових його бригади. Групою командував старший сержант Богдан Шурко. Вони зайшли на дачу Мосейчуків, де один із військових, Андрій Заєць, двічі вистрілив у ногу Роману. Пізніше під час допиту він пояснив, що хотів відлякати собаку і влучив у Мосейчука випадково. Далі військові зв’язали братам руки й ноги, зав’язали очі, посадили у дві різні автівки та відвезли до військової частини А5001 під Полтавою. Що там відбувалося з братами, прокурори не уточнили.
Через два дні, за даними слідства, комбриг "з метою приховання злочину" наказав командиру батальйону Олексію Долголенку вбити братів. 1 липня він відвіз Мосейчуків на полігон, по черзі наказав вийти з машини, розстріляв, кинув у яму та закопав.
Усіх підлеглих комбрига заарештували раніше. У суді комбат Долголенко заявив, що співпрацюватиме зі слідством та попросив "забезпечити безпеку його родини". Старший сержант Шурко, який керував викрадачами, заявив: командир віддав йому наказ вивезти братів і сказав, що вони самовільно залишили частину.
Комбриг провини не визнає.
— З підозрою я не згоден і готовий співпрацювати зі слідством. У цей період я перебував у відпустці й, згідно зі статутом, не міг нікому давати вказівки, — спокійно каже Лучанов.
Його адвокат наголошує, що в матеріалах справи немає доказів проти комбрига. За його словами, військові, які викрадали братів, виконували накази Шурка, який відмовився давати свідчення під час допиту. А протоколу допиту імовірного вбивці Долголенка немає у справі, тому невідомо, хто віддавав йому наказ.
У перерві Лучанов переконував журналістів, що не знав братів Мосійчуків і ніколи не обговорював їх із дружиною. Комбриг стверджує, що взагалі не був в курсі щодо викрадення братів та їх появи в його частині, оскільки був у відпустці.
— Після того шляху, який я пройшов, мені соромно сидіти на цій лаві, знаючи, що я невинний, — каже комбриг.
Суд задовольнив прохання прокурорів та відправив його під варту на два місяці без можливості вийти під заставу.
"Вони дограються"
За годину до засідання до будинку матері Мосейчуків на мопеді під’їхала староста села та машина швидкої. Близькі нарешті вирішили повідомити їй про те, що сталося і про всяк випадок викликали медиків. Сусіди, які останніми днями оберігали жінку від новин, завмерли в очікуванні.
Раптом із вулиці донісся сильний гуркіт. Як виявилось, двоюрідна сестра загиблих не витримала напруги, взяла металеву палицю і почала бити по паркану Рябкіної — єдиної родички Лучанова, що залишилась у селі.
Сусідки взялися її заспокоювати, і все припинилось.
— Не треба, Олю, воно того не вартує, — вмовляє жінку одна з них.
— Хай, прийде до матері хлопців і подивиться! Я її так викликала, щоб і вона була присутня! — плаче сестра загиблих.
— Якщо це все пустять на гальма, тут буде самосуд, — зітхає її сусідка. — Вони дограються. Їх усіх треба покарати за законом.
***
Попрощалися із убитими Максимом і Романом Мосейчуками на наступний день після засідання суду. На початку процесії молодь Калинівки проїхала повз будинок Лучанова, голосно ревучи моторами.
