Сергій Стерненко – волонтер, засновник благодійного фонду "Спільнота Стерненка". У січні 2026 року призначений радником міністра оборони Михайла Федорова. Фокус Стерненка в цій ролі – дрони, а саме покращення забезпечення підрозділів Сил оборони України БпЛА та підвищення ефективності їхнього застосування на фронті.
Що стоїть за нинішньою кампанією численних ударів України по РФ та тимчасово окупованих територіях? Що Сергій Стерненко порадив би за цих умов мешканцям тимчасово окупованих територій? Та чому він тепер менше критикує керівництво держави? Про це й не лише Стерненко розповідає у проєкті “Ремовська Інтерв’ю”. Відеоверсію розмови дивіться тут.
На момент, коли ми записували цю розмову, ще не було відомо про обшуки ДБР у власника компанії-виробника дронів VYRIY INDUSTRIES. Ось як Сергій Стерненко прокоментував цю ситуацію в своєму телеграм-каналі згодом.
"Це буде найгірше літо для Російської Федерації", – ваші слова. Ми з вами записуємо інтервʼю 7 липня, в ніч на сьогодні українські дрони летіли на Москву. За день до цього Україна вразила Омський НПЗ. Та й загалом майже щодня зараз ми читаємо новини, як щось летить або на Росію, або на тимчасово окуповані території.
Як би ви описали, за рахунок чого стали можливими ці щільні удари сил оборони України по Росії і тимчасово окупованих територіях?
Зараз, очевидно, триває велика повітряна кампанія Сил безпеки та оборони України. Якщо послуговуватися більш офіційною термінологією, то це – дії, спрямовані на примус Російської Федерації до миру. В рамках цього примусу кожен день по Російській Федерації, по окупованих територіях України завдається все більше ударів.
Я твердо переконаний, що це літо буде – я кажу “буде”, бо ще багато подій попереду, мені так здається, – найгіршим для Російської Федерації за весь час російсько-української війни. Тому що інтенсивність повітряних ударів, та кількість безпілотників, які ми запускаємо щоденно (а на додачу почали запускати ракети власного виробництва), і той темп, з яким це відбувається, – безпрецедентний. І є тенденція до зростання. Думаю, до кінця року ми будемо мати ще більше безпілотних і, сподіваюся, ракетних спроможностей, щоб атакувати нашого противника.
Ворог теж б'є по Україні з повітря. Б'є з першого дня повномасштабного вторгнення. Останнім часом посилив балістичні атаки. Це дуже великий виклик для нашої країни. Але Україна нарешті має достатньо сили для того, щоб серйозно й показово відповідати і бити все глибше, все далі і все болючіше.
Про окуповані території треба набагато більше розповідати, там теж дуже цікаві процеси зараз.
Як ви узагальнили б роль дронів у цій кампанії?
Це дуже цікаве питання. Мабуть, я ще ніде про це публічно не говорив, але зараз якраз пишу книгу. Давно виношував цю ідею, та все не вистачало часу. Думав, що процес буде задовгим і надто багато потребуватиме часу. Тому вирішив просто записувати думки, щойно вони з’являтимуться, аби потім зібрати їх у книжку. Якось упіймав себе на моменті, що записую думку вже на півтори сторінки. Де півтори сторінки, там і десять — і от уже більше є, станом на сьогодні.
Власне, я там розмірковую також про те, що змінили в сучасній війні безпілотні системи. Як дрони впливають не тільки на ситуацію вздовж лінії бойового зіткнення, а й загалом на нашу війну.
Те застосування українських безпілотників, яке ми сьогодні спостерігаємо, дозволяє нам здійснювати унікальні операції, зокрема з перерізання російської логістики, за рахунок дешевої компонентної бази, масовості виробництва, доступності систем зв'язку, в тому числі Starlink. Але не тільки Starlink: у нас є FPV-дрони, які без цієї системи вже літають на 100 кілометрів. Це квадрокоптерного типу FPV, у яких максимальна дальність ураження була 107 кілометрів, якщо не помиляюся.
За рахунок збігу цих обставин і технологій в одному місці й в один час ми маємо велику кількість безпілотників, якими можна керувати, в тому числі в режимі реального часу, та завдавати ударів не лише по стаціонарних, а й по рухомих об'єктах. Це дозволяє ефективно працювати проти логістики противника. Це перше.
Друге — безпілотники, які сьогодні виготовляють українські компанії, зокрема рівня middle strike та deep strike, багато в чому замінили нам ракетне озброєння. Та й не всі ракети можуть летіти на три тисячі кілометрів. Якщо говорити про удар, наприклад, по Омському нафтопереробному заводу — там по прямій було більш як 2,5 тисячі кілометрів. Але дрон же не летить по прямій – йому треба підійматися, опускатися, маневрувати. Тому там безпілотники точно більш як 3 тисяч кілометрів подолали.
Так от, українські БпЛА сьогодні виконують роль ракет. Але якщо взяти математику війни, то ракета – наприклад, Storm Shadow із максимальною дальністю за 500 кілометрів, якщо не помиляюся, – коштує від 2,5 мільйона доларів за одиницю. І за вартість однієї ракети можна придбати 30-50 deep strike-дронів залежно від вартості одиниці. Якщо говорити про сегмент middle strike, то там зараз є безпілотники з бойовою частиною до 200 кілограмів. А це вже зіставно з бойовою частиною ракети. Цими безпілотниками ми сьогодні руйнуємо на тимчасово окупованих територіях мости — зокрема на трасі, яка веде від Маріуполя до тимчасово окупованого Криму, в районі міста Новоазовськ і так далі.
Дрони стали нашою асиметричною відповіддю перед кратно сильнішим противником, який мав перевагу в усіх класичних засобах та силах, розпочинаючи повномасштабне вторгнення. Але завдяки асиметричним відповідям і технологічності, а також роботі з великими даними, ми сьогодні багато в чому тримаємо паритет із цим дуже сильним противником.
В одному з інтервʼю річної давнини ви сказали: "Наша проблема – те, що ми не вміємо діяти так системно, як наш противник". Ви наводили тоді як приклад масове виробництво “шахедів”. “Це стосується не тільки розвитку БпЛА — це стосується й, наприклад, нових тактик застосування дронів на полі бою”. Чи правильно я розумію, що в питанні системності ситуація змінилась?
Ситуація поступово змінюється і в плані застосування нових тактик. Цьому сприяє, до речі, і цифровізація війська.
Можу навести приклад. У мене є знайомий, один із найкращих операторів дронів взагалі. Він може працювати як по наземних, так і по повітряних цілях. Він записав відеокурс, як працювати з одним типом БпЛА для того, щоб ефективніше вражати цілі. Цей відеокурс розмістили на платформі "Армія+" і тепер його досвід масштабується по всій армії. І це дуже позитивна новина.
Щодо ситуації з БпЛА, то за останній рік чітко сформувався запит на найбільш перспективні зразки, здатні переламати ситуацію на полі бою. Передусім ідеться про системи, які є максимально ефективними за співвідношенням ціни та результату.
Потреба – це щось, що формується природним чином. Питання: чи ця потреба задовольняється?
Потреба не завжди формується природним чином. У нас формування потреби – складний процес. Принаймні був донедавна, і не завжди він був прозорим.
Але зараз правила змінюються. Формування потреби буде в тому числі здійснюватися на основі даних із поля бою, завдяки системі mission control, яка дозволяє побачити не лише кількість місій та успішних застосувань того чи іншого засобу, зокрема безпілотника, а й кількість неуспішних місій.
Тобто можна побачити співвідношення. Бо можна, говорити, що безпілотник Х завдав 10 тисяч уражень — і це на першому місці він буде серед конкурентів, але при цьому може бути 90 тисяч неуспішних вильотів.
Тому потреба зараз буде більше формуватися – і вже формується – виходячи з даних із поля бою. І це дуже велика відмінність, яка з'явилася з приходом нового міністра.
Ви сказали, що події на тимчасово окупованих територіях – це окреме питання. Що там відбувається?
Там зараз активно послаблюється забезпечення російської окупаційної армії шляхом роботи українських безпілотних систем по основних логістичних маршрутах противника.
Думаю, чимало наших глядачів, які цікавляться цією темою, уже бачили відео з тимчасово окупованих територій. Зокрема, з траси до Криму, де українські дрони розбивали російські бензовози. Йдеться саме про БпЛА класу middle strike.
Насправді ми могли проводити подібні операції набагато раніше. Навіть роки два тому українські виробники вже мали засоби, якими можна було робити такі речі. Але ті засоби тоді не отримали належної підтримки з боку держави. Я особисто спілкувався з попередніми міністрами оборони: показував їм ці засоби й просив внести їх до офіційного переліку потреб. Переконував і воєначальників, що нам необхідне таке озброєння, адже за вартості менш як тисяча доларів воно здатне уражати цілі на глибині 50, 60 і більше кілометрів. Сьогодні це вже стало буденністю, а тоді сприймалося як справжнє "вау".
Але, на жаль, ці засоби до офіційного переліку потреб не потрапляли — і противник нас переганяв завдяки цьому. Можна, порівнюючи, як діяв противник і як діяли ми, згадати про такий засіб, як "Молнія". На жаль, мешканці прифронтових громад знають, що це за безпілотник. Це FPV літакового типу за собівартістю, може, коштує доларів 700. Противник почав його виробляти, якщо я не помиляюся, з 2024 року — і одразу налагодив масове виробництво. Це дуже швидко масштабується, там нема нічого складного в плані компонентної бази. І ці дрони стали великим головним болем сьогодні для наших громад, для наших захисників. Вони можуть літати до 50 кілометрів і несуть інколи 2, 3, 5 кілограмів бойової частини.
Противник, коли знайшов це рішення, одразу кинувся його масштабувати. І нас просто засипають цими "Молніями", спамлять ними. Є деякі підрозділи, з якими ми працюємо, — і вони можуть збивати кілька сотень "Молній" за буквально кілька днів. Це тільки один із підрозділів. Так от, противник, коли побачив це робоче рішення, почав активно його масштабувати, включив адміністративний ресурс. І росіяни почали дуже активно їх застосовувати.
Але насправді Україна мала подібні системи раніше за росіян. Це FPV літакового типу, кращі за "Молнії", практично за тією ж ціною, може трішки дорожчі – проте в них не було зацікавленості, на жаль. Зараз зацікавленість є.
Одне із завдань, яке Михайло Федоров поставив перед собою, коли тільки заходив у Міністерство оборони — це якраз було нарощування закупівель middle strike безпілотників. І цього року Міністерство оборони закупило рекордну кількість таких безпілотників — різних, які можуть нести бойову частину від кілограма до 200 кілограмів, які працюють у сегменті від 30 до 150, 200, 300 кілометрів.
Тому, коли українське військо отримало більше таких засобів, коли воно отримало інструменти, якими можна вже не ганятися тільки за росіянином, який бігає біля лінії фронту, або за "буханкою" за 30 кілометрів від лінії зіткнення — а коли можна вже знищувати "Урали", які везуть особовий склад, боєприпаси, озброєння… Коли можна знищувати бензовози, а без пального армія не може рухатися вперед… То це почало якісно впливати на ситуацію і на полі бою.
На мою думку, ураження російської логістики на тимчасово окупованих територіях, які ми спостерігали, були лише пробою пера. Далі буде більше.
Тобто ви вже фіксуєте вплив цих щільних ударів останнього часу – і deep strike, і middle strike – на ситуацію на полі бою?
Безперечно. На тих ділянках фронту, де активніше здійснюється робота проти логістики противника, зменшується кількість штурмових дій та загалом обороноспроможність ворожих військ.
Це дуже просто пояснюється. У багатьох доктринальних документах і нашого противника, і країн Північноатлантичного альянсу ізоляція поля бою – один із перших кроків, які необхідно здійснювати відносно твого ворога. Треба ізолювати його на певній ділянці простору й не дати йому можливості отримувати пальне, провізію, боєприпаси. Коли в тебе немає що їсти, нічим стріляти й немає ким замінити людей або як евакуювати свій особовий склад, вести бойові дії практично неможливо. І, власне, саме цим зараз займається українська армія. Були ж приклади і з 2022 року, до чого призводять проблеми з логістикою у противника.
Чи можемо ми говорити, що така ізоляція театру воєнних дій відбувається зараз із Кримом?
Якщо дуже глобально на це дивитися, то так. Тут я не відкрию державної таємниці, на щастя. Але якщо подивитися на мапу – а зараз багато OSINT-команд і українських, і західних досліджують, де саме відбуваються удари – дуже багато ударів відбуваються саме на трасі, яка веде до тимчасово окупованого Криму. Сьогодні вночі СБС, Мадяр повідомив про те, що було уражено вісім танкерів, які Азовським морем везли пальне до тимчасово окупованого Криму. Раніше вже були удари по Кримському мосту – думаю, не останні.
І, звісно, це все сприяє ізоляції Кримського півострова. Він географічно навіть так розташований, що гріх було б не спробувати його ізолювати. І я сподіваюся, що те, що росіяни вважали для себе плацдармом, маючи на увазі Крим, стане для них їхньою в'язницею, з якої їм буде складно вибратися.
А що б ви сказали тим кримцям – українцям, кримським татарам – які перебувають в окупації всі ці роки? Адже і вони на собі відчують ізоляцію Криму.
На жаль, ми не можемо сегментувати, щоб електроенергію або пальне не отримувала тільки окупаційна армія — а щоб українці, які лишилися вірними своїй країні, мали інші умови. На жаль, це так не працює.
Тому я рекомендував би мешканцям окупованого півострова, а також Херсонщини та Запорізької області за можливості залишити ці території. Якщо ж такої змоги немає — поставитися з розумінням до дій Сил безпеки й оборони України. Оскільки це необхідно для виснаження нашого противника і для, сподіваюся, повернення цих територій під контроль українського уряду.
Зараз багато говорять про певне “вікно можливостей”, завдяки якому Україна завдає всі ці удари. Яким ви бачите запас часу для цього “вікна можливостей”? І що можна встигнути?
Я б тут не ставив якісь часові рамки, тому що це довготривалий процес. Якщо ми подивимося на Крим, то тільки з північної частини в районі перешийків є близько десяти мостів, через які здійснюється сполучення з іншими тимчасово окупованими територіями України. Є ще морське сполучення, яке противник досі використовує.
Але те, що вже зараз робить Україна, має дуже серйозний вплив на процеси в Криму. Я скажу так: тимчасово окупований Крим станом на сьогодні перебуває під постійним вогневим контролем безпілотних засобів Сил безпеки та оборони України. І надалі цей вплив тільки наростатиме.
Але ми знаємо, що коли одній стороні щось вдається на полі бою, інша сторона впродовж певного часу знаходить засоби протидії.
Боротьба щита та меча.
Це ж теж впливає на тривалість “вікна можливостей”.
Я не бачу станом на сьогодні якихось можливостей у нашого противника швидко напрацювати відповідь для того, щоб мінімізувати ті збитки, яких їм завдають українські, зокрема, безпілотники.
Що вони могли б зробити? Їм потрібні принципово нові системи прикриття повітряного простору. А що відбувається на практиці? Сьогодні класична російська система протиповітряної оборони зосереджена переважно навколо російської столиці. Зараз росіяни навіть із ділянок біля фронту забирають деякі комплекси й тягнуть у Москву. Осінтери також фіксували в Москві “Панцирі” з “мангалами” — це свідчить про те, що раніше їх використовували в районі ведення бойових дій. Росіяни ще якось намагаються утримувати протиповітряну оборону в районі Керченського півострова та незаконно моста. Але вже було кілька випадків, коли російські комплекси ППО знищувалися безпосередньо на Кримському мосту чи біля нього.
І тому противнику треба принципово нове рішення. Таким рішенням, як я бачу зараз, могли б стати хіба що дрони-перехоплювачі – щоб ефективно боротися проти українських безпілотників. Це те, що робить сьогодні Україна. Ми використовуємо дрони-перехоплювачі для відбиття повітряних атак, які здійснюють росіяни за допомогою "шахедів" та "гербер" і не тільки. І дрони-перехоплювачі, які дуже розвинулися в Україні, зараз показують феноменальні результати. Під час більшості повітряних атак зараз кількість перехоплених за допомогою дронів "шахедів" сягає 50%, буває 70.
Так, цифри варіюються залежно від регіону. Так, усе ще "шахеди", на жаль, прориваються. Але понад 90% збиттів – це вже дуже великий результат за таких масованих атак.
Як це стало можливим? Не лише завдяки тому, що у нас з'явились перехоплювачі. Мати інструмент – це лише 10% того, щоб ефективно його застосовувати. Необхідно вибудувати систему — щоб оператори дронів могли працювати в єдиній інформаційній мережі, щоб вони мали доступ до інформації про повітряну обстановку, де які повітряні цілі перебувають. Вибудовувалися ешелони протиповітряної оборони, так званої “малої ППО”. Їх зараз три, на певних ділянках уже формується четвертий. Ешелони діють як фільтри. Коли "Шахед" пролітає, його збиває перший ешелон. Що не збив перший — має збити другий, третій, ну й так далі. Це я не кажу про інші елементи нашої ППО — тільки про перехоплювачі.
