20 березня Православна церква України повідомила про смерть почесного Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Він помер "від наслідків загострення хронічних хвороб" у 97 років.
Філарет присвятив церкві 81 рік життя — відколи розпочав навчатись в Одеській духовній семінарії. "Особа і численні добрі справи спочилого Патріарха Філарета по праву посідають особливе місце в сучасній історії як помісної Української православної церкви, так і загалом України, — заявив у повідомленні церкви її предстоятель, митрополит Епіфаній. — Очоливши шість десятиліть тому Київську кафедру, Патріарх Філарет як екзарх України, як предстоятель УПЦ та предстоятель УПЦ КП зробив багато для збереження церковного життя в роки радянських утисків Церкви, в час духовного відродження України та особливо в роки боротьби за утвердження церковної автокефалії".
Ця боротьба була довгою, насиченою й драматичною в житті Філарета. Заради визнання незалежності українського православ'я Вселенським патріархом він погодився ліквідувати церкву, яку очолював та розбудовував понад 20 років. Добровільно віддавши владу, Філарет не міг змиритись, що не повернув її. Суспільне розповідає про звивистий шлях одного з ключових православних діячів незалежної України.
Претендент
Люди, що знали Філарета, люблять повторювати фразу: якби історію українського православ'я треба було б викласти на одній сторінці, Філарету там точно знайшлося б місце. Яке саме це місце і в чому полягала його роль, при цьому не уточнюють. Оцінки церковних та державних діячів дуже різняться.
Філарет віддав церкві 81 рік життя. Він служив у чотирьох різних православних церквах: Російській православній церкві (РПЦ), Українській православній церкві Московського (УПЦ МП), а згодом Київського патріархату (УПЦ КП), і зрештою Православній церкві України (ПЦУ). Однак до кінця життя вважав себе саме патріархом Київським. Перехід від однієї церкви до іншої відображає трансформацію поглядів Філарета на незалежність України та її православної церкви. Незмінним лишалось його прагнення очолювати церкву, в якій він служив.
Чернечий постриг Михайло Денисенко прийняв ще за Сталіна, у 1950 році, як студент Московської духовної академії. До того він, виходець із Донеччини, навчався в Одеській духовній семінарії. Пізніше в інтерв'ю Філарет розповідав, що прийшов до Бога через смерть батька. Той загинув на фронті у Другу світову війну, 1943 року на Запоріжжі.
"Мене вчили у школі, що людина помирає і на цьому її існування припиняється. Переді мною постало запитання: якщо батька не існує, а я люблю його, то що я люблю — пусте місце? Чи можна любити пусте, неіснуюче? Ні! Ось так у 14 років я дійшов висновку: батько існує, тому що я його люблю", — згадував Філарет.
Понад 50 років він ішов ієрархічним шляхом Російської православної церкви. Ставши у 1968-му митрополитом Київським та Галицьким, він керував українським екзархатомОкрема адміністративно-територіальна одиниця, зарубіжна по відношенню до основної церкви. РПЦ. Філарет також був ректором Московської духовної академії та семінарії. Протягом останніх п'яти років життя патріарха РПЦ Пімена той хворів, і Філарет очолював синод церкви (її уряд) і фактично керував нею. Він, зокрема, підготував і провів святкування тисячоліття хрещення Русі.
1990-го, після смерті Пімена Філарет посів місце блюстителя патріаршого престолу. Це відобразило зростання впливу українських ієрархів всередині РПЦ. Наприкінці 1980-х третина учасників архієрейських соборів РПЦ були з її Київського екзархату. За кількістю єпархій РПЦ Україна в той час лідирувала.
Філарет був не тільки блюстителем престолу, а й реальним претендентом на нього. Саме йому архієреї РПЦ доручили підготовку архієрейського собору, де мали обрати нового патріарха. Однак вибори Філарет програв.
Він набрав удвічі менше голосів, ніж митрополит Ленінградський та Новгородський Алексій (Рюдігер) та посів останнє місце, поступившись ще й митрополиту Ростовському та Новочеркаському Володимиру (Сабодану).
Релігієзнавець Олександр Саган у розмові з Суспільним стверджує, що Філарет став жертвою політичних інтриг оточення останнього генерального секретаря СРСР Михайла Горбачова. Після понад 30-річного керівництва країною вихідцями з України за часів Микити Хрущова та Леоніда Брежнєва останній генсек СРСР взяв курс на позбавлення їх влади.
Натомість учений-богослов Кирило Говорун переконаний: Філарет, майстер інтриг та видатний церковний політик, програв вибори просто тому, що не відчув зміни політичної парадигми. Цього разу учасники дійсно обирали патріарха, а не лише легалізовували рішення, яке ухвалили керівник партії та КДБ.
“Виборці чудово знали характер Філарета і його схильність до автократії, тому й проголосували проти”, — сказав Суспільному Говорун.
Стати патріархом Філарету не допомогла навіть співпраця з КДБ. На початку 1992 року Комісія президії Верховної РадиУ 1990–1993 роках — постійно діючий парламент, який обирався з'їздом народних депутатів РФ. Російської Федерації на чолі з депутатом Глібом Якуніним опублікувала ухвалу. Посилаючись на архіви КДБ, комісія перерахувала прізвиська православних ієрархів, які в радянські часи співпрацювали з Комітетом держбезпеки.
Спираючись на дати виїздів за кордон, комісія ідентифікувала митрополита Київського і Галицького Філарета як агента "Антонова". Згодом Філарет визнав: це правда, однак наполягав, що це не гріх. Якщо Господь допустив цю безбожну владу, пояснював Філарет, то треба жити в умовах цієї безбожної влади.
Переможець виборів митрополит Алексій в ухвалі депутатської комісії згадувався як агент "Дроздов".
Ідея автокефалії
Філарет не був прихильником ідеї автокефалії (незалежності) українського православ'я, яка набирала популярності в часи "перебудови". Особливою підтримкою вона користувалась у єпархіях на заході України. Місцеві клірики навіть офіційно просили патріарха Пімена, а після його смерті — й Філарета як патріаршого місцеблюстителя, визнати УПЦ окремою від РПЦ церквою.
Виступаючи на помісному соборі РПЦ у день виборів патріарха, Філарет зазначив, прагнення українських вірян до церковної незалежності знайшли вираження саме в УПЦ МП, яка користується широкою автономією, і що іншої церкви для цього не треба. Прихильників автокефалії в Україні він назвав "церковними сепаратистами", які глумляться над каноном.
"По суті, так звані автокефалісти — це новий варіант “самосвятів”Представники Української автокефальної православної церкви, що існувала на території радянської України з 1919 по 1937 роки. Протягом певного часу цю церкву підтримувала радянська влада як противагу РПЦ, намагаючись роздробити православну церкву. Після заборони церкви вона діяла в еміграції. Зі здобуттям незалежності знов повернулась в Україну. в Україні", — сказав тоді Філарет.
Програвши вибори патріарха, Філарет повернувся з Москви до Києва, де через місяць знову взяв участь у Помісному соборі, цього разу УПЦ МП. Там на виборах він переміг: Філарета обрали митрополитом Київським.
Отримавши новий титул, Філарет уже не опирався ідеї автокефалії, а, навпаки, підтримував її.
На тому ж таки Помісному соборі ієрархи УПЦ МП звернулись до патріарха Московського з проханням дарувати незалежність та самостійність в управлінні. Це питання розглядав Архієрейський собор РПЦ, за підсумками якого Алексій ІІ благословив Філарета на Київську кафедру й дарував УПЦ МП грамоту, яка визнавала Українську православну церкву на чолі з митрополитом Київським і всієї України "самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої".
"Філарет діяв за принципом: якщо не можеш це спинити, очоль", — каже Олександр Саган, пояснюючи, чому митрополит Київський так стрімко змінив погляди на автокефалію українського православ'я.
