"Традиції складалися десятиліттями" – дослідниця про історичну пам'ять про Другу світову

"Традиції складалися десятиліттями" – дослідниця про історичну пам'ять про Другу світову

Ексклюзивно
"Традиції складалися десятиліттями" – дослідниця про історичну пам'ять про Другу світову УНІАН

Як показали результати соціологічного опитування Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, присвяченого питанню Другої світової війни, Україна залишається розділеною, зокрема, й у ставленні до того, хто розпочав війну. Тож Українське радіо поспілкувалось з історикинею, старшою науковою співробітницею Інституту історії України НАН України, кандидаткою історичних наук Тетяною Пастушенко про історичні наслідки Другої світової війни та те, як формувалися історична пам'ять про неї

Про завершення війни

Поки що ми живемо в тіні Другої світової війни і в світі, створеному після та внаслідок цієї війни. Ця проблема набагато глобальніша, ніж ми можемо собі уявити. Наприклад, ми ніколи не цікавимось, наскільки це травматична та жахлива війна була для Кореї. А ситуація в Кореї дуже схожа на ту, яка зараз в Україні: Корея була окупована, там досі йде протистояння з Японією, яка була окупантом. Це країна розділена і багатьма країнами невизнана Північна Корея. Це результат війни, яка не закінчилась в травні чи у вересні 1945 року. Вона продовжується й зараз.

Так само Друга світова війна не закінчилась 1945 роком і для України. І я не говорю тут навіть про війну, яка тривала між УПА та радянською владою. Йдеться про учасників, які воювали, військовополонених, для тих, хто перебував на примусовій праці. Й навіть для солдатів Червоної армії, адже демобілізація розтягнулась на довгий повоєнний час. Шлейф війни був набагато довшим і тривалішим, ніж ми собі можемо уявити і 9 травня - це символічна крапка, але вона не означає, що світ переродився і всім стало добре і щасливо. Вистава не припинилися, а люди не припинили страждати і помирати.

Зараз ми відчуваємо боротьбу за геополітичний вплив, за стримання геополітичного розподілу світу. Росія, наприклад, тему Другої світової війни та перемогу в ній активно використовує для того, щоб зберігати свій вплив в Європі на пострадянському просторі. Вона прагне збирати довкола себе колишні радянські республіки, апелюючи до того, що ми разом перемогли в цій війні.

Читайте також: 9 травня: яким є День перемоги в історичній пам’яті українців

Так само перемога в Другій світовій розділяє людей, які опинилися за тих чи інших обставин по інший бік лінії фронту. Адже якщо ти був з іншого буку, ти вже не потрапляєш в пам’ять переможців.

Про перші музеї

Нам здається, що День перемоги, цю війну, ми завжди пам’ятали саме так, як пам’ятаємо зараз, як нас навчили. Насправді ці традиції складалися роками і десятиліттями і почали формуватись ще під час війни, коли відзначали ті чи інші перемоги чи замовчували ті чи інші поразки. Або коли армія йшла, відступала і наступала, ховали загиблих воїнів, створювали меморіальні місця пам’яті, коли з’являлися перші музеї пам’яті.

Мало хто знає що першу постанову про створення музею Великої вітчизняної війни в Києві, в Україні видали в 1943 році, ще до звільнення Києва. Існує дуже цікавий лист Олександра Довженка, де він звертається і говорить, що треба зараз збирати матеріали, документи, щоб ми пам’ятали про драму і трагедію українського народу. Але насправді сам музей Другої світової війни офіційно відкрився лише в 1974 році.

Ще в 1944 році була створена виставка музею в Києві “Партизани України” і він проіснував до початку 50-х років. Фактично, матеріали, зібрані для цього музею, склали основу сучасного музею історії України в Другій світовій війні.

Про значення пам'ятників

Важливу роль у формуванні пам’яті про події Другої світової війни відіграють й пам’ятники, адже можна День перемоги відзначати абстрактно з парадами, але дуже важливо кудись прийти. Наприклад, в Києві таким місцем, куди збиралися відзначати, був пам’ятник Ватутіну, а потім - обеліск невідомому солдату, який створили в 1957 році

Проте перші монументальні пам’ятники з’явились за кордоном: перший монумент спорудили в 1945 році у Відні - “Пам’ятник загиблим радянським солдатам”. В 1947 році з’явився пам’ятник у Талліні, в 1949 році - в Берліні. Споруджуючи такі меморіали, позначали завойовану територію. В Чернівцях чи Кишиневі використали навіть п’єдестал і меморіал, який румуни почали будувати для інших цілей, але недоробили. А, наприклад, в Москві біля Червоної площі пам’ятник фактично з’явився останнім - в 60-ті роки”, - підсумувала історикиня Тетяна Пастушенко.

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди