"Ми – відпрацьований матеріал". Історія ліквідатора з Одеси, який провів у зоні ЧАЕС два місяці

"Ми – відпрацьований матеріал". Історія ліквідатора з Одеси, який провів у зоні ЧАЕС два місяці

Ексклюзивно
"Ми – відпрацьований матеріал". Історія ліквідатора з Одеси, який провів у зоні ЧАЕС два місяці Суспільне Одеса

Василь Кожухар – пожежник та ліквідатор катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції. Вже через тиждень після аварії він допомагав викачувати радіаційну воду з колодязя четвертого реактора, займався дезактивацією Прип'яті та гасив ліс з радіоактивним пилом. У День пам'яті Чорнобильської трагедії Суспільне поспілкувалося з ліквідатором та дізналося, як чоловік потрапив до ЧАЕС та через що йому довелося пройти.

Чорнобильська атомна електростанція розташована у 115 кілометрах від Києва, на березі річки Прип'ять. Однойменне місто у трьох кілометрах від ЧАЕС почали будувати у 1970-тих роках, як і саму станцію. Здебільшого тут оселився її обслуговуючий персонал, а саме місто назвали "містом атомщиков". До аварії у Прип'яті жили понад 45 тисяч людей.

26 квітня 1986 року о 01:23 за київським часом сталися два потужних вибухи з різницею у секунди. Реактор четвертого енергоблоку повністю зруйнувався, через що у довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Катастрофа стала настільки глобальною, що згодом їй присвоїли 7-й рівень небезпеки за міжнародною шкалою ядерних подій INES.

За даними Інституту національної пам'яті, впродовж 1986-1990 років з наближених до ЧАЕС територій евакуювали понад 300 тисяч громадян. У перший рік над ліквідацією катастрофи працювали майже 300 тисяч людей з усього радянського союзу, до 1991 року – півмільйона. Тільки у СРСР більш ніж 150 тисяч квадратних кілометрів було забруднено радіонуклідами, на цій території проживали 5 мільйонів людей.

До середини травня 1986 року, зазначають у ІНП, лікарям та ЗМІ забороняли інформувати населення про масштаби аварії та засоби особистої гігієни під час таких подій. Станом на 1 травня в Києві рівень радіації сягав 2 500 мікрорентген/годину при нормі у 15.

Зрозуміти, яких масштабів сягнула катастрофа у перші роки, було неможливо, адже радянська влада засекретила карти радіаційного забруднення до 1989 року. Хоча забруднення було у 30 разів більшим, аніж від вибуху бомби на Хіросімі.

35 років з дня трагедії на Чорнобильській АЕС. Спогади ліквідатора аварії з Одесиchernobyl.kiev

Аварія на Чорнобильській АЕС.

Одеса та ліквідатори

Станом на 2021 рік в Одесі проживає більш ніж 2 400 людей, які постраждали внаслідок Чорнобильської трагедії. Серед них – приблизно 1 500 ліквідаторів, серед яких і одесит Василь Кожухар.

У ті часи чоловік працював інструктором-методистом зі спорту в експедиційному загоні аварійно-рятувальної служби Чорноморського пароплавства. До цього був вчителем навчально-військової підготовки, викладав громадянську оборону. За військовою спеціальністю значився пожежником, крім цього був майстром спорту СРСР.

У 1986 році йому виповнилося 34. Вже на початку травня серед ночі за ним прийшли військові, аби забрати до лав ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Оскільки мирне населення не знало, що саме там трапилося, чоловіку сказали, що потрібно пройти перепідготовку в Чорнобильській зоні.

"За мною приїхали 2 травня, десь о першій годині ночі. Люди були з військкомату, четверо чоловіків. Сказали, що я військовозобов'язаний. Крім того, за військовою спеціальністю – пожежний, їм підходив. Я мовчки зібрав речі та вирушив до військової частини 44316 – Червонознаменка Колишня назва села Знаменка в Одеській області.Одеської області", – розповів Василь Кожухар.

По приїзду у нього забрали військовий квиток і паспорт, переодягли у військову форму та вранці чотирма ешелонами з іншими ліквідаторами відправили до Чорнобиля на станцію Тетерів.

"Куди нас везуть – ніхто не знав, начебто на перепідготовку. Ще 1 травня у Києві був великий парад на честь Міжнародного дня праці. Ніхто ні про ще не здогадувався", – додав чоловік.

35 років з дня трагедії на Чорнобильській АЕС. Спогади ліквідатора аварії з ОдесиСуспільне Одеса

Одеський ліквідатор Василь Кожухарь.

Шлях до Чорнобиля долали у товарному потягу, "як скот", зазначає Василь Дем'янович. У вагонах з дощечок їм зробили полиці та видали на кожного матрац, шинель та бушлат. Коли добралися до Чорнобиля – перекинули спочатку до однієї військової частини, згодом – до іншої. Врешті-решт на березі річки їхня група розбила наметове містечко, де й оселилася.

Коли Кожухар зрозумів, що трапилося на атомній станції – відмовитися було неможливо, адже він був військовозобов'язаним та давав присягу. Як тільки ліквідатори приїжджали – підписували документи, що підкоряються законам військового часу. Вже засідав військовий трибунал і будь-яке уникнення служби вважали дезертирством, з відповідним покаранням.

Оскільки чоловік був пожежним, його назначили командиром відділення та видали машину ПМЗ-66. Вона була з Чорноморська, абсолютно новенька, згадує Василь Дем'янович. З ефектним стволом, який діставав до 16 поверху. Із амуніції – лише респіратор та марлева пов'язка. Через три тижні видали військову форму, яка була просякнута свинцевою стружкою – аби не проникала радіація.

Фантастичне місто

Вже 6 травня Василя Дем'яновича відправили до атомної станції, відкачати радіаційну воду з колодязя четвертого реактора. Там він пробув приблизно тиждень. Згодом з іншими ліквідаторами брав участь у деактивації Прип'яті: обмивали дезактивуючим порошком вулиці та будівлі міста. Коли Кожухар вперше побачив Прип'ять – враження було неймовірне.

"Фантастичне місто. Навколо червоні, сині, зелені будинки. Дев'ятиповерхові та шістнадцятиповерхові. Було видно, що люди тікали з цього місця, як могли. Біля під'їздів були припарковані машини. Їдеш містом – працюють світлофори, навіть ліфти працювали. Із містян – нікого, лише люди у погонах та ліквідатори з усього СРСР”, – зазначив він.

У місті чувся гавкіт собак, адже покинуті домашні тварини опинилися закритими у власних квартирах. Вочевидь, каже ліквідатор, люди так поспішали покинути цю територію, що залишали своїх улюбленців. Однак є й інші причини: спочатку містянам казали, що евакуація на декілька днів. А згодом з'явилася заборона, оскільки шерсть тварин була радіоактивною. Тому ліквідатори звільняли домашніх тварин, випускаючи їх на вулиці.

"Люди там жили дуже пристойно. На самій річці Прип'ять майже у кожного був свій причал. На балконах звисали великі в'язанки з рибою. Так даси водою по фасаду – і все це падає вниз. І що ви думаєте? Деякі робочі їли цю рибу. Після всього, що там сталося", – розповів він.

Далі чоловіка долучили до гасіння "рудого лісу" поряд із ЧАЕС. Це майже 10 квадратних кілометрів дерев, які під час вибуху увібрали в себе найбільшу частку викиду радіоактивного пилу. Через високу дозу радіації дерева загинули, змінивши забарвлення із зеленого на буро-червоний колір. Тож спочатку ліквідатори погасили його, а згодом знесли бульдозерами і поховали.

35 років з дня трагедії на Чорнобильській АЕС. Спогади ліквідатора аварії з ОдесиСуспільне Одеса

35 років з дня трагедії на Чорнобильській АЕС. Спогади ліквідатора аварії з Одеси

35 років з дня трагедії на Чорнобильській АЕС. Спогади ліквідатора аварії з ОдесиСуспільне Одеса

35 років з дня трагедії на Чорнобильській АЕС. Спогади ліквідатора аварії з Одеси

Повернення

Покинути Чорнобильську зону можливо було, лише коли ліквідатори набирали певну кількість рентген. Аби моніторити їхній стан, їм видавали дозиметри.

"Наказ був такий: набираєш 25 рентген, і тебе відпускають додому. Але згодом керівництво побачило, що люди стали їх надто швидко набирати. І вже через 15 днів дозиметри відібрали", – розповів чоловік.

Ще одна з причин – деяких солдат звинуватили у дезертирстві. У вісьмох знайомих солдатів, розповів ліквідатор, дозиметри показали більш ніж 300 рентген. Версія керівництва полягала в тому, що вони навмисно поклали прибори під заражену техніку, аби скоріше поїхати додому. Але солдати це заперечували. Через кілька днів, каже Василь Дем'янович, чоловіки дуже схудли. У них відібрали кров та виявили променеву хворобу. Літаком їх доставили у госпіталь Москви, але що було з ними далі – судили чи щось інше – одесит не знає.

Василь Дем'янович пробув у Чорнобильській зоні місяць і двадцять днів: з 2 травня до 20 червня. За цей період він схуд на 20 кілограмів та лишився волосся. Кожного дня у зоні Кожухар відчував йодистий присмак у роті та не міг дихати на повні груді. Коли набрав 25 рентген – забрали до шпиталю.

Медзаклад організували в школі села Іванків, що в Київській області. У кожному класі – по 20-30 ліжок з хворими, всі приміщення були заповнені. Через декілька днів у палаті Василя Дем'яновича залишилося чоловік п'ять: інші або загинули, або їх відправили до Москви, у госпіталь з променевою хворобою.

Чоловік розповідає, що в лікарні їх добре годували: 5-разове харчування, гранатовий сік –буквально літрами. Крім цього – щоденні концерти від вокальних ансамблів Києва. Ліквідатор пригадує: слухали музику і розуміли – вони не мерці, бо таких вже б не розважали.

"Я отримав телеграму, що мій батько при смерті. Написав начальнику медичної служби, що хочу додому. Мене попросили залишитися на декілька днів, аби промоніторити стан крові. Коли ситуація налагодилася – відпустили", – каже він.

До Одеси прилетів на аеродром Шкільний, вантажним літаком АН-24. Всіх, хто прибув із зони ЧАЕС, розділи догола, направили у наметову баню, а далі у Червонознаменку – отримувати цивільний одяг.

"Наші особисті речі згортали вилами, намагаючись не торкатися їх", – з усмішкою пригадав чоловік.

Вже вдома почалися проблеми: з серцем, нирками, печінкою, щитовидкою. Для чоловіка стало обов'язковим постійно приймати препарати – для підтримки імунітету та від можливої онкології. Саме від раку, наголошує він, і помирають ліквідатори тих подій, незалежно від того, коли саме вони там були, – у 1986 році чи після.

35 років з дня трагедії на Чорнобильській АЕС. Спогади ліквідатора аварії з ОдесиСуспільне Одеса

35 років з дня трагедії на Чорнобильській АЕС. Спогади ліквідатора аварії з Одеси

Наразі Василю Дем'яновичу – 69. Він має інвалідність другої групи, багатодітний батько та ліквідатор катастрофи на Чорнобильській АЕС 1-ої категорії. Понад 20 років він числиться в черзі на пільгову нерухомість, але безрезультатно. Оскільки власного житла немає, ліквідатор прописаний у міському центрі обліку безпритульних громадян та з родиною орендує квартиру, через що у свої 69 років вимушений працювати.

Крім того Василь Дем'янович – у постійних судових процесах за пільги і "чорнобильські" пенсії. Їх вже було більш як 15. Деякі вдалося виграти, тому паралельно підтримує інших ліквідаторів у судах. За допомогою, каже, звертався у різні інстанції – від депутатів та мера Одеси до президента. Але питання щодо потрібних ліків, гідної пенсії та власної нерухомості – так і не вирішено.

"Положення ліквідаторів – катастрофічне. Держава, яка взяла на себе зобов'язання відшкодувати наше здоров'я за ту шкоду, яку йому було заподіяно, не звертає на нас жодної уваги. Ми – відпрацьований матеріал, який не потрібен вже нікому", – зазначив чоловік.

Читайте також

  • Друг та рятівник. Одесит навчив собаку виявляти низький рівень цукру в крові сина-діабетика
  • В одеському архіві знайшли старовинні розписи, яким понад 100 років
  • Одеські краєзнавці намагаються врятувати старовинні фрески з українськими мотивами
Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди