Володимир Петренко: "Віримо!" — не тільки назва театру, це його "конституція"

Володимир Петренко: "Віримо!" — не тільки назва театру, це його "конституція"

Володимир Петренко: "Віримо!" — не тільки назва театру, це його "конституція"

Що ми знаємо про театральну сцену Дніпра? Життя регіональних театрів довгий час залишалося серед другорядних новин інформаційних сюжетів, а складна фестивальна політика не створювала можливостей для знайомства з їхнім репертуаром. Однак Дніпровський драматичний молодіжний театр "Віримо!" — авторський театр, що народився з театральної студії режисера Володимира Петренка у 2003 році, здобув багато шанувальників не тільки в рідному місті, але й у Східному регіоні та в інших містах країни. Чим він живе, які вистави готує, як бачить своє майбутнє — розповів директор-художній керівник театру Володимир Петренко.

Театр на локдауні: 40 місць замість 400, і розкуплені квитки

Театр "Віримо!" та його досвід виживання в умовах пандемії: що змінилося в роботі колективу за 2020-й рік?

Наш театр розташований у Палаці молоді, який підпорядкований системі освіти, і ми змушені виконувати карантинні правила щодо заборони відвідування дорослими будівлі, де перебувають діти. Тому у 2020 році ми втратили можливість грати на великій сцені з глядацькою залою на 400 місць, і зосередилися на малій, де всього 40 місць, але вона не перетинається з іншими приміщеннями. Так ми і працюємо з моменту закінчення жорсткого локдауну. Зрозуміло, що театр не має прибутків, проте є й позитив: на малій сцені ми граємо близько 20 вистав на місяць, і як тільки відкривається продаж квитків, вони розходяться впродовж одного дня. Нам страшенно приємно, що навколо малої сцени такий ажіотаж, але для мільйонного міста цього мало. Театри, що мають свою будівлю, показують вистави на великій сцені. Нам не пощастило трохи більше, ніж іншим.

Водночас глядач любить малу сцену: тут працює крупний план, можна бачити очі актора, психологічні мікрорухи. Сама сцена створена для того, щоби на першому плані опинився не трюк, не видовище чи екшн, а людина.

Володимир Петренко: "Віримо!" — не тільки назва театру, це його "конституція"www.facebook.com/teatrVerim

Чи були проблеми з оплатою акторської праці?

Завдяки засновникам театру "Віримо!", міській раді, ми не постраждали в заробітній платі так, як багато інших театрів. Ми отримали фінансування за 2020 рік та оплатили роботу всього колективу.

Можна дізнатися, який бюджет вашого театру?

Приблизно 6 млн, при тому, що свого будинку театр "Віримо!" не має. Хоча, коли бюджет театру складає 40–80 млн гривень і на заробітну плату не вистачає більше пів мільйона, постає велике питання. І я не знаю, співчувати тут або замислюватися, для чого потрібні театри з такими бюджетами. Що вони мають показувати глядачам? Величезна зала і сцена це для видовищних вистав. Але де вони?

За час локдауну я подивився в мережі багато робіт європейських театрів і ще раз переконався, що хороший продукт на великій сцені — це значні інвестиції і прибуток від продажів квитків, онлайн-трансляцій, дистрибуції в кінотеатрах. Як приклад вистави Лондонського Королівського театру: шикарно, видовищно й дорого.

Чи вдалося на малій сцені створити нові вистави?

Наразі ми даємо 9 вистав, а нещодавня прем’єра — "Портрет" за Гоголем. На жаль, я зупинив репетиції на великій сцені, де йшла робота над п’єсою Оскара Уайльда "Віяло леді Віндермір", тому що непередбачуваність подальших подій загрожувала непотрібними ризиками для театру. Але ми встигли випустити виставу "Каліка з острова Інішман" за МакДонахом.

Володимир Петренко: "Віримо!" — не тільки назва театру, це його "конституція"www.facebook.com/teatrVerim

Антей Лесі Українки бореться за збереження культури

Чи рухається театр "Віримо!" в напрямку пошуку додаткових фінансових можливостей, скажімо, грантів?

Я задумав поставити виставу за твором “Оргія” Лесі Українки і зрозумів, що ресурсів самого театру для постановки не вистачить, потрібно шукати грошей. Тоді ми вирішили подати проєктну пропозицію на один із конкурсів УКФ. Поки триває оцінювання і чекаємо на рішення.