Цю систему Україна вибудовує вже більше як рік точно. Перехоплювачі в нас активно почали працювати десь із кінця весни — початку літа минулого року.
У нас на це пішло досить багато часу. За мірками цієї війни, рік – це багато. Хоча в розрізі історії це миттєвість. У нас на це пішло дуже багато роботи розробників, пошук найкращих тактик застосування. Тепер питання: скільки часу потрібно буде противнику? Уявімо, що він уже має дрони, аналогічні, наприклад, українському дрону STING або дрону Merops, який використовують українські військові. Так, у них є свої перехоплювачі, які зараз демонструють невелику ефективність у перехопленні наших deepstrike-дронів. Але уявімо, що у них уже є такі ж дрони, як у нас. І в них є досвід, і вони знають, як це застосовувати. І вони починають вибудовувати рубежі. Скільки простору росіянам потрібно прикрити? Скільки треба прикрити Україні – зрозуміло. Все, що вздовж російсько-українського кордону і лінії бойового зіткнення, плюс Причорноморське узбережжя, бо Азовське ми, на жаль, не контролюємо станом на сьогодні. От це наша лінія, вздовж якої нам треба розставити кілька ешелонів перехоплювачів.
У росіян це кратно більші розміри.
Той випадок, коли величезна територія Росії їй у мінус.
Абсолютно. Дивіться, величезна територія Росії їй у мінус і для використання класичних засобів ППО, і для формування єдиного радіолокаційного поля.
Росіяни ж не бачать, що відбувається в їхньому повітряному просторі. Вони під час останніх повітряних атак почали – зокрема, в Омську – підіймати літаки дальнього радіолокаційного виявлення А-50, щоби той літак "світив" на повітряний простір і можна було побачити, де ті безпілотники летять.
Чому? Тому що їхні антени радарів, які стоять на землі й мали б це виявляти, або вже під Москвою перебувають, або знищені. Одне з двох.
І от якщо ми візьмемо територію, яку противнику треба перекрити за допомогою перехоплювачів, – бо це єдиний інструмент, який сьогодні може їм дійсно допомогти ефективно протидіяти українським безпілотникам, – то це: вся ділянка кордону, як і у нас; лінія бойового зіткнення; а ще на додаток до цього весь периметр Кримського півострова, це ще кілька сотень кілометрів; а ще на додачу до цього ми можемо взяти, наприклад, Таганрог. Далі йдемо: Новоросійськ, Туапсе – тобто ще більша протяжність акваторії Чорного моря.
А що робити росіянам, якщо наші дрони прорвалися за перший, другий, третій ешелон? Уявімо, що вони їх вибудували. У такому разі їм доведеться або розгортати об’єктову ППО, або полювати на ці безпілотники за допомогою гелікоптерів та винищувачів А це ж сотні, тисячі кілометрів.
Прикрити таку величезну територію в такі короткі строки, навіть маючи ті технологічні переваги, якими сьогодні володіє Україна в сфері “малої ППО”, неможливо. Я не хочу бути якимось Нострадамусом, але, думаю, аби росіяни могли вийти до такої системи “малої ППО” із застосуванням перехоплювачів, як у нас є сьогодні, їм треба не рік часу, а років три-чотири.
А це ще людський ресурс же ж.
Ви зауважили, що дрони-перехоплювачі показують високий результат. На жаль, на тлі останніх масованих ударів Росії по Україні люди більше звертають увагу на збиття балістики. Під час обстрілу в ніч на 6 липня ми побачили, що не вдалося збити жодної балістичної ракети. Як пояснило керівництво держави – через те, що немає ракет до установок Patriot.
Проте запитаю, повертаючись до “шахедів”: чи може ситуація, яку ви описали, означати, що в найближчому майбутньому росіяни в принципі відмовляться від "шахедів"?
Я не думаю, що вони відмовляться від “шахедів”. Думаю, вони все одно лишатимуть їх, по-перше, як дешевий засіб для ураження цілей хоча б неподалік від лінії фронту. А зараз росіяни використовують “шахеди”, наприклад, щоб знищувати українські АЗС.
А чому там, до речі, не показують свій результат дрони-перехоплювачі?
Дрони-перехоплювачі показують результат. Проблема в тому, що вони, як і будь-який інший засіб ППО, не гарантують стовідсоткового результату.
У нас найвищий результат у сфері ППО демонструє авіація. Буває, що за ніч ми можемо збити 95-100% запущених противником крилатих ракет. Під час минулої повітряної атаки так і було. Там збили, по моєму, всі шість "калібрів" і не збили буквально пару ракет Х-101. Але жодна система ППО у світі не гарантує стовідсоткового результату.
І коли противник запускає 500 “шахедів”, навіть якщо один відсоток прорветься — це вже п'ять “шахедів”, які можуть уразити п'ять цілей. Тобто є удари, руйнуються об'єкти, хтось, на жаль, втрачає здоров'я або життя. Але все одно ефективність, яку Україна сьогодні демонструє у збитті “шахедів”, "гербер" і подібних БпЛА, — феноменальна. Жодна інша країна у світі таку кількість безпілотних літальних апаратів під час повітряної атаки не перехопить. Це у принципі неможливо.
У міністра оборони Федорова є ще один радник – Сергій “Флеш” Бескрестнов. І він після атаки Росії в ніч на 6 липня написав, що фіксує збільшення застосування росіянами “шахедів” на реактивному двигуні.
Так, це правда.
Наскільки це виклик для тієї системи, яку українській стороні вдалося напрацювати й про яку ви щойно розповіли?
Це вже згадана боротьба щита та меча. Коли противник почав використовувати “шахеди”, ми почали використовувати перехоплювачі, щоб ці “шахеди” збивати. Противник почав шукати способи протидіяти нашим перехоплювачам. Це і системи маневрування, які не допомагають. Це і нарощування швидкості, яке подекуди їм допомагає. Власне, для нарощування швидкості польоту “шахеда” росіяни й почали робити їх реактивними.
Чи збиваємо ми перехоплювачами реактивні “шахеди”? Так, збиваємо. Чи збиваємо всі? Ні, не всі. Чи будемо збивати більше? Будемо. Я знаю зараз, що деякі українські виробники – якщо все буде добре, то в досить короткій часовій перспективі – представлять перехоплювачі нового покоління, які будуть здатні розвивати значно більші швидкості. Будемо їх тестувати, у тому числі в нашому фонді.
У новині з нагоди вашого призначення радником ішлося про завдання, які Михайло Федоров для вас окреслив. Зокрема, забезпечення підрозділів дронами.
В інтервʼю 2025 року ви сказали, що "держава постачає дрони дуже довго, з великими затримками, і поки ці дрони доїжджають від виробника до підрозділів, вони можуть уже застаріти".
А інколи держава контрактувала дрони, які взагалі не потрібно замовляти.
Яка зараз із цим ситуація? І щодо швидкості постачання, і щодо якості дронів.
Якщо говорити про швидкість постачання, то тут більше це залежить від командування Сил логістики, яке перебуває у вертикалі Збройних сил України й не підпорядковується Міністерству оборони. Тому за швидкість зараз я нічого сказати не можу. Треба буде ще досліджувати це питання.
До речі, цікаво подивитися, чи змінюється зараз швидкість постачання від виробника до підрозділу. Бо, наприклад, ми у фонді відмовилися від складів взагалі й у нас постачання від виробника до підрозділу можуть тривати від однієї до трьох діб – за наявності засобу, який необхідно надати. Це якщо не враховувати, що бувають черги на виготовлення.
Якщо ж говорити про якість безпілотників, які отримують українські воїни, – візьмемо за приклад FPV-дрони як ті, якими я займаюся безпосередньо.
З FPV-дронами ситуація така, що централізовані закупівлі будуть здійснюватися за новими правилами формування потреби. Коли будемо не просто брати список, які дрони треба замовити і які може отримати міністерство як потребу — а будемо дивитися на показники ефективності того чи іншого засобу, на те, чи ці засоби будуть перспективні до застосування в найближчі три, шість і більше місяців.
Можу навести інший приклад. Міністерство оборони практично відмовилося від закупівель коротких, 155-міліметрових снарядів, переспрямувавши ресурс на довгі снаряди, тобто ті, які можуть летіти на 40, 50 і більше кілометрів. Чому? Тому що ситуація на полі бою така, що немає потреби замовляти зараз артилерійські снаряди базової специфікації, оскільки їх просто неможливо застосувати. Бо кіл-зона вже 15-20 кілометрів. І щоб гармата відпрацювала, їх доведеться бути в зоні ураження безпілотника противника. А це небезпечно.
По безпілотних системах підхід такий самий.
Крім того, зараз я залучений до формування нових тендерних вимог. Безпілотники будуть закуповувати через тендери. Звісно, з урахуванням якісного критерію. Але все одно через тендери – для того, щоб менше платити за них. І коли міністерство застосувало тендерний підхід до закупівлі снарядів, то вдалося зекономити… Не пам'ятаю точно, але, здається, Михайло казав, що близько 100 мільйонів доларів. Можливо, більше.
І те ж буде стосуватися безпілотників. Але водночас ми хочемо закласти в тендерні вимоги вже й елементи інфраструктури, які виробники повинні будуть постачати разом із безпілотниками. Ми, можливо, відмовимося від деякої номенклатури БпЛА, які сьогодні вже не перекривають тих потреб по дальності, які є в українських операторів. Ми зараз робимо багато для того, щоб уніфікувати застосування українських безпілотних систем. Зокрема, я опрацьовував уніфікацію наземних станцій керування для дронів на оптоволокні, щоб вони були, скажімо так, універсальними. Щоб військовий не шукав під кожен дрон на оптоволокні окрему станцію керування, а щоб будь-який дрон на оптоволокні можна було використовувати з однією й тією ж станцією.
Багато інших процесів зараз відбувається. Це все in progress, тобто ще треба багато зробити. Але я вже бачу зовсім інші підходи в роботі щодо закупівель, роботі з потребами військових, у команді нинішнього міністра.
З огляду на те, що ситуація із забезпеченням стає кращою, напрошується запитання. От ви, наприклад, є очільником фонду, який займається забезпеченням війська дронами. У вас вже стало менше роботи? Чи стане? Чи готуєтеся ви згортати діяльність фонду? Мені здається, що це взаємопов'язані речі…
Абсолютно взаємопов’язані.
Якщо держава буде краще працювати, у вашому фонді не буде потреби.
І так, і ні. Поясню.
Один із наших проєктів уже майже на стадії закриття. Це проєкт "Редрон" – доопрацювання дронів, які отримують військові, зокрема від держави, і які неможливо одразу застосовувати. Або це ті дрони, які довго пролежали на складах чи дуже довго їхали в підрозділи й тому потребують перероблення. До нас стали менше звертатися.
Це те, що ми фіксуємо. Напевно, військові стали отримувати дрони кращої якості. Але це все ще процес, ще триває. Тому я очікую, що реальні результати від зміни в підходах будуть не раніше кінця цього року — якщо ми говоримо про FPV, які військові використовують для ударів неподалік від лінії фронту.
Що стосується діяльності фонду, ми переорієнтовуємося зараз із просто закупівель на ще більшу роботу в R&DResearch and development, "дослідження й розробка" — діяльність, спрямована на пошук інновацій..
Чи зникне повністю потреба в додаткових постачаннях дронів тим чи іншим підрозділам? Ні, не зникне ніколи, тому що засобів ніколи не буває достатньо. Жоден командир будь-якого військового формування не скаже, що у нього всього достатньо. Але й об'єктивно бувають випадки, коли необхідно швидко зреагувати на зміну ситуації на полі бою. Наприклад, на ділянці X росіяни сьогодні розпочали активний наступ, і ми як фонд можемо дуже швидко відреагувати — і, умовно, на наступний або в наступні кілька днів вже поставити велику кількість безпілотників, щоб тут і зараз підсилити конкретну ділянку фронту.
Але навіть якщо відкинути це й забути, то ми зараз більше зосереджуємося на пошуку інновацій. І це працює наступним чином.
Маючи дуже тісну комунікацію з бойовими підрозділами та з виробниками, а також хорошу аналітичну команду, яка працює у нас у фонді, ми напрацьовуємо нові технологічні рішення для того, щоб у військових були нові спроможності знищувати ворога. Ми знаходимо такі рішення. Поява перших українських дронів-перехоплювачів – це був також результат злагодженої роботи українських виробників, українських військових і нас як певною мірою як посередника в цьому процесі, який фінансував і розробки, і допомагав зі збором фідбеку з фронту тощо.
Вже цього року ми напрацювали у фонді новий тип зв'язку для FPV-дронів. Якщо дивилися щось у мене на каналі — можна помітити, що якість відео там стала значно кращою.
Це про Digital Rusoriz?
Так, це Digital RusorizDigital Rusoriz — назва одного з проєктів фонду "Спільнота Стерненка".. Це нове покоління українських FPV. У противника такого немає. Вони можуть уражати наземні цілі на глибину 40, 50, 60, 70 і більше кілометрів. Зараз ефективних засобів радіоелектронної боротьби проти них у росіян немає.
Коли ми напрацювали у фонді це рішення, то передали в підрозділи на бойові випробування, тоді зібрали фідбек, подивилися, чи все працює, дали фідбек виробникам, сказали: тут треба дещо змінити, тут треба щось покращити — я зараз образно кажу. Коли ми впевнилися, що це робоча технологія, розписали повністю алгоритм, що необхідно зробити, щоб масштабувати це по військах, що потрібно зробити виробникам, щоб масштабувати це у себе на виробництвах – то я зібрав у Міністерстві оборони українських виробників безпілотників, розповів їм про цю технологію, показав її. Ми дали їм технічне завдання, за яким вони можуть виготовляти такі ж засоби й елементи інфраструктури, бо там ключове – це інфраструктура.
І я сподіваюся, що найближчим часом ми вже будемо мати й перші постачання цих засобів за державними контрактами. Тобто рішення, яке народилося у фонді, було випробуване на полі бою завдяки роботі аналітиків фонду — а це ветерани російсько-української війни, оператори дронів. І воно дуже швидко знайшло свій шлях у Міністерстві оборони. Ми безкоштовно поділились ним з іншими виробниками. І таким чином масштабуємо в армії нову технологію.
Це тільки один із прикладів. Є й інші.
Більше того, я збирав у міністерстві й виробників українських систем РЕБ. Ми їм показали це рішення й сказали: дивіться, противник рано чи пізно буде намагатися скопіювати його. Я не вірю в те, що вони зроблять це швидко. Чи зроблять взагалі – теж іще питання, бо є певні труднощі для нашого ворога в цьому рішенні. Але на випадок, якщо вони зроблять, українські виробники РЕБ мають бути вже готові, щоб ми мали ефективний щит від того меча, який самі й придумали.
Тобто робота фонду зараз дуже доповнює те, що робить Міністерство оборони. І я впевнений, що ми ще не одне гарне рішення принесемо до міністерства, яке можна буде дуже швидко масштабувати.
Серед пріоритетів, які окреслив для вас Михайло Федоров, були також “аналітика та ефективність”. Міністр наголосив, що ”зараз лише 50 підрозділів із 400 забезпечують 70% уражень на полі бою”. Тобто ваше завдання також зрозуміти, як підвищити ефективність решти 350. Як ви бачите цю проблему? Наскільки це можливо, щоб усі 400 підрозділів безпілотних комплексів всередині Сил оборони показували однаково високий результат?
Є декілька підопічних бригад, із якими я й моя команда працюємо, і ми їм допомагаємо з навчанням, забезпеченням, розв'язанням інших питань, у яких може посприяти міністерство. Ми в динаміці дивимося на те, як вони розвиваються. Зокрема, як вони рухаються в рейтингу тих самих бригад.
І ми міряли: станом на день, коли ми почали з ними працювати, вони б уже залізли в топ-50, просто поріг топ-50 виріс за цей час. Українські підрозділи не стоять на місці й топові постійно демонструють зростаючу ефективність своєї роботи.
І якраз на наступній зустрічі з Михайлом я буду спілкуватися про те, що, може, ще якусь бригаду взяти, тому що якось дуже швидко вони ростуть. Треба повільніше працювати.
А що там змінилося?
Ми ведемо беклог: що ми з ними робили, кому з яким майном допомогли, кому допомогли по деяких кадрових питаннях, кому — з навчанням. Кому допомогли зі створенням навчального класу, наприклад; кому допомогли з тим, щоб налагодити нетворкінг із суміжниками, з топовими операторами дронів з інших формувань, які їх донавчили десь. Ми все це виписуємо дуже детально. І потім, коли досягаємо проміжних результатів або виходимо на фінальний етап, то підсумовуємо роботу. Ми дивимося, які кроки зробили у першій, другій чи третій бригадах, і виявляємо закономірності.. Це буде, думаю, дорожня карта для того, щоб масштабувати цей досвід на інші бригади.
Проте вже зараз я можу сказати, аби бригади демонстрували вищу ефективність, потрібно дві речі.
Перше. Бригада має працювати у своєму корпусі й не бути відірваною від свого корпусу. Відповідно, командир корпусу має повністю розпоряджатися тими бригадами, які відносяться до його корпусної системи. А не так, як у нас буває зараз, що командир корпусу може однією тільки бригадою зі складу свого корпусу воювати, а решта – це придані сили. Там, де корпус зберігає єдність, цілісність — там ефективність цього великого військового формування значно вища.
Друге. Військові повинні отримувати передбачувану кількість майна, в тому числі й безпілотників. Великою проблемою українських командирів бригад є те, що багато хто з них є завгоспами. Вони думають не про планування бойових операцій… Точніше – не тільки про планування бойових операцій. А й про те, де їм дістати гроші, де дістати майно, де закупити більше дронів, у якого благодійного фонду їх попросити.
Це неправильно. Командири бригад не мають цим займатися. Цим мають займатись заступники по тилу, наприклад. Але реальність така, що забезпечення у бригадах відбувалося нерівномірно — принаймні дотепер.
Але нещодавно Міністерство оборони запустило проєкт "Базовий мінімум бригад", коли кожна бригада має розуміти базовий мінімум забезпечення на наступний місяць тими ж безпілотниками. Бо для мене це взагалі нонсенс – як може бути так, що командир бригади не знає, скільки майна отримає в наступному місяці? А в нас так усе працювало, на жаль.
Зараз будуть великі зміни. І, як це не "парадоксально", що краще забезпечення бригади, то кращі результати бойової роботи вона демонструє. Тому підвищення рівня забезпечення кожної бригади – це шлях до підвищення її ефективності в тому числі.
Але, звісно, на цьому все не зупиняється. Багато що лежить в організаційно-структурній площині.
Михайло Федоров на початку своєї роботи в Міністерстві оборони озвучив стратегічну ціль – знищувати 50 тисяч росіян на полі бою щомісяця. Якщо подивитися підсумки цих кількох місяців, переважно це близько 30 тисяч одиниць особового складу на місяць. Ціль 50 тисяч була якось некоректно розрахована, це недосяжна мета?
Ні, це цілком досяжна мета. Це не проблема насправді. Але нюанс полягає в тому, що кількість ураження особового складу противника прямо пропорційна інтенсивності його наступальних дій.
Станом на сьогодні інтенсивність наступальних дій противника знизилася: він залучає для наступу менше піхоти. Через тотальне домінування безпілотних систем піхота демонструє все нижчу ефективність на полі бою. І якщо завтра Путін кине всі резерви, які має, на штурм українських позицій — тоді втрати росіян суттєво зростуть. Якщо Російська Федерація проведе мобілізацію й знову буде завалювати фронт м'ясом, тоді втрати росіян суттєво зростуть.
Зараз Сили оборони знищують абсолютну більшість російського особового складу, який перебуває на лінії або неподалік від лінії бойового зіткнення та здійснює активні дії.
Тому щоби знищувати більше росіян, потрібно: а) наростити глибину ураження, щоб росіяни знищувалися не тільки біля лінії бойового зіткнення, і це в процесі; і б) якщо ми хочемо 50 тисяч втрат противника, тоді противник має активніше поводитись.
Але нас цілком влаштовують і такі цифри, якщо противник при цьому виснажується й не може активно наступати.
Незабаром буде пів року, як ви радник у міністра оборони. Що для вас стало найбільшим відкриттям за цей час і в цій ролі?
Це гарне запитання. Не те щоб я навіть щось прямо геть дуже нове для себе відкрив – бо я ж із Міністерством оборони так чи інакше взаємодію якщо не з 2022-го, то з 2023 року точно. Єдиний міністр оборони, з яким у мене не було жодної комунікації та ніякої взагалі взаємодії, був [Олексій] Рєзніков. З іншими так чи інакше певна комунікація, зустрічі бували. І з командами також бували.
А чому з Рєзніковим не було?
Я не знаю. Може, йому не було цікаво про дрони. Це ж його фраза, до речі, була про те, що [“мавіки”] — це “весільні дрони” й що ми ними війну не виграємо. Але менше з тим.
Що мене досі вражає дуже неприємно — це те, що інколи бюрократія й особисті позиції окремих посадовців чи воєначальників заважають імплементувати дуже потрібні рішення. І через це система гальмує. Але так було завжди та в будь-яких державних системах, під час будь-якої війни.
А в чому причина?
Можуть бути різні причини для цього. Якщо візьмемо, наприклад, досвід Першої світової війни, то британська армія і її воєначальники багато в чому чинили спротив впровадженню моторизованої техніки, бо обстоювали необхідність збереження кавалерії. Це вже було таким шаблоном їхнього мислення і вони не сприймали нової реальності.
Деякі люди просто не розуміють необхідності змін або активнішої роботи з даними. Різні можуть бути причини. Десь — суто суб'єктивні фактори.
Як у вас співпраця з Генштабом зараз складається, а як – взаємодія з головнокомандувачем Олександром Сирським? Бо я впевнена, що більшість людей, які подивляться наше інтерв'ю, пам'ятають той публічний конфлікт, який у вас виник у 2024 році. Як справи зараз, уже коли ви радник міністра оборони?
У мене зараз немає жодної комунікації з головнокомандувачем Збройних сил. А з Генеральним штабом інколи комунікація є.
На вашу думку, брак цієї комунікації — проблема? Вам би її хотілося, чи вона не потрібна?
Думаю, що для виконання моєї роботи мені достатньо комунікації з міністром.
В цілому дуже популярне питання, відколи Михайло Федоров став міністром оборони, і йому його ставили вже журналісти: чи можлива синергія між “діджитальною командою” Михайла Федорова й генералітетом класичного штибу, який ми великою мірою маємо в українському війську?
Я не знаю, чи можлива синергія. Але точно знаю, що ми зобов'язані робити все можливе й неможливе, щоб ефективність української армії зростала, щоби більше наших людей залишалися живими, щоб Росія горіла. Оце те, що ми всі точно повинні робити незалежно від особистісних вподобань чи невподобань. Ми повинні сьогодні всі працювати над тим, щоб Україна збереглася. Це завдання номер один.
Ви дуже дипломатичні.
