Кураторка Катерина Філюк: "Мистецтво допомогло людству знайти слова, щоб заговорити про Чорнобиль"

Кураторка Катерина Філюк: "Мистецтво допомогло людству знайти слова, щоб заговорити про Чорнобиль"

Кураторка Катерина Філюк: "Мистецтво допомогло людству знайти слова, щоб заговорити про Чорнобиль" Фото Максим Білоусов.

26 квітня — 35-та річниця з Дня катастрофи на Чорнобильській АЕС. Однією з важливих подій, присвячених цій темі, стане онлайн-форум "Зона (не)відчуження" від платформи культури пам'яті "Минуле / Майбутнє / Мистецтво". Він об'єднає спеціалістів різних сфер у спробі перезавантажити колективну пам'ять про Чорнобильську трагедію.

Кураторка Катерина Філюк — модераторка однієї з дискусій форуму "Китайський синдром у мистецтві": куди протікає пам’ять про Чорнобиль у культурі", яка відбудеться вже сьогодні, 21 квітня о 17:00.

Напередодні "Суспільне Культура" поговорило з Катериною Філюк, кураторкою фонду "Ізоляція", про те, як мистецтво допомагає нам говорити про Чорнобиль, як цю тему бачать художники з різних країн та чому комерційний інтерес до зони відчуження заважає осмисленню цієї трагедії.

Багато робіт не говорять про катастрофу ні слова, але інспіровані нею

Катерино, тема вашої дискусії "Китайський синдром у мистецтві": куди протікає пам’ять про Чорнобиль у культурі". Можете пояснити, що цей термін означає?

"Китайський синдром" — це жаргонний вислів американських дослідників, які працювали з атомною енергетикою. Вони жартували між собою: якщо в США станеться аварія на АЕС і проплавиться підлога реактора, то реактивна речовина протече через всю земну кулю й з'явиться аж в Китаї.

Це здавалося кумедним до того моменту, як на Чорнобильський станції стався вибух. Протікання не відбулося, але була небезпека, що щось подібне станеться. І вже потім, на Фукусімі, це стало реальністю (на станції відбувся витік радіоактивної води, — прим. ред.).

Нам здалося, це гарна назва для дискусії, яка пов'язана з чорнобильською темою у мистецтві. Чорнобиль "протікає" в різні мистецькі практики — у візуальне мистецтво, і в музику, і в літературу.

У межах цієї дискусії ми поговоримо про два типи мистецьких практик. Перші опрацьовують тему Чорнобилю безпосередньо. Наприклад, такі літературні твори, як всім відома "Чорнобильська молитва" Світлани Алексієвич, де вона збирає інтерв'ю людей, учасників та свідків цієї події.

Другий блок — це ті мистецькі твори, які не напряму, а в дуже завуальований, дискурсивний спосіб працюють з чорнобильською тематикою. Тобто це те, що означено таким постапокаліптичним підходом, відмовою від модерністської, абсолютно тотальної віри в прогрес, в науку — в ті принципи, які Чорнобиль як реальна подія поставив під питання. Є досить великий корпус мистецьких робіт, які не говорять жодного слова про цю катастрофу, але інспіровані нею.

Наші дискутанти — арткритикиня, дослідниця історії і теорії критики і викладачка кафедри історії мистецтва в університеті Тараса Шевченка Анна Калугер, яка буде говорити про музичний твір, археологічну оперу "Чорнобильдорф". І, наприклад, Сергій Климко, який є представником Київської бієнале "Чорна хмара", також інспірованої Чорнобильською катастрофою. Це дуже різні підходи, дуже різні мистецькі практики, але поєднані однією темою.  А також ми спробуємо згадати і трошки розширити цей список робіт і художніх практик, які звертаються до Чорнобиля.

Археологічна опера "Чорнобильдорф"facebook.com/chornobyldorf

Археологічна опера "Чорнобильдорф"

Найкраще тема Чорнобиля розроблена в літературі

Як ви вважаєте, чому чорнобильська тема досі настільки сильно приваблює митців різних поколінь?

Тому що ця подія абсолютно перевертає наш світогляд, наше сприйняття себе і світу навколо. Це такий, цитуючи Алексієвич, стрибок у нову реальність. Чому так? Тому що тепер ми живемо в такий пострадіоактивний період, коли час стає астрономічним. Період розпаду цих радіоактивних частинок не порівняний з життям людини. Це століття, століття і століття.

Чорнобильська молитва

Чорнобиль разом із такими трагедіями, як, наприклад, Аушвіц, дуже важко піддається репрезентації. Знову звертаюся до слів Алексієвич: дуже багато людей, яких вона інтерв'ювала, не знаходили слів, як про це говорити.

Ми не маємо жодного досвіду, який би нам допоміг про це розмовляти, тому мистецтво дуже стає у пригоді у цьому діалозі. Воно принаймні експериментує і намагається знайти ось цю мову, ці можливості для репрезентації у дуже різний спосіб.