У 2025 році чиновники Державної служби з етнополітики та свободи совісті України дійдуть висновку, що насправді у грамоті Алексія ІІ ішлось про умовну автономію УПЦ. У статуті РПЦ вона згадується як частина цієї церкви і керується у своїй діяльності рішеннями її Архієрейського собору.
Прихильники автокефалії ще задовго до майбутніх досліджень дійшли висновку, що не отримали від Алексія ІІ справжньої незалежності.
Через три місяці після проголошення Україною незалежності, у листопаді 1991 року Філарет ініціював Архієрейський собор УПЦ, який постановив: новий статус України вимагає нового статусу й від церкви — повної канонічної незалежності та автокефалії. Тож українські ієрархи знову звернулись до патріарха Московського, аби він надав цей статус.
Алексій ІІ знову переадресував це питання Архієрейському собору, який не розглянув його й досі. Натомість наступного, 1992 року, ієрархи РПЦ на соборі вирішили долю Філарета — змістили його з кафедри Київського митрополита, позбавили усіх ступенів священства та заборонили йому проводити богослужіння.
Київський патріархат
Перед тим Філарет зробив найголовніший вибір свого життя. Восени 1991 року він не приїхав на Архієрейський собор УПЦ МП у Харкові. За словами Олександра Сагана, там Філарета мали зняти з Київської митрополичої кафедри й натомість призначити митрополитом Одеським. Однак він не пристав на таку пропозицію і визнати це рішення собору відмовився. Наступного року це рішення підтвердив вищезгаданий собор РПЦ.
Філарет же остаточно пристав до табору незалежників — він увійшов до новоствореної Української церкви Київського патріархату з титулом заступника Патріарха Володимира.
Пізніше Філарет згадував, що після того, як його позбавили архієпископського сану, він лежав у київській урядовій лікарні “Феофанія” й думав, що робити. У підсумку вирішив об’єднуватися з УАПЦ.
І тільки-но Філарет про це подумав — за його згадками — йому подзвонили зі Служби внутрішньої політики Адміністрації президента Леоніда Кравчука. За пів години до нього приїхали представники президента й запропонували об’єднатися з автокефальною церквою.
"Вони ж не знали, що я вже вирішив це зробити. Я і в цьому побачив голос Божий. Господь показав, що треба йти дорогою української незалежної церкви", — розповідав згодом Філарет.
Через три роки після створення УПЦ КП, у жовтні 1995-го, Патріарх Володимир помер. На звільнене місце обрали Філарета.
Багаторічний сподвижник Філарета, отець Борис (Табачек) в розмові з Суспільним наголошує, що патріаршество — це найвищий щабель у системі православної церкви. Який також дає особливі можливості в спілкуванні з Богом від імені народу.
"Патріарх стоїть перед Богом за весь свій народ, веде народ, вчить народ від імені Бога. І з усіх людей, які є в Україні, він має найбільші можливість, славу і дєрзновєніє молитись за народ і спілкуватись з Богом за народ. Це велика місія патріарха — бути провідником між Богом і народом", — каже отець Борис.
Нову українську православну церкву Філарет та його прихильники з Московського патріархату створили разом з ієрархами Української автокефальної православної церкви. Однак після цього УАПЦ продовжила існувати. Таким чином, у перший же рік незалежності України на її території діяли вже три православні церкви: УПЦ КП, УПЦ МП та УАПЦ.
Увійшовши до УПЦ з 800 парафіями, Філарет до 2018 року збільшив їхню кількість до понад п'яти тисяч, що зробило УПЦ КП другою за кількістю парафіян релігійною організацією в Україні.
За понад 20 років керівництва УПЦ КП Філарет діяв за принципом: спочатку побудуємо незалежну церкву, а потім отримаємо її визнання. Адже незалежну українську церкву не визнавала не тільки Москва, а й центр світового православʼя — Константинополь.
До 1686 року Київська митрополія підпорядковувалась Константинопольському (Вселенському) патріарху. Тоді Московська держава примусила патріарха Діонісія IV надати Московському патріарху право висвячувати митрополита Київського.
