Майже 75 тисяч жителів Харківщини, за даними Харківського обласного лабораторного центру станом на 17 лютого, перехворіли на ковід. Частина з них мала довготривалі наслідки захворювання. Статистику щодо кількості пацієнтів, які мали постковідні прояви, офіційно не ведуть.
Власні спостереження днями оприлюднив харківський лікар-терапевт Олександр Золотарьов. Він та його колега Аліна Цицоріна розповіли про особливості лікування в ефірі програми "Сьогодні.Головне" на Суспільному.
Коли до вас звернувся перший пацієнт з ковідом?
Олександр Золотарьов: Зустріч з першим пацієнтом відбулася 12 березня 2020 року. Це була харків’янка. Я не можу сказати, що ми лікували тоді від ковіду. Це було б голосно сказано. Ми намагалися з’ясувати, бо це було десь далеко, там в Італії. Спостерігали, як наші колеги лікують хворих на ковід і це здавалося дуже далеким.
За 11 місяців скільки пацієнтів з ковідом пройшли через вас?
Олександр Золотарьов: 372 особи.
Аліна Цицоріна: Багато людей було на прийомі у мене та дистанційно. Це приблизно 450 людей.
В Україні немає офіційного діагнозу як постковідний синдром?
Аліна Цицоріна: Офіційно цього діагнозу ще немає, вже ВООЗ вводить цей діагноз, але єдиного протоколу лікування ще немає.
Офіційно тривалий ковід або постковідний синдром визнаний у Великій Британії. За даними тамтешнього Управління національної статистики, з довготривалими наслідками стикається кожен п’ятий хворий на ковід. Чи співпадає це з вашими спостереженнями?
Олександр Золотарьов: Ця статистика притаманна не тільки Британії, а також Німеччині, Франції і навіть Сполученим Штатам. Там теж статистика 20%, тобто кожен п’ятий хворий стикається з проявами постковідного синдрому. В мене така ж статистика — 19,2 %.
Як пов’язані тяжкість хвороби з ймовірністю постковідного синдрому?
Аліна Цицоріна: Це залежить і від емоційного стану пацієнта, і від супутньої патології. Якщо вона є, то це можна орієнтовно спрогнозувати. Найбільш вразливі ті пацієнти, які страждають хронічними захворюваннями серцево-судинної системи, гіпертонією, ті, хто переніс інфаркт або інсульт, ті, хто мають психічні захворювання.
Олександр Золотарьов: На жаль, це жінки, жінки, які самі виховують дітей, одиначки, жінки, які фінансово незахищені. Також це люди, які мали фізичну або соціальну дистанцію дуже тривалий час, тобто три тижні та більше. Один з механізмів, який працює в цьому випадку: коли людина нервує і перебуває у стані постійного стресу, у неї виробляється підвищений рівень кортизолу, а він створює імуносупресивний ефект. Тобто пригнічує імунну систему і дозволяє вірусу пошкоджувати наші легені, нервову систему, судинну.
Яка перша реакція пацієнтів на постковідні прояви?
Аліна Цицоріна: Коли пацієнт стикається з психологічними змінами після хвороби, він стикається з несподіванкою, він не знає, що робити. Пацієнт звертається дистанційно до лікаря. Але лікар не бачить пацієнта і далі виникає питання: що ж робити? Невизначеність. Це ще більше нагнітає ситуацію і стан пацієнта. Люди починають шукати інформацію в інтернеті й запрограмовують себе: "таке буде і в мене".
Читайте також: "Не хотілося жити". Харків'янка розповіла, як пережила COVID-депресію
Як для себе ви формулюєте, що таке постковідний синдром?
Аліна Цицоріна: Наприклад, якщо у пацієнта була втрата нюху, смаку, то це може зберігатися до трьох місяців, а може й довше. У деяких пацієнтів можуть зовсім зникати смаки та запахи. Також міальгії — це біль у м’язах, руках, нижніх кінцівках. Це порушення пам’яті, координації рухів, запаморочення, тахікардія, почуття нестачі повітря, дуже сильна слабкість та сонливість. Тобто людина не може виконувати звичайні домашні справи.
Олександр Золотарьов: Це комплекс проявів відносно стійких. Тому що ми ще не знаємо, скільки вони будуть супроводжувати наших пацієнтів. Є поодинокі випадки, коли людина не відновила ще свої смакові відчуття, є люди, у яких зберігається головний біль протягом двох-трьох місяців. І ми не можемо спрогнозувати, скільки буде тривати ця проблема. Ми зараз бачимо ці прояви, і ми вважаємо це постковідним синдромом. Але я вважаю, що можуть бути ще якісь віддалені прояви цієї хвороби.
Харківський лікар Андрій Пеньков розповідає про постковідні зміни, коли люди чують запахи, яких не існує. Як ваші пацієнти реагують, коли з ними відбуваються такі зміни? Це ж складно прийняти, що щось стається з мозком — це ж у мене щось із головою не так. Як реагують?
Олександр Золотарьов: Головне, що не тільки родина не розуміє пацієнта з такими змінами, а й сам пацієнт дуже часто не може зв’язати ці прояви з ковідом. Коли ти пояснюєш пацієнту, що це постковідний синдром, і говоримо, що мало знаємо про нього, але будемо намагатися вам допомогти. Але саме розуміння, що це не якась нова хвороба, а наслідки попередньої, то це трохи заспокоює. Коли пацієнт має хоча б приблизний маршрут, що з ним буде відбуватися — це теж його заспокоює, і людина вже ставиться до цих проявів не як до чогось страшного, а виробляє з лікарем спільний план одужання.
Що хвороба робить з людиною, що в неї стаються ось ці зміни: втрата нюху, смаку, сну? Чи це однаковий механізм у кожному випадку?
Аліна Цицоріна: Сам вірус впливає на рецептори у носовій порожнині та ротовій порожнині. Через те, що у пацієнтів присутня гіпоксія (нестача кисню в крові — ред.), у когось велика, у когось менша, перш за все страждає кора головного мозку. Саме тому і розвиваються постковідні симптоми.
Наскільки відворотними є зміни, які відбуваються під час ковіду?
Олександр Золотарьов: Те, що відомо, це, що запалення судин призводить до того, що розвивається тромбоз. До стінки прилипає тромб. Повністю або частково погіршується кровопостачання до нервових клітин головного мозку. Я чув про випадки, коли люди вважали, що вони повністю відновилися, а потім у них були ускладнення у вигляді інсульту або інфаркту.
Сам механізм ураження говорить, про те, що змінюється функція імунної системи у двох напрямках: пригнічення імунної системи або гіперактивізація, яка призводить до появи цитокінового шторму та до розвитку навіть автоімунних захворювань. Це коли власна імунна система вражає свої нервові клітини.
Що людина може зробити, щоб мінімізувати ризики розвитку постковідного синдрому?
Олександр Золотарьов: Багато пацієнтів повертаються до лікаря з симптомами погіршення стану, вже коли вони почуваються майже здоровими. Людина дає надлишкове фізичне навантаження. Люди повертаються до роботи, до спортивної зали. Декілька тижнів не були на роботі, намагаються поновити фінансові надходження. Наприклад, їдуть у відрядження, сідають за кермо, їдуть до Львова і назад. А потім повертаються до лікаря і кажуть: "У мене когнітивні порушