Феромони лані, брудна спідня білизна, секс-іграшки, прострочені ліки, зламане медобладнання. Усе це — речі, які з 2014 року отримують українські благодійні фонди у вантажах гуманітарної допомоги з-за кордону. Завозять часом ще й те, що дорого утилізовувати в інших країнах. Відтак частина іноземної гуманітарної допомоги, хоч і не основна, з часом перетворилась на екологічну проблему через забиті сміттям склади. Адже утилізація неліквіду, попри зміни в законодавстві, — на плечах фондів.
Чи була можливість у благодійних організацій не приймати таку допомогу, скільки коштує утилізація та на які кроки пішла держава, щоб допомогти благодійним фондам, розбиралися журналісти редакції розслідувань Суспільного, поспілкувавшись із представниками чотирьох благодійних фондів: "СВОЇ", "Крила надії", "Скарбниця Надії" та "Руєвит Україна".
"Кіт у мішку" на балансі благодійних фондів
На початку повномасштабного вторгнення місцева влада одного з іноземних міст запропонувала благодійному фонду "Крила надії" медичне обладнання. На місці виявилось, що воно зламане та прострочене.
"Привезли допомогу поліцейські з іншої країни. Мали бути дві палети перев'язок й офтальмологічна апаратура. Перев'язки ми одразу переправили на стабік. А потім звідти телефонують і кажуть: "Дівчата, ви сказилися? 84-й рік?". Було дуже неприємно, — розповідає керівниця фонду Наталія Ліпська. — Офтальмологічне обладнання ми дали в лікарню. Лікарня каже: “Воно поламане, не працює”.
Торік фонду також запропонували допомогу — і теж із підвохом. Одна з європейських клінік вирішила надати українським лікарям апаратуру вартістю 500 тисяч євро — тільки в ній треба було замінити один компонент. "Я попросила висновок експертизи. Виявилося, той блок коштує 200 000 євро і його вже давно не виробляють, — згадує Ліпська. — Ми відмовилися від вантажу".
У червні 2025 року співзасновниця БФ "СВОЇ" Леся Литвинова опублікувала на власній фейсбук-сторінці допис про те, що приблизно третину складських приміщень фонду, за які вони платять орендну плату, займає неліквід. У коментарях під дописом ми побачили, що така проблема — у багатьох фондів.
Гуманітарна допомога надходить в Україну двома шляхами, розповідає Литвинова Суспільному: за товаросупровідними документами, що містять детальний перелік товарів, та з найменуванням "товари медичного призначення".
Другий варіант може стати для фондів несподіванкою. Під цим грифом, за словами наших співрозмовників, можна висилати будь-що, що має стосунок до медицини, в тому числі й непридатні для подальшого використання речі.
Ані перше, ані друге не дає гарантії, що все доїде ціле й робоче в тому обсязі, в якому прописане. Тому що відправники здебільшого гадки не мають, що воно таке й для чого потрібне, каже Литвинова.
"У всіх розвинених країнах є величезні логістичні склади, куди відправляють списане медичне обладнання з лікарень. Воно може бути абсолютно справне, але морально застаріле, або абсолютно справне й незастаріле — але в медзакладах вирішили його оновити, — розповідає співзасновниця "СВОЇХ". — Із цим обладнанням треба щось робити. Процес утилізації дорогий. А якщо віддати його на благодійність, то це безкоштовно, плюс у деяких країнах ще й приносить податкові пільги. Ну, й ще це ще можливість сказати: "Які ми молодці, відправили 25 контейнерів медобладнання". На ці логістичні склади приходять волонтери, які кажуть: "Я знаю, куди відправити, знаю, де це треба, вантажмо". Ті, хто на складах, розуміються на логістиці, а не на медицині".
"Є люди, налаштовані максимально допомогти, вони відповідально ставляться до того, щоб запакувати й зібрати вантаж. А є люди, які вважають, що в нас тут кам'яний вік або що ми маємо можливість відремонтувати все, що нам висилають", — доповнює виконавча директорка "СВОЇХ" Ірина Кошкіна.
Іще у 2020-му фонду разом з іншим гуманітарним вантажем надіслали ваги. Вони лежать на складі досі. "Ваги вмикаються, але їх вислали без блоку живлення. Оригінальний блок коштує 3500 євро. З неоригінальним вони не працюють, бо там стоїть спеціальний чип", — каже Кошкіна.
"Вам донор або волонтер з-за кордону каже: "Хочеш, ми передамо тобі чотири фури функціональних ліжок?" Ти: "Клас! Я зараз по всіх лікарнях розіпхаю їх". Ліжка приходять і з'ясовується, що в половини з них поламані бильця. І матраців на них немає. А це означає, що цих матраців теж треба з чотири фури. Бо лікарня якщо й візьме, то лише в комплекті. Ви кажете: "Вибачте, ви надіслали не зовсім те, що ми хотіли". А вам у відповідь: “Ви там що, зажерлись? Ми такі ж іншим відправляли, і всі були щасливі. Це ж, мабуть, краще, ніж нічого?", — розповідає Леся Литвинова. — І ви, з одного боку, розумієте, що, напевно, це краще, ніж нічого. Але у вас під офісом стоять чотири фури з ліжками. І вони за документами — ваші. Що робити в таких ситуаціях? Шукати, хто це візьме, або ліпити з чотирьох фур ліжок півтори фури справних ліжок. Це якщо вам пощастить і запчастини підійдуть".
Навіть наявність документів із чітким описом, що саме передають з-за кордону, не гарантує прибуття очікуваного фондами. "До прикладу, в одному з вантажів у документах було зазначено: крісла колісні з підніжками, — каже Ірина Кошкіна. — Прийшов вантаж — до жодного з крісел підніжки не підходять. І виходить, що крісла нікому не потрібні й підніжки теж".
З такою ж проблемою стикнулася й керівниця БФ "Скарбниця Надії" Мар'яна Рева. "Як правило, 80 відсотків із того, що приїжджає, – це те, що мало бути за декларацією. Але ще 20 відсотків довантажують чимось непотрібним, бо ж "їхав бус в Україну", — каже вона. — На жаль, логіка іноземних донорів така: нате вам 30 відсотків такого, що може вам знадобитись, а решту буса ми запхаємо барахлом. Дуже багато недобросовісних благодійників за кордоном, які вважають, що Україна – смітник і туди можна спихнути багато всього. У нас такі ситуації були: бус їде до військових дійсно з тим, що треба, але добрі люди під церкву поприносили всякий мотлох — і запхали його теж у бус. І воно приїхало. Ти стоїш, дивишся на нього, а там сукні весільні 60-х років або шпильки на підборах 10-сантиметрових. Ми бачили і труси брудні, і секс-іграшки, і використані зубні щітки. Барахло, до якого тобі гидко торкатися".
Є й інша проблема: у справді потрібних товарів невідомий термін придатності, каже працівниця фонду "Руєвит Україна" Тетяна Мельничук: "Візьмімо, наприклад, зондове харчування. От воно стоїть на складі в Польщі, завезене з іншої країни. У Польщі — великий хаб, куди звозять гуманітарку. Одразу оформити її не можуть, бо треба, щоб хтось проплатив авто. Харчування вже на той склад могло приїхати простроченим. А коли ти кажеш про терміни, тобі відповідають: "Та що ми будемо дивитися? Воно в палетах". І тут крайнього немає. Тому що це — гуманітарка, за це ніхто не несе відповідальності".
Якось "Руєвит Україна" отримав фуру з солодкою водою, хімічними засобами для тротуарної плитки та феромонами лані для приваблення самців. Дорогою частина ємностей протекли. Попри сморід, Мельничук намагалася вимити все вціліле — а тоді дізналась, чому взагалі зʼявився такий екзотичний вантаж. Це були непродані товари з супермаркета: їх нерідко списують на утилізацію чи віддають на благодійність.
Втім, трапляється в гуманітарці й ще більша проблема для українських фондів — коли йдеться про медикаменти.
Блістер із двома пігулками, одна почата пачка підгузків: про ліки та медичні засоби
"Прострочені ліки для мене — це взагалі жахіття, — розповідає керівниця БФ "Крила надії" Наталія Ліпська. — Буває, що прострочені вони не на місяць-два, а на роки. Закордонні клініки дуже часто віддають всякий непотріб в Україну під виглядом гуманітарної допомоги. Загорнутий використаний памперс, наприклад, чи поламану апаратуру. Тому що в Європі дорого це утилізовувати. А віддаючи це нам, вони ще й мають податкові пільги. І це просто бридко".
За словами Ліпської, проблема не в тому, що щось є формально простроченим. Деякі речі просто непридатні для використання. Наприклад, якось фонд отримав ящик підгузків, яким було по пʼять років. Вони були вже геть твердими.
"Чому я не люблю насип? Бо це кіт у мішку. Просиш, наприклад, шприці на 60 мілілітрів для годування, а тобі присилають чотири ящики різних шприців. Із них тих, що просили — один-два, решта — інсулінові, "п'ятірки", "четвірки", "десятки". Вони, може, комусь і треба, але не нам", — розповідає Наталія Ліпська.
"Коли упаковують фуру з медобладнанням, наприклад, для того, щоб те все не калаталося, запихають коробки як ущільнювач. І в ті коробки великими кількостями пхають будь-що, що мали б утилізувати ще після ковіду: маски, комбінезони. Нам приходили медичні розхідники, прострочені ще в 2013 році. Хотілося плакати, бо таке приниження важко терпіти. У голові були запитання: як вони ставляться до українців, як взагалі можна таке присилати?” — каже працівниця фонду "Руєвит Україна" Тетяна Мельничук.
БФ “СВОЇ” зберігає на складах десятки мішків з простроченими ліками. Співзасновниця фонду Леся Литвинова каже, що до України часто відправляють речі з хоспісів.
"Там може бути що завгодно: блістер із двома пігулками, одна почата пачка підгузків і три непочаті. Нещодавно нам прийшли багаторазові підгузки. Випрані, але не дуже, — розповідає Литвинова. — І в інвойсі не буде написано: дві пігулки такі-то, строки такі-то, тому що тільки на опис цього всього у людини за кордоном піде місяць. Це просто завантажують усе й відправляють. Тобто це лотерея. Може прийти скарб, що ти будеш стрибати до неба, бо будуть ліки, яких неможливо знайти у нас, а у тебе якраз є пацієнт, який помре без цих ліків. А можуть прийти бинти часів Другої світової, які розсипаються в руках, і поламаний тонометр".
"Тобі прийшов подарунок, про який ти ні з ким не домовлявся"
З початку повномасштабної війни і до 2024 року волонтерам з-за кордону, охочим вислати гумдопомогу в Україну, достатньо було знати лише реквізити юрособи, на яку відправити вантаж, каже Леся Литвинова. Через це, крім того, що потребували благодійні фонди, в Україну почали ввозити й неконтрольовані гуманітарні вантажі. Серед них — фури з непридатним для використання медобладнанням, простроченими медикаментами та їжею.
Що саме висилає донор з-за кордону, проконтролювати було важко, а подекуди — неможливо, продовжує Леся Литвинова: "Тобі прийшов подарунок, про який ти ні з ким не домовлявся. Але по митній базі ти вже пройшов як отримувач. Тож подальша відповідальність перед органами контролю — твоя".
Окрім того, гумдопомога, вислана на певну організацію, не завжди потрапляла до фонду, вказаному в документах, розповідає керівниця БФ "Скарбниця Надії" Мар'яна Рева: "Люди просто на кордоні називали код нашої організації, вантаж приїжджав в Україну — і ми його навіть не бачили, а він на нас "висів".