Що саме Вас захопило у творчості Лесі Українки?

“Оргія” занурює в той історичний період, коли Рим років 150–200 як завоював Грецію, і відбувається поступова асиміляція грецької культури та її підпорядкування римській. Головний герой п'єси Антей музикант і художник, веде діалог з учнями і друзями про те, що їх штовхає під протекторат Риму, і що означає "обслуговувати" завойовників. Я вважаю, що це дуже цікавий і непрямолінійний текст, і в ньому можна знайти аргументи для вираження різних точок зору.

А як Ви гадаєте, якої точки зору дотримувалася Леся Українка?

На моє переконання, для неї значуща фігура — Антей, вона на його боці. Якщо пам’ятаєте, у самої Лесі Українки колись був ідейний конфлікт із Винниченком, коли той заявив, що не здобув підтримки свого таланту на батьківщині та збирається перейти в російську культуру. З цього приводу в неї є листи, де поетеса недвозначно дає зрозуміти своє негативне ставлення до такого рішення. Програвши територію й державу, Антей бореться за збереження культури. І, як ми знаємо, антична грецька культура стала живильним середовищем для світової у всякому разі європейської культури. В образі свого героя Леся Українка стверджує, що один у полі воїн, якщо йдеться про талант.

Володимир Петренко: "Віримо!" — не тільки назва театру, це його "конституція"www.facebook.com/teatrVerim

Який ще драматургічний матеріал, на Ваш погляд, резонує з нашим часом?

Мені здається, будь-яка п’єса, якщо з нею працювати, буде про людину. Про людину в сьогоднішніх обставинах, про середовище, яке намагається її зламати, і про те, як людина намагатиметься протистояти цьому. Наразі я працюю над "Оргією" й отримую великий естетичний та етичний кайф. Почнемо роботу з наступною п’єсою — теж будемо отримувати кайф.

Питання в тому, що коли я чую в інформаційному просторі розмови про "актуальні" теми для театральної постановки, в мене виникає асоціація про те, як театри шукають, що "зрезонує" на ринку, бо від цього залежатиме продаж квитків. Можливо, чесніше відразу говорити про “прибуткові” чи "неприбуткові" теми? В одному інтерв’ю мене прямо запитали: "На який глядацький сегмент ви розраховуєте?", а я спонтанно відповів, що ми ставимо вистави для тих, хто прийде завтра. І поки моя позиція не змінилася.

Ви говорите про бачення місії театру "Віримо!"?

Так. Любімов чи Товстоногов працювали не на "сегмент", а на майбутнє, хоча весь радянський період наразі перекреслюється, і “той” театр вважається не вартим уваги, оскільки він був підпорядкований радянській ідеологічній машині. Чомусь ми швидко забули, що в минулому талановиті режисери йшли всупереч партійній лінії і створювали сильні роботи, завдяки чому ми їх пам’ятаємо й цінуємо. Мені здається, що в тих історичних умовах режисери з чесною позицією вірили в глядача, якому потрібні сенси, а не пропаганда. І в такий спосіб вони формували іншу країну.

Для мене експеримент у театрі не мультимедійні "примочки", технологічні або рекламні трюки, а сміливість витягнути на сцену твір, який їй не підкоряється. Наприклад, "Іліаду", "Божественну комедію", "Фауста". Або нещодавно я прочитав роман Григорія Тютюнника "Вир", дуже цікавий і складний текст для постановки, — усе це виклики для режисера.

А десь у паралельному світі хтось запускає театральні проєкти на хвилі хайпу й хейтерства, вважаючи, що тепер найкращий час для соціальних експериментів, і публіка закуповує квитки. Український театр прагне бути видовищним і мусить конкурувати з іншими культурними продуктами. Як думаєте, він витримує випробування ринковими відносинами?

Мистецтво вистояло в боротьбі з комуністичною ідеологією, але не перемогло в боротьбі з доларом: зі Сталіним могли сперечатися, а от із ринком… Поки те, що я спостерігаю в театральному середовищі, засмучує, і як наслідок виникає питання про гідність художника, що працює в умовах ринку, про приниження, на яке він готовий піти, щоби добре продаватися.

Володимир Петренко: "Віримо!" — не тільки назва театру, це його "конституція"www.facebook.com/teatrVerim

Кіно намагається знищити театр?

Як позначився локдаун на роботі акторів театру "Віримо!"? Чарівний промінь кіно не спокусив їх піти на знімальні майданчики?

Під час карантину театр людей не втратив. Усі на місці. Але питання в тому, що кіно намагається знищити театр. Якщо припустити, що зарплата актора в регіональному театрі приблизно 10 000 грн, а за один знімальний день він може одержати не менше трьох тисяч, то за три дні в нього в кишені буде практично те ж саме. Проста математика, проте не на користь театрів, і маса людей за гарну винагороду готова пропонувати свої послуги для зйомок.

Якби у вас були інструменти впливу на цю ситуацію, що б зробили для регулювання кадрового питання?

Я би почав із законодавчого рівня зниження оподаткування для театрів. Тому що, коли хороший актор отримує 10 000, і театр готовий підвищити йому зарплату до 15 000, знадобиться ще більше грошей, щоби закласти в бюджет суму на податки. І найважче у такій ситуації молодим акторам: коли в театр приходять хлопці, яким по 22–23 роки, і їхня зарплата складає 7 000–8000 грн, вони знають різницю в ставках, а також розуміють, що в Києві акторам платять більше. Вони приходять із широко розкритими очима і прагнуть чистого мистецтва, а я не можу дати їм тієї фінансової компенсації, яка би підтримала їх на етапі становлення. І в умовах карантинних обмежень, коли театр сам на себе не заробляє, все ще складніше.

Але чому Ви вважаєте, що кіно знищує театр?

Українське кіно потребує українського актора, акторів вирощують в українських театрах. Кричуща різниця в оплаті праці в кіно та у театрі призводить до відтоку кадрів, особливо молодих. Актори з провінції біжать зі своїх театрів до Києва так само, як нещодавно бігли з Києва до Москви. Щороку сотня-півтори молодих акторів отримують дипломи у творчих вишах Києва і не повертаються в провінційні міста. Гадаю, що причина одна — гроші. Точніше — їх несправедливий розподіл. Але це вже загальноукраїнська проблема. Щоби регулювати економічні стосунки між індустріями, можливо, потрібно обмежувати ставку за знімальний день. Потрібно зменшувати різницю в заробітних платах у столичних і провінційних театрах. Потрібно створювати кіновиробництво в усіх містах-мільйонниках.

Володимир Петренко: "Віримо!" — не тільки назва театру, це його "конституція"www.facebook.com/teatrVerim

У Дніпрі немає театрального інституту, а ваша студія залишається для молоді більш цікавою альтернативою, ніж те, що пропонується в коледжі або училищі. Яка перспектива розвитку освітнього напрямку театру "Віримо!"?

У нашому місті вже пару років готується відкриття кафедри акторської майстерності й навчання за цією спеціальністю. Відповідно до вимог МОН, у кадровому складі має бути профільний доктор наук, а коли всі мистецтвознавці або театрознавці з відповідними документами вже працюють в інших вузах, знайти такого фахівця в Україні досить складно. Начебто й домовленість із керівництвом ДНУ є, і є бачення того, як правильно все організувати, але рамки системи освіти тісні. І мені важко сказати, погано це чи добре… Я б не хотів у результаті побачити потік псевдокафедр, які навчають "всього". Можливо, так має бути, проте це подовжує шлях добра.

Чи є у Вас плани підготувати спектаклі для онлайн-показів?

Є. Але для того, щоби зробити це якісно, потрібна хороша техніка й навички, і не тільки в операторській роботі. А потім — питання технічне: на трансляціях вистав із Лондона використовується не менше 5 камер і зал заповнений глядачами. На нашій малій сцені все разом неможливо розгорнути фізично, простір залу цього не дозволяє. Поки спектакль "Однокласники" (його зняли на Гоголь-фесті) можна подивитися на сайті Оpen Theatre, 9-channel непогано зняв "Голодну кров" — ми транслювали його на День пам`яті жертв голодоморів, і три вистави зняли для портфоліо театру.

Що цікаво, незважаючи на хвилі обмежень, до нас приїжджають глядачі з Чернівців, Києва, Харкова, Запоріжжя ті, хто дізнався про театр "Віримо!" завдяки фестивалям і тепер стали нашими постійними глядачами. Здається, це все ж таки аргумент на користь того, що жива комунікація з театром залишається потребою глядача, і ми не мусимо покладатися лише на цифру. "Віримо!" — не тільки назва театру, це його "конституція".

Категорії
КонцертиТеатрАрхітектураДизайнІнше