Філарет офіційно звертався за визнанням для УПЦ КП і до Московського, і до Вселенського патріархів. У Москві, де Філарету оголосили анафему, шансів отримати автокефалію не було. Натомість Вселенський патріарх Варфоломій таку можливість розглядав, однак мав свої умови.
Третій президент України Віктор Ющенко спробував підштовхнути Вселенського патріарха на цей крок. Він переконував Варфоломія повернути Київську митрополію собі. Згодом Ющенко згадував, що Варфоломій запевнив його: він дивиться на українську церковну територію у статусі 1686 року. Щоб підтвердити це, у 2008 році він відвідав Україну.
Варфоломій був згоден надати томос українському православ'ю на правах Київської митрополії Константинопольського патріархату, яку мали утворити об'єднані УПЦ КП та УАПЦ.
Філарет погодився на таку ідею та просив Варфоломія, аби він визнав нечинним позбавлення сану його та вищого керівництва УПЦ КП. Однак створити помісну православну церкву тоді в Україні не вдалося. У 2008 році на Помісному соборі УПЦ КП та УАПЦ навіть проголосили об'єднання — але в питанні, хто до кого приєднується, виникли суперечності. Тоді Філарет наполягав, що УАПЦ має приєднатись до УПЦ, а не навпаки.
"Кожух не можна приєднати до ґудзика", — казав тоді Філарет. В УАПЦ на такі умови не пристали.
У підсумку Варфоломій відклав ідею томоса для українського православ'я з інших причин. Віктор Ющенко згадував, що тоді Вселенський патріарх пристав на пропозицію Алексія ІІ, який спішно прибув до Києва. В обмін на ненадання Україні томосу московський патріарх пообіцяв Варфоломію відновити церковне спілкування з Константинополем (дві церкви припинили його у 1996 році, коли Вселенський патріарх визнав автокефалію православної церкви Естонії) та підтримати ідею проведення Всеправославного собору, який Варфоломій вважав справою свого життя.
Почесний патріарх
Через 10 років, у 2018-му, до ідеї томоса для українського православ'я повернувся п'ятий президент України Петро Порошенко. До того часу Варфоломій провів Всеправославний собор, однак представники РПЦ на нього так і не приїхали. Тепер ніщо не стримувало Варфоломія від надання Україні томоса.
Цього разу Філарета таки вмовили об'єднатися з УАПЦ. Згодом він розказав, як саме Порошенко це зробив. Ліквідація УПЦ КП, за його словами, була вимогою Вселенського патріархату — а про те, щоб він очолив новостворену Православну церкву України, не могло бути й мови.
Олександр Саган пояснює, що до того часу Вселенський патріарх сприймав Філарета як загрозу єдності світового православ'я. "Філарет працював над, по суті, створенням "паралельного диптиху". Він визнавав самопроголошені православні церкви, зокрема в Болгарії", — пояснює релігієзнавець.
Філарет стверджував, що погодився на ліквідацію УПЦ КП лише за умови, що він буде фактичним керівником новоствореної Православної церкви України. На її Установчому соборі 15 грудня 2018 року, як запевняв Філарет, у присутності Петра Порошенка він домовився з архієреями, що ті проголосують за його багаторічного секретаря Епіфанія (Думенка).
Філарет стверджував, що за домовленістю як Київський митрополит Епіфаній мав представляти ПЦУ за кордоном, натомість керувати церквою мав Філарет. Без його згоди предстоятель не мав би вчиняти будь-які дії всередині ПЦУ. Богослужіння вони мали вести разом.
Окрім архієреїв УПЦ КП та УАПЦ, на Установчий собор ПЦУ прибули також двоє ієрархів УПЦ МП — митрополит Вінницький Симеон (Шостацький) та митрополит Переяславський та Вишневський Олександр (Драбинко). Останній розповів Суспільному, що ієрархів УПЦ МП мало бути 15. Однак увечері напередодні Установчого собору ПЦУ одного з них доправили до Києво-Печерської лаври для покаяння тодішні народні депутатиПісля початку повномасштабного вторгнення РФ обоє виїхали з України. Новинський за останніми даними перебуває у ЄС, Деркач виїхав до країни-агресора, де нещодавно став Сенатором та отримав звання героя Росії. Вадим Новинський та Андрій Деркач. Решту ж 13 ієрархів протягом доби фактично утримували в готелі співробітники СБУ.