Усе, що приходить офіційно на благодійний фонд, фіксується в електронній декларації на сайті Мінсоцполітики та у податковій. Наприкінці 2023 року ввезення, облік та використання гуманітарної допомоги врегулювали Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо ввезення, обліку, розподілу гуманітарної допомоги, особливостей оподаткування відповідних операцій та подання звітності". І з 2024-го процедура стала повністю цифровою. Це суттєво спростило роботу фондів, хоч питання отримання неякісної гумдопомоги не вирішило.
"Зараз ми самі вносимо інформацію в декларацію, їй присвоюється унікальний код, який ми називаємо водію. Він по цьому коду перетинає кордон, приїжджає в Україну, розвантажується. Але подивитися, що приїхало, ми можемо, лише коли вантаж у нас", — розповідає Мар'яна Рева.
І навіть якщо приїздить щось геть непотрібне, прострочене чи шкідливе — дати раду цим речам стає завданням благодійних фондів.
Утилізація за рахунок фондів
Утилізація медичних відходів у країнах ЄС, за словами наших співрозмовників, — дорогий процес. Те, що мали б утилізувати, але натомість привезли в Україну, стає головним болем українських благодійних фондів. Просто викинути непотрібне на смітник їм не дозволяє законодавство.
Тільки недавно унормували процедуру утилізації, зробивши її реалістичною для благодійних фондів. Щоправда, утилізовувати неліквід вони мають за свій кошт.
“З квітня 2000 року в Україні діяла постанова Кабміну №728 "Про затвердження Порядку вивезення за межі України або знищення (видалення) неякісних/непридатних до споживання товарів (предметів) гуманітарної допомоги". Відповідно до цієї постанови, щоб утилізувати неякісні або непридатні до споживання предмети гумдопомоги, потрібно було скликати комісію на рівні представників міністерств та відомств, але чіткого механізму, хто, як і упродовж якого часу має зібрати цю комісію, не було”, — розповідає виконавча директорка БФ "СВОЇ" Ірина Кошкіна.
"Постанова була неробоча, механізм не працював, і фонди мали зберігати весь цей непотріб, що в них назбирався, — каже керівниця БФ "Крила надії" Наталія Ліпська. — Ми три роки працювали над новою постановою".
У 2025-му уряд вніс зміни до Порядку утилізації неякісної гуманітарної допомоги. Тепер отримувач гуманітарної допомоги, на балансі якого вона перебуває, самостійно створює комісію, яка проводить інвентаризацію, складає відповідний акт та упродовж п'яти днів надсилає його до ОВА.
Упродовж 10 робочих днів ОВА надсилає лист із рішенням — надає згоду або повідомляє про потребу створити комісію для додаткової перевірки гуманітарної допомоги, що підлягає знищенню. Після того, як комісія складе акт, в ОВА буде 15 робочих днів, щоб надати згоду або ж відмову на утилізацію.
"Далі ми знаходимо, хто нам це утилізує, отримуємо від них акт про утилізацію, на основі якого робимо внутрішній акт про списання. Після цього звітуємо, що списуємо гуманітарну допомогу на конкретній підставі. А якщо це авто, яке стоїть на обліку, наприклад, то там ще має бути акт вибракування, потрібно зняти його з обліку”, — додає Наталія Ліпська.
Весь цей процес має відбуватися за гроші фондів або спонсорів. А утилізація неліквіду в Україні коштує від 30 до 65 гривень за кілограм, каже співзасновниця БФ “СВОЇ” Леся Литвинова.
"Це мільйонні суми. А де їх взяти? Благодійні фонди не заробляють. Благодійні фонди збирають донати. Відкрити збір на утилізацію непотрібного? Щоб люди дали гроші на те, щоб ви винесли на смітник речі, які не спромоглися винести на смітник в Європі?” — обурюється Леся Литвинова.
Окрім того, знищити неліквід можуть лише ті організації, які мають відповідну ліцензію, каже Ірина Кошкіна. "А у нас є медичні відходи, медобладнання з мікросхемами, літієвими батареями тощо. Тобто це особливо небезпечні відходи", – додає вона.
Кожна організація бореться з проблемою неліквіду по-своєму. Непридатні ковдри та матраци, мінімально прострочену їжу віддають притулкам для тварин. Одяг та дрібний неліквід, як-от дитячі іграшки, — іншим благодійним фондам. Зламане медобладнання намагаються ремонтувати своїми силами. І шукають кошти на офіційну утилізацію.
Так, керівниця БФ "Крила надії" Наталія Ліпська каже, що наразі їхній фонд намагається знайти екологічну організацію, яка зможе допомогти з грошима на утилізацію неліквіду, який поки що тримають на своїх складах та в гаражах.
Смітник для всього світу: як борються з недобросовісними благодійниками та непотрібним вантажем
З недобросовісними донорами з деяких країн, за словами наших співрозмовників, довелося припинити спілкування. Проте рецепту, що робити, щоб гуманітарна допомога не ставала гуманітарною катастрофою, немає, каже співзасновниця БФ “СВОЇ” Леся Литвинова:
"Культура благодійності має бути на іншому рівні, ніж зараз. Одна з великих проблем, як на мене, — це питання гідності в благодійності. Не можна віддавати те, що ти б не використовував для своїх близьких".
Литвинова переконана: законодавчо вирішити проблему з потраплянням неліквіду в Україну неможливо:
"Абсолютна більшість допомоги — це вторинний ринок, але серед цього ринку дуже багато робочого. Якщо це обмежити параметром, що воно має бути нове, це повністю знищить всю допомогу. А якщо це обмежити параметром, що воно має бути робочим, то на митниці має бути група експертів, яка це визначає. Тоді виникає запитання: яка компетенція має бути в такої комісії, що має оцінити абсолютно все, що нам надсилають?" – каже Литвинова.
Найкраще, за словами співзасновниці БФ “СВОЇ”, зробити так, щоб ті, хто відправляє гуманітарку, і ті, хто її приймає, не робили це хаотично.
"Бо перевірити на етапі відправки можна. Не відправляти те, в чому ти не впевнений, — можна. Перепитати, чи можна це відправити, чи буде тут кому це подивитись раптом що і чи є на це запчастини, — теж можна", — каже Леся Литвинова.
Такої ж думки й керівниця БФ "Крила надії" Наталія Ліпська. "На початку повномасштабного вторгнення я телефонувала всім, хто нам надсилав дикі насипи, кричала: "Більше це гімно нам не присилайте", — і кидала слухавку, свідомо роблячи так, щоб на нас образились, — згадує вона. — Тому що людям неможливо пояснювати, що нам це не треба. Людям інколи важливо навіть не допомогти чи позбутись барахла, їм важлива участь у процесі. І тоді їм фіолетово, що слати. Вони тішаться, що вислали три коробки допомоги в Україну чи дві фури. Але це не є допомога”.
“Є такі поняття, як свідоме волонтерство і конструктивна благодійність. Важливо, щоб люди, які займаються чи волонтерством, чи благодійністю, робили це з метою зробити якесь соціальне благо. Не просто привезти будь-що і передати будь-куди. Треба наперед розуміти, для чого ви це робите, яка ваша кінцева мета, — продовжує Наталія керівниця "Крил надії", — Тобто, якщо вам потрібен апарат УЗД, щоб поранені на стабпункті мали вчасну діагностику, ви маєте уточнити, які характеристики потрібні для стабілізаційного пункту, який рівень зносу в техніки, які датчики повинні в нього бути, загуглити, як вони виглядають. І краще, щоб апарат був планшетний, бо на стабпункті не так багато місця. І, виходячи з цих характеристик, ви комунікуєте з донором. А не просто: “Є техніка. Брати будете?” – “Ну, візьмемо”. Бо так ми стаємо смітником для всього світу".
Цей матеріал було профінансовано Європейським Союзом. Його зміст є виключною відповідальністю автора та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