Чи відчувається різниця між сприйняттям Чорнобиля у творах митців різних поколінь? Наскільки добре взагалі ця тема вивчена арткритиками?

Можу сказати, що ця тема дуже непогано розроблена в літературі. За це маємо дякувати Тамарі Гундоровій, яка написала книгу "Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн". Вона дає дуже гарний і детальний аналіз.

Що стосується візуального мистецтва, то, мені здається, завжди був сталий інтерес з боку фотографів. Вони у дуже різний спосіб документували Чорнобиль і зону відчуження, людей, які там працювали, які там живуть.

Наприклад, під час нашої дискусії буде відеовключення бразильської художниці Аліс Мічелі, яка зробила радіограми в Чорнобилі. Вона взяла ту рентгенівську плівку, яку ми використовуємо, щоб зробити знімок зламаної руки або ноги, та залишила її в Чорнобилі на кілька місяців. За цей час радіація проявилася на плівці.

Мені здається, це дуже красива робота, тому що радіація — це те, що ми не бачимо. Те, що вводить нас в оману. Коли ми дивимося на зону відчуження — здається, там все добре, буяє природа, а насправді — небезпечно.

Аліс знайшла дуже красивий, елегантний спосіб проявити цю невидиму радіацію.

На початку 90-х досить багато було живописців, які до цієї теми зверталися. Наразі Чорнобиль, на мою думку, не так часто постає в мистецьких роботах, як це могло б бути. Одна з таких свіжих робіт — це "Іконографія радіоактивності" артдуету Кроліковскі. Вони теж зробили рентгенівські знімки овочів та фруктів, які вони збирали в зоні відчуження.

Ви згадали про інтерес до цієї теми закордонних митців. Як відрізняється те, як бачать Чорнобиль художники здалеку і ми тут, зблизька?

Це стосується не тільки Чорнобиля, але й будь-якої теми. З мого кураторського досвіду, дуже часто те, що близько, замилюється. Ми його не бачимо взагалі або бачимо в розфокусі. Дистанція дуже часто кристалізує наше бачення і дозволяє помітити більш глобальні, цілісні речі.

Онлайн-форум "Зона (не)відчуження". В основі постера — фото Олександра СиротиОнлайн-форум "Зона (не)відчуження". В основі постера — фото Олександра Сироти

Онлайн-форум "Зона (не)відчуження". В основі постера — фото Олександра Сироти.

Мені здається, цей принцип працює і з Чорнобилем. Закордонні митці тримають цю дистанцію. А, наприклад, я народилася у рік, коли стався Чорнобиль, тому для мене ця історія вже апріорі особиста, як би мені не хотілося бути об'єктивною і відстороненою. Це основний фактор, який відрізняє український підхід від закордонного.

До речі, ще один учасник нашої дискусії, італійський художник Жан Марія Тосатті зробив цього року роботу на Куяльницькому лимані в Одесі. Видається, що вона не про Чорнобиль, але там дуже сильний постапокаліптичний дух.

Виявляється, Жан Марія особисто побував у зоні. Його дуже сильно вразило, як природа забирає своє, як вона за відносно короткий проміжок часу — 35 років — змінює абсолютно все, що людина побудувала і думала, що це назавжди. Ось це і стало поштовхом для його роботи.

Організатори форуму "Зона (не)відчуження", кураторки Оксана Довгополова і Катерина Семенюк,  зізнаються, що саме ця його робота надихнула їх на створення цього форуму.

"Комерційний блок рухається набагато швидше, ніж осмислення"

Цього року 35 років з дня вибуху. Вам не здається, що не вистачає великої виставки, яка б зібрала та переосмислила різні роботи, присвячені цій темі?

Не знаю, можливо, хтось з культурних інституцій мав це у програмі, але останній рік з карантинними обмеженнями вніс багато коректив. Але так, я погоджуюся, ця тема має великий потенціал.

Якщо подивитися на бієнальний рух в усьому світі — це класична тема. Бери й роби. Вона і глобальна, і локальна, і про екологію, і про вплив людини на довкілля. І про цю позицію, що людина себе в якийсь момент відчула богом — їй здавалося, що вона може це робити —  змінювати все навколо. Це просто класичний набір для великої красивої вдумливої виставки, якої в Україні дійсно про Чорнобиль не було. Мабуть, це те, що має статися на противагу комерціалізації цієї теми.

Кадр з серіалу "Чорнобиль"Кадр з серіалу "Чорнобиль"

Кадр з серіалу "Чорнобиль"

Успіх серіалу "Чорнобиль", використання цієї локації в комп'ютерних іграх, туризм в зоні відчуження, який з кожним роком набирає обертів. Комерційний блок рухається набагато швидше, ніж осмислення. На нашому форумі буде кілька дискусій щодо цього. Мені здається, це теж цікаво. Із задоволенням послухаю своїх колег.

Дискурсивна практика має відбуватися, аби ми не скотилися в те, що Чорнобиль — атракціон, який всіх розважає. Ми вже і забули, що це трагічна подія не лише для українців, але й для всього людства.

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше