Наприкінці травня лідерка демократичних сил Білорусі приїхала з першим візитом до Києва. Відвідала Чорнобиль, місця вшанування памʼяті загиблих білоруських добровольців, а також — відкрила у Києві Місію демократичних сил Білорусі, яка має стати “платформою для діалогу, практичної співпраці та підтримки”. “Для нас дуже важливо, щоб Україна бачила у вільній Білорусі майбутнього партнера та сусіда, а не загрозу”, — наголосила Тихановська в Києві.
Символічно, що візит Тихановської відбувся якраз на тлі повідомлень про ймовірну нову загрозу військових операцій РФ з боку Білорусі. А Лукашенко навіть пропонував зустріч президенту Володимиру Зеленському “у будь-якій точці України та Білорусі”. Ми поспілкувалися з Тихановською про погрози Лукашенка, підсумки її візиту до Києва, труднощі білоруських добровольців в Україні та уявлення про Білорусь після падіння нинішнього режиму. Відеоверсію матеріалу дивіться тут.
На пресконференції за підсумками візиту до Києва вас запитували, чому цей візит відбувся саме зараз? Хочу поставити вам це запитання знову. З українського боку це виглядало логічним наслідком кроків, які Київ здійснював від початку цього року. Це і персональні санкції щодо Лукашенка, і реакція на ваші заяви, навіть призначення в МЗС окремої людини, відповідальної за зв'язки з демократичними силами Білорусі. А чому це важливо для вас?
Від початку повномасштабного вторгнення ми розуміли, що українці сприймають Білорусь як країну-співагресора. Тому нашим головним завданням було показати різницю між білоруським народом та диктаторським режимом. Режим Лукашенка повністю служить інтересам Путіна. Він надав білоруську землю та всю інфраструктуру для нападу на Україну. Проте самі білоруси виступають проти цієї війни та підтримують український народ. Це щодня доводять реальні справи: наші рейкові партизани, які зупиняли російську техніку всередині країни, наші мужні добровольці, які зі зброєю в руках захищають Україну на фронті, тисячі людей, які допомагають як медики та волонтери.
Для мене було дуже важливо, щоб відносини між нашими націями не зруйнувалися. І, звісно, політично ми давно чекали певного розвитку наших відносин — і добре, що це нарешті сталося. Це був важливий політичний меседж із боку української влади, що Київ зробив свій вибір. Що Україна і незалежна, вільна Білорусь протистоять одному ворогу.
Тому цей візит був дуже важливим для білорусів. І я бачила велику зацікавленість від українських медіа і суспільства. Думаю, це знак того, що як нації ми залишаємося обʼєднаними й бачимо, що нам потрібно буде працювати й будувати наше майбутнє поруч.
Низка українських медіа загалом пов'язувала цю активізацію відносин України та білоруських демократичних сил від початку року з тим, що змінився керівник Офісу президента в Україні. Чи ви пов'язуєте якось ці події?
Є такі наративи, я також їх чула. Але, думаю, головним підґрунтям для цих змін у відносинах стало те, що Україна зараз відчуває себе дуже впевнено. Україна — єдина держава в Європі, яка змогла дати відсіч Росії та показала всьому світу, що Москва не є непереможною, що з нею можна воювати й навіть перемагати. Сьогодні ані Україна, ані ми — білоруси — не хочемо нової ескалації з території Білорусі. Проте Україна вже не боїться цієї загрози, адже відчуває власну міць і здатна захистити себе від режиму Лукашенка. Другий фронт — це сценарій, якого всі намагаються уникнути. Але тепер режим також має розуміти, що у відповідь на агресію Київ здатен завдати удару у відповідь. Тобто це — другий фронт, якого ніхто не хоче допускати, — але є й можливість атакувати в бік Лукашенка.
Думаю, ця впевненість і дала підставу для тіснішої співпраці на політичному рівні. І, звісно, ми дуже вдячні президенту Зеленському, українському уряду та українцям, що вони захищають не лише себе, а й допомагають іншим суспільствам досягати своїх цілей.
Хочу ще запитати про головні реальні підсумки цього візиту. Зокрема, було відкрито Місію демократичних сил Білорусі в Києві. Яким буде функціонал цього органу?
Думаю, це був один із практичних підсумків візиту. У деяких країнах Євросоюзу такі місії вже працюють, і для мене дуже важливо, що такий політичний центр білорусів буде й у Києві. З-поміж інших практичних підсумків — ми запустимо координаційну робочу групу між Білоруссю та українською владою, яка працюватиме з питаннями безпеки, санкцій, відповідальності режиму Лукашенка, підтримки білоруських добровольців, проблем білорусів в Україні, а також співпраці в інформаційній, культурній та дипломатичній галузях.
Ми передали пропозиції щодо нових санкцій, закликали Україну долучитися до справи проти Лукашенка в Міжнародному кримінальному суді. І для нас ця Місія — це орган для кращої координації між білорусами і політичними структурами України. Вона зараз у первісному стані. Було офіційне відкриття, але, звісно, головне в тому, як справа будуватиметься далі. І наші політичні зустрічі з президентом Зеленським та Міністерством закордонних справ дали зелене світло для українських організацій різного спрямування. Тепер вони можуть активно співпрацювати з білорусами. База нашої Місії дозволить робити це набагато ефективніше.
Кілька років тому можна було побачити чимало інтерв'ю та коментарів бійців, полку Кастуся Калиновського, які критикували вас за недостатнє розуміння контексту, недостатню підтримку. З вашого погляду, чи справді були якісь помилки в цьому спілкуванні та взаємодії? Чи ви їх враховували? Як оцінюєте ваші взаємини зараз?
Раніше ми мали контакти з білоруськими добровольцями, але цей візит допоміг нам уперше зустрітися з деякими з них особисто. Нам дуже важливо почути самих добровольців, їхні потреби, проблеми, бачення майбутнього, питання статусу, документів, підтримки сімей, медичної та психологічної допомоги. Я зустрілася з деякими представниками полку імені Калиновського, які входять до складу ГУР, із військовими з інших підрозділів, із ветеранами. І я отримала низку пропозицій від полку імені Калиновського — дуже гарних — щодо співпраці. Простір для спільної роботи є. Звичайно, у них є багато складнощів, які треба вирішувати — зокрема питання легалізації, підтримки після демобілізації, виплат. І я порушуватиму ці питання усюди. Звісно, серед військових є й ті, хто не хоче контактів із політиками. Це нормально.
Головне тут — щоб кожен виконував свою роботу й ми рухалися у спільному напрямку допомоги Україні та звільнення Білорусі. Також для мене було особисто дуже важливо відвідати меморіали добровольців, які загинули за Україну і за Білорусь. Ми з міністром поклали квіти до Стіни героїв. Я поклала квіти на Майдані, де є білоруський меморіал, відвідала могилу Марії Зайцевої — нашої доброволиці, пораненої у 2020 році. Коли почалася [повномасштабна] війна, вона вступила до армії та загинула. Їй було 24 роки.
І, звісно, я поважаю та захоплююся всіма, хто зараз захищає Україну та ризикує своїм життям. Для мене вони всі — герої і я маю до них величезну повагу. І зараз ми знаходимо нові точки співпраці. Тож кажемо, що наш демократичний рух, люди, які протистоять режиму Лукашенка, — це, як птах, якому потрібні два крила: політичне крило і, за цих обставин, військове крило. І він полетить, лише якщо ми будемо співпрацювати.
У березні, коли ваш візит до Києва вже серйозно обговорювався, в інтерв'ю “Європейській правді” ви зазначили, що не хотіли б приїхати з порожніми руками та розглядали можливість привезти білоруським добровольцям якусь допомогу. Чи вдалося вам це реалізувати?
Так, ми як офіс знайшли конкретну допомогу для наших бійців. Це були транспортні засоби для перевезення військовослужбовців. Не можу коментувати, кому вона надійшла: військові просили, щоб це було low-profile.
На завершальній пресконференції після візиту ви чітко заявили: “Дуже важко жити, коли розумієш, що твоя країна стала співагресором всупереч волі білоруського народу. Ми розділяємо відповідальність як нація за те, що Білорусь була втягнута в Україну, але ми не можемо розділяти провину за це. Це різні речі”. Якщо я правильно розумію, мова про трек притягнення [невизнаного низкою держав президента Білорусі Олександра] Лукашенка до відповідальності за міжнародні злочини, зокрема за депортацію дітей нарівні з російським лідером. Чи вдалося досягти прогресу в цьому напрямку?
Так, ми дуже наполегливо працюємо над тим, щоб притягнути до відповідальності особисто Лукашенка та інших злочинців за їхні дії, перш за все, проти білорусів. І нам вдалося за допомогою Литви, якій ми дуже вдячні, довести цю справу до Міжнародного кримінального суду. Справу було відкрито, і зараз, звісно, ми чекаємо на більшу політичну підтримку від інших країн, щоб просунути її. Всі ці роки ми збирали докази цих злочинів. Вже є багато доказів, є з чим працювати.
Також ми збирали інформацію про вивезення українських дітей з окупованих територій, передали її нашим українським партнерам. І ми збираємо ці докази далі, тому що справи проти дітей мають розглядатися персонально. І ми дуже вдячні міністру [закордонних справ Андрію] Сибізі за те, що він вніс Лукашенка як воєнного злочинця до спеціального трибуналу. І це так само важливий політичний сигнал з боку України: Київ вважає Лукашенка злочинцем, який також має нести відповідальність за повномасштабне вторгнення в Україну.
У 2023 році в інтерв'ю Наталії Мосейчук на запитання, чи можливо, що ви взагалі в теорії звернетеся колись до президента Зеленського з проханням допомогти звільнити Білорусь, ви зазначили: "Я цього не виключаю". Зеленський відреагував на це дуже стримано — що через перемогу України лежить шлях до демократичних змін у Білорусі. За ці три роки ситуація сильно змінилася. Військова міць України теж змінилася, як і ваші відносини з Києвом. Чи може в теорії таке запитання постати зараз і чи, на ваш погляд, була б іншою відповідь України?
Я думаю, що жодна нація — ні білоруси, ні українці, які вже перебувають у війні, — не хотіла б війни на своїй території, бо ми, звісно, бачимо цей жах, який зараз відбувається — як Росія атакує мирне населення і стільки жертв. Звісно, ми хотіли б, щоб зміни в Білорусі відбулися мирним шляхом: через якісь домовленості, за посередництва наших партнерів, зокрема й української сторони. Зараз, я з вами згодна, Україна відчуває свою силу і може бути таким посередником і в білоруському питанні. Але я розумію, що може статися все, що завгодно. І він, Лукашенко, боїться України.
Він боїться білорусів, боїться нового повстання, а білоруські добровольці — це кошмар для Лукашенка. У його наративах завжди звучить так, ніби ці військові хочуть прийти до Білорусі та вкрасти владу, напасти на нас. Але тут важливіша політична сила України, яка зараз може захистити не лише себе, а й допомогти іншим країнам зберегти свої свободу й незалежність. Тому, звісно, я впевнена, що роль України зараз у регіоні — лідерська, і ми сподіваємося, що якщо самі зможемо [змінити теперішню білоруську владу], то Україна буде на нашому боці й допоможе нам знищити режим Лукашенка. Тому що мирна, демократична, незалежна Білорусь також відповідає інтересам наших сусідів.
Як ви ставитеся до гіпотетичного сценарію можливої військової операції за участі білоруських добровольців та ЗСУ на території Білорусі? Ми бачили рейди, наприклад, за участі російських добровольців на території Росії. Чи припускаєте такий сценарій?
Зараз ситуація така, що нічого не можна ігнорувати. Якщо, наприклад, Лукашенко піде на якусь ескалацію — зараз багато про це говорять, і президент Зеленський каже, що наше завдання є не допустити ескалації з боку Білорусі. Але було проговорено посил до Лукашенка: якщо це буде зроблено, ми будемо атакувати в бік Білорусі. Чи це будуть наші білоруські добровольці, чи це відбудеться іншими методами — але, звісно, це нагнало страху на Лукашенка. І я впевнена, що він також боїться віддавати злочинні накази білоруській армії долучитись [до воєнної агресії проти України], знаючи, що білоруси проти цієї війни.
Як воно буде насправді? Хочу ще раз наголосити, що є мирні шляхи й вони стабільніші. Але якщо буде потреба — я впевнена, що наші білоруські військові разом з українською стороною зроблять усе можливе, щоб звільнити Білорусь і забезпечити собі присутність нормального, стабільного сусіда, з боку якого не буде шантажу чи погроз у майбутньому.
Можливий новий наступ Росії з боку Білорусі часто доводиться коментувати і вам, і представникам Об'єднаного перехідного кабінету. Універсальна відповідь, яку я бачу від вас — це те, що Лукашенко і так уже втягнутий з 2022 року у війну, надавши Росії інфраструктуру й територію Білорусі для нападу. Але чи може настати якась точка, що Лукашенко погодиться на якийсь геть новий вимір війни? Що може визначити її для Лукашенка?
Загрозу посилення ескалації з боку Білорусі не можна ігнорувати. Її у 2022 році вже використали як плацдарм для нападу. Тому Україна не може дозволити собі довіряти режиму Лукашенка. Це не означає, що завтра буде новий наступ. Але Білорусь залишається територією, яку Росія може використовувати для військового тиску, для логістики, навчань, розміщення зброї, залякування України та НАТО. А тепер Білорусь використовують для військового та ядерного шантажу. І ми бачимо, що Путін і Лукашенко не готуються до миру.
Вони будують нові дороги, військову інфраструктуру, комунікації, логістичні вузли, проводять спільні навчання. Я не думаю, що білоруська армія буде залучена, бо це може бути крахом для режиму. Але вони можуть використовувати білоруську територію та інфраструктуру. Тому нашим завданням має бути демонтаж проросійських режимів у Білорусі. І водночас ми маємо розуміти, що Україна [зараз] значно сильніша, більш підготовлена й захищена. І якщо буде ще одна спроба нападу з Білорусі, Україна дасть сильну відповідь.
Хочу повернутися до вашого візиту до Києва. Координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими влаштував вам зустріч із громадянами Білорусі, які воювали на боці Росії. Що для вас відкрила ця зустріч, чи дала вона більше розуміння, як саме й чому Росія вербує білорусів на цю війну?
Перш за все, я була дуже вдячною за цю зустріч, бо в полоні зараз перебувають і білоруські військові. І ми маємо бути впевненими, що білорусів також врахують у разі можливого обміну.
Також дуже цікавим досвідом була можливість поспілкуватися з білорусами, яких завербувала російська армія. Мені потрібно було зрозуміти, чому вони взагалі воюють на боці Росії. Ми розмовляли з трьома людьми.
Один із них відбував термін за ґратами в російській в'язниці. Це російська практика — відправляти тих, хто відбуває покарання, на війну. Двоє [ж пішли] за гроші. Тож я впевнена, що більшість білорусів "купуються" в Росії, їм платять гроші. Люди були з досить бідних регіонів Білорусі. Тому логіка зрозуміла. І я впевнена, що більше білорусів хотіли б допомагати Україні, воювати на боці України — бо перемога України означатиме шанс і для білорусів. Я думаю, що більшість білорусів стримує зараз від більшої допомоги Україні питання легалізації. Оскільки поки людина воює — він, як і українець…
…має легальне право на перебування на території.
Так. Але коли він стає ветераном або його родина залишається в Україні — тоді виникають труднощі з легалізацією, з документами. І це складна ситуація. Тому що білоруси, які живуть в Україні, переживають цю війну як і українці — але з додатковими проблемами. І, звісно, ми обговорювали це питання легалізації і з міністром, і з президентом Зеленським — що потрібно дати білорусам більше можливостей залишатися в Україні.
Приїздили і [білоруси-]волонтери, і військові добровольці, і медики — і вони приносять користь Україні. Я розумію всі ці питання безпеки. Розумію, що документально, формально Білорусь — це країна-співагресор. Але я гадаю, що все одно потрібно зробити умови для білорусів привабливішими. Тому що ці проукраїнські настрої допоможуть залучити більше людей — і студентів, наприклад, і висококваліфікованих білорусів. Для них в Україні немає мовного бар'єра, зрозумілий менталітет і, звісно, якби було більше можливостей, то білорусів приїжджало б більше. Тому я сподіваюся, що це рішення щодо легалізаційного порядку буде ухвалено, й крок за кроком білоруси почуватимуться на території нашої країни-сусідки впевненіше.
У 2020-му зміст ваших заяв щодо Білорусі після Лукашенка зводився до того, що мають відбутися чесні, справді й прозорі вибори. Тепер уже напрацьовано цілий документ "Стратегія переходу до нової Білорусі" із планом, що відбуватиметься в перші 180 днів після падіння режиму Лукашенка: примірмо, як Білорусь буде повертатися до Конституції 1994 року, як вона стане парламентсько-президентською республікою. Ми розуміємо, що складно спрогнозувати, як саме відбудеться падіння режиму Лукашенка. Але які фактори ризику ви бачите для втілення цього плану?