"Тому що Філарет порахував, якщо на соборі буде 15 ієрархів УПЦ, то результати голосування будуть іншими й митрополитом оберуть Симеона", — стверджує Суспільному митрополит Олександр.
У підсумку на Установчому соборі митрополитом обрали саме Епіфанія.
На спокої
Вже за пів року після того, як ПЦУ 6 січня 2019-го отримала томос, Філарет публічно звинуватив Епіфанія в невиконанні досягнутих на Соборі домовленостей. Філарет продовжував називати себе патріархом і носити патріарший куколь. Митрополиту Київському він закидав, що той не дає йому керувати церквою і навіть не служить разом.
Про конфлікт у ПЦУ Філарет розповів, зокрема, і в інтерв'ю російському пропагандистському ресурсу "Россия 24". Пояснюючи згодом свій вчинок українським журналістам, він зазначив, що не думав, що інтерв'ю ворожому каналу спричинить таку негативну реакцію суспільства — а якби знав, то, може, й не давав би його.
Філарет заявив, що УПЦ КП продовжує існувати, і 14 травня 2019 року запросив її ієрархів на молитовне святкування на честь священномученика Макарія до Володимирського собору в Києві. Запрошення надрукували на бланках розпущеної УПЦ КП. Однак відродження Київського патріархату не сталося. На святкування до Філарета прибули лише чотири ієрархи колишньої УПЦ КП. Тож уже за два тижні після невдалої спроби Філарет прийшов на богослужіння Епіфанія.
"Він зняв патріарший куколь та лишень молився. Він не служив. Митрополит Епіфаній був дуже задоволений", — повідомляло у травні 2019-го ТСН.
Однак конфлікт на цьому не спинився. Філарет продовжив наполягати, що УПЦ КП не ліквідовано — і діяти відповідним чином. Зокрема, він висвячував священнослужителів та вів перемовини з діаспорою. Тож митрополиту Єпіфанію доводилось публічно заявляти, що ПЦУ не уповноважувала почесного патріарха Філарета на такі дії.
Аби довести протилежне, Філарет оскаржив ліквідацію УПЦ КП у суді. Процес тривав майже три роки, однак у травні 2021-го Верховний суд підтвердив законність ліквідації цієї церкви. Після початку повномасштабного вторгнення Філарет зосередився на полонених цивільних та захисників України, про конфлікт у публічній площині вже не згадуючи.
Духовний заповіт
Із ліквідацією Київського патріархату Філарет не погодився до кінця життя. 25 жовтня цього року сайт УПЦ КП оприлюднив “духовний заповіт святійшого Патріарха Філарета”.
У тексті Філарет називає себе пожиттєво обраним предстоятелем УПЦ та Патріархом Київським і всієї Русі. При цьому він наголошує, що не є почесним патріархом ПЦУ. Філарет заповів, щоб його відспівали у Володимирському соборі Києва архієреї УПЦ КП — не ПЦУ.
Він закликав усіх православних України об’єднатись і створити “справді єдину Українську церкву, незалежну і від Москви, і від Константинополя, з патріаршим устроєм в управлінні”.
“Цей устрій забезпечить духовну незалежність і зміцнить національну ідентичність українського народу, сприяючи його єдності перед викликами сучасності”, — зазначив Філарет.
Кількома тижнями потому, 5 листопада, митрополит Епіфаній відвідав Філарета і привітав його з 30-річчям обрання патріархом Київським. Разом вони відслужили службу в Михайлівському Золотоверхому соборі за перемогу України у війні з агресором. Духовний заповіт після цього Філарет так і не змінив.