У мене була відмінна оцінка з курсу дипломатії в університеті.
Крім прихильників, у вас також вистачає і критиків. Я помітила по соцмережах, що є люди, які кажуть: відколи Сергій Стерненко став радником міністра оборони, він менше критикує військово-політичне керівництво. Або, наприклад, депутатка Мар'яна Безугла вважає, що ви свою риторику змінили ще раніше – після конфлікту й потім зустрічі з головнокомандувачем Сирським.
Чому ви менше критикуєте військово-політичне керівництво?
Ну, Мар'яна Безугла точно не має рації в даному питанні. Щодо моєї публічної риторики, зокрема про нинішні виклики в українському війську: їх чимало. Це стосується і мобілізації, яку, я сподіваюся, врегулюють уже цього літа чи навіть цього місяця, і багатьох інших питань. На сьогодні я маю змогу доносити інформацію про ці проблеми безпосередньо тим керівникам, які компетентні їх розв'язувати.
Тобто без розголосу?
Без розголосу, так. Це по-перше.
По-друге. Навіть попри те, що моя посада позаштатна: я не отримую заробітної плати, я не заступник міністра і де-юре моя позиція не означає автоматично позицію Міністерства оборони. Де-факто ж усе, що я говоритиму, так чи інакше буде асоціюватися з позицією Міноборони та міністра оборони Михайла Федорова зокрема.
Тому, звісно, я в певних випадках маю бути стриманішим у публічних комунікаціях. Але в непублічних комунікаціях, повірте, абсолютно кожен день на різних рівнях, у тому числі й на дуже високому, я говорю про проблеми, які спостерігаю і які потребують вирішення.
Навесні багато галасу наробив ваш допис про штурм полку "Скеля" під Покровськом. На той момент ви вже були радником міністра оборони. “Ми часто сміємося з ворога, коли він відправляє колонами на штурм своїх військових. Але як бути з українськими командирами, котрі роблять так само?” – йшлося в дописі.
Після цього полк вийшов із заявою. В ній, зокрема, вас запрошували приїхати в полк, подивитися, як там усе відбувається, поговорити з командуванням. Чи ви їздили?
Ні, я не їздив. Не вбачаю в цьому потреби.
Полк також звинуватив вас у тому, що ви робили висновки “на підставі російських спотворених даних”, не знаючи, що насправді відбувається.
Ні. Я добре знав, що відбувалося і мав інформацію з різних джерел у Силах безпеки й оборони на той момент.
Цікаво, а фонд “Спільнота Стерненка” якось взаємодіє зі “Скелею” чи іншими штурмовими полками?
Я знаю, що колись цей полк отримував від нас допомогу. Я знаю, що зараз різні штурмові підрозділи отримують також допомогу від благодійного фонду. І наша позиція така, що ми надаємо допомогу всім, хто її потребує і кому можемо допомогти. Тобто коли у нас є, умовно кажучи, фінансова можливість — незалежно від назв, командирів цих формувань. Бо ми допомагаємо передовсім українським солдатам, які борються проти російського агресора. І це незмінна позиція від початку повномасштабного вторгнення.
Умовно, якщо завтра до нас звернеться 425-й полк або будь-який інший по допомогу — ми надамо її, безперечно. Тому що росіян треба бити і перемагати.
А інформація, зібрана у великій статті в виданні "Бабель" про те, що, імовірно, відбувається в цьому полку з частиною особового складу – чи може це, наприклад, вплинути на те, будете чи не будете ви цьому полку допомагати?
Ні, не може це вплинути. Ми ж допомагаємо для того, щоб знищувати ворога. Якщо український військовий потребує засобів для того, щоб захищати Україну — він має ці засоби отримати. А якщо до нього є якесь неналежне ставлення з боку командування, це ж ніяк не співвідноситься.
Колеги, з якими я спілкувалася у процесі підготовки до інтервʼю, пригадували часи, коли суд розглядав кримінальне провадження проти вас, а також протести на вашу підтримку. Тоді президентом уже був Володимир Зеленський. І коли був вирок у справі про викрадення, ви публічно “дякували” Зеленському за нього.
П'ять років по тому, в січні 2026 року, ви зустрілися з президентом України Зеленським у його кабінеті на Банковій. Як ви почувалися на цій зустрічі?
Я прийшов на цю зустріч передусім для того, щоб поговорити про проблемні питання, які турбували мене та військових, із якими моя команда працює. Я їх усі озвучив – абсолютно, як думаю, як вважаю, без будь-яких прикрас.
Ми іронізували з того, як змінилося життя, як усе змінюється, як змінилися обставини. Звісно, були, скажімо так, не найкращі відносини раніше в мене з президентом України. Проте ми сьогодні перебуваємо в такій ситуації, коли нам необхідно зберегти державу. І всі наші зусилля мають бути спрямовані саме на це. На те, щоб відбити російську агресію.
Я радий, зокрема, що і президент України демонструє мудрість у таких питаннях. Він же ж і з паном Ляшком зустрічався, який його теж дуже сильно критикував, який політиком був тривалий час. Але це не завадило їм зустрітися й теж поговорити.
А ви, до речі, з підрозділом Олега Ляшка мали справу?
Раніше ми допомагали батальйону безпілотних систем 63-ї механізованої бригади63-тя ОМБр донедавна була місцем служби Олега Ляшка.. Проте зараз звернень нема.
Час для останнього запитання. Повернімося до того, що ви пишете книгу. Розкажіть, будь ласка, про що вона буде й коли її чекати?
Книга буде про дрони й про те, наскільки вони змінюють сучасну війну — з погляду мого досвіду, того, що я бачив, переживав. Я сподіваюся, що допишу за літо. Я почав у червні й думаю, що в серпні закінчу. А там далі – це ж питання, коли пройде редагування, коли видавництво видасть. Сподіваюсь, цього року.
Назву придумали?
У процесі, є кілька робочих варіантів.