Звісно, важко передбачити, за яким сценарієм рухатиметься Білорусь, але ми повинні мати перед собою цілі, як ми це бачимо й до чого прагнемо. Як ви вже сказали — це нові вибори, побудова демократичної Білорусі, й ми готуємось до цього вже зараз. Маємо запропонувати білорусам альтернативу Лукашенку. Показати можливості для Білорусі, щоб посилити проєвропейські, продемократичні настрої всередині країни. Ми чудово розуміємо, що Білорусь має лише два шляхи. Або Білорусь під Росією, як це зараз за Лукашенка, або це європейська Білорусь із новими перспективами. Наше завдання — послабляти режим Лукашенка і цей пропагандистський наратив про те, що всюди загроза, всюди вороги й тільки Росія наш друг. Показувати що Росія – це бідність, підпорядкування, русифікація і знищення нашої національної ідентичності. Що це неповага до білорусів як нації.
А другий варіант – це європейська Білорусь з економічними перспективами. Країна, яка є добрим сусідом для інших європейських країн. Щоб люди усвідомили, що після Лукашенка, як і після Сталіна, світ не завалиться. Що він буде кращим — і це краще майбутнє потрібно будувати зараз. І завдання не в тому, щоб чекати, що хтось прийде і врятує нас від цього режиму. А завдання і відповідальність кожного в тому, щоб зробити свій — можливо, невеликий, можливо, непомітний, але свій внесок. Думати про це, розуміти, що режим – це не норма, що побиття людей і політв'язні – це не норма. Після 30 років диктатури людям знадобився час це усвідомити.
І тут контексти України й Білорусі відрізняються, тому що Україна завжди жила в умовах демократії. Так, під певною постійною загрозою з боку Росії, але люди не будуть толерантними, якщо, наприклад, знищуватимуть вільні медіа. А в Білорусі це тривало 30 років, постійно є політвʼязні — і люди вже трохи опускали голови. 2020-й, звісно, був вибухом громадянської самосвідомості, і це потрібно зміцнювати.
Тому наше завдання — зробити так, щоб у певний момент хтось проросійський, з мисленням Лукашенка, не переміг на вільних виборах. Щоб люди вже чітко усвідомлювали, яке майбутнє найкраще для Білорусі, і зробили правильний вибір.
Наскільки я розумію, коли ви кажете, що потрібно комунікувати з білорусами — мова й про тих, хто зараз залишається всередині країни і переважно не підтримує війну. З іншого боку, це ж десятки або сотні тисяч білорусів, які з 2020 року вимушено виїхали з країни чи були видворені нещодавно в межах випуску політв'язнів. Їх теж треба буде переконати повернутись.
Я не хотіла б штучно поділяти білорусів на тих, хто залишився, і тих, хто виїхав, бо це пропагандистські наративи.
Але вони живуть обʼєктивно в різних умовах зараз.
Абсолютно в різних умовах. Але ж, слава Богу, є інтернет і можливість спілкуватися з білорусами по обидва боки кордону. Звісно, це не такий поділ, як описує пропаганда. Проблеми, звісно, різні: для тих, хто за кордоном, це легалізація й нове життя. Для тих, хто в Білорусі — це життя під певним страхом. Але білоруси всередині країни розуміють, що в тих, хто за кордоном, життя також не мед. Але ми працюємо заради нашої спільної мети, заради вільної Білорусі, яка в інтересах білорусів, які всередині країни. Тобто кожен робить свою справу — хто що може. І наше завдання й особливо завдання наших медіа — показувати, розповідати, доносити до білорусів всередині країни, які перспективи є для Білорусі.
Наприклад, пояснювати, які будуть наслідки для нашої країни, якщо Лукашенко віддасть наказ про більшу ескалацію з боку Білорусі. Хочу зазначити, що, попри всі спроби режиму, понад 70% користувачів чи читачів вільних медіа перебувають усередині країни. Тобто білоруси зацікавлені знати правду, вони зацікавлені у змінах, у тому, щоб знати, що роблять демократичні сили, і певним чином допомагають нашому руху інформацією, якимись даними.
Я б хотіла коротко торкнутися дуже важливої теми — санкцій та звільнення політв'язнів. Ми розуміємо, що “звільненням” це називається умовно, бо значну частину людей примусово видворив із Білорусі режим Лукашенка, але з білоруських в'язниць їх звільнили. Очевидно, що зараз спостерігається потепління між адміністрацією Дональда Трампа та режимом Лукашенка. Але чи розуміє Трамп, що Лукашенко, по суті, використовує американську адміністрацію? Він же може наповнювати білоруські в'язниці новими людьми й віддавати їх для послаблення санкцій.
Перш за все, ми, звісно, підтримуємо гуманітарний напрямок, який допомагає звільняти людей. Це дуже важливо. Кожне звільнення – це людське життя, це возз'єднання сімей, це надія. Ми контактуємо з представниками Білого дому та Державного департаменту з цього питання.
Переговори з Лукашенком — це взагалі невдячна справа. Звісно, йому не можна довіряти. І питання скасування санкцій також делікатне, бо, з одного боку, це, справді звільняє людей — а з іншого, Лукашенко вербує нових заручників. Тому результатом цих гуманітарних переговорів має бути не лише звільнення людей та їхня депортація, а й припинення репресій.
Американці, я знаю, також відстоюють цей бік у переговорах. Є санкції, запроваджені за порушення прав людини, і потенційно їх можна пом'якшити. Але є санкції, запроваджені під час війни, і їх скасування лише посилить Росію, відкриє для неї нові лазівки. Такі санкції не можна скасовувати за жодних обставин.
Слід зазначити, що європейські санкції, які набагато важливіші, послаблювати не можна. Загалом, я сподіваюся, Україна також підтримає цю позицію. І поки тривають війна і терор, тиск на режим має продовжуватися. Звісно, Лукашенко хоче продати тут людей якнайдорожче. Для нього, як ви сказали, це товар — тому для нас дуже важливо, щоб люди не просто виїхали, а щоб у Білорусі відбулися системні й постійні зміни, щоб взагалі не було заручників.
Чи правильно я розумію, що, на вашу думку, є все-таки та межа, за якої санкції не можна знімати навіть в обмін на людські долі, людські життя? Наприклад, скасування санкцій, які сприятимуть розвитку білоруського військово-промислового комплексу, може бути великою проблемою.
Ні. Я хочу ще раз наголосити, що санкції, запроваджені за військову агресію режиму, не можна використовувати в гуманітарному напрямку. Ми завжди маємо враховувати фактор війни, тому що Лукашенко хотів би зняття всіх санкцій. Він відпустить 900 людей, які залишаються за ґратами (хоча насправді людей більше), візьме нових заручників, продовжуватиме допомагати Путіну в цій війні. І Європа, наприклад, більше не матиме жодних карт на руках. А що робити далі? Війна триватиме. Лукашенко зароблятиме на крові українців, братиме нових заручників. Тобто це напівзаходи, які не принесуть жодного результату, але послаблять позиції Європи.
Тому я закликаю ЄС бути потужним і принциповим, і дякую Україні за щойно запроваджені санкції, за чіткий сигнал Європі, що Лукашенку не можна пробачити його злочини. І я сподіваюся, що Європа вистоїть у напрямку санкцій. Я знаю, що готується новий пакет. У Трампа достатньо сили, щоб звільняти людей лише американськими зусиллями. Джон Коул, спеціальний представник, дуже добре виконує свою роботу. Переговори продовжуються, але не можна змусити інші країни змінити свою політику, якщо це не в інтересах, скажімо, Європи, і якщо це може зміцнити позиції Росії та режиму Лукашенка щодо війни в Україні.
З вашого досвіду спілкування зі звільненими політв'язнями — що ці розмови дають вам для розуміння того, як зараз працює репресивна машина всередині Білорусі? Чи вона змінюється, чи стає більш вигадливою? Щодо свого чоловіка ви зазначали: він утримувався в режимі інкомунікадо й повної інформаційної ізоляції.
Умови утримання політв'язнів у в'язницях жахливі. Це нелюдське ставлення, це як сучасний ГУЛАГ, і люди зазвичай позбавлені усього — їжі, напоїв, медичної допомоги. Багатьох тримають в інкомунікадо: в них немає жодної можливості поговорити з рідними. Це, звісно, знущання з людей. На одяг політичних вʼязнів приклеюють спеціальні бирки. Мовляв, вони схильні до екстремізму, тероризму тощо, чи ще гірше — що в них перманентна шизофренія.
Люди, які виходять, діляться такими жахливими подробицями, що ти просто не розумієш, як у сучасному світі таке можливо. Але, звісно, я розумію, що всі репресивні машини й диктатори працюють однаково. І я багато слухаю і звільнених українських військовополонених, які розповідають про жахи російського полону. Звісно, порівнювати це не можна, але, я думаю, що бажання принизити, знищити людину і в білоруських, і в російських в'язницях однакове.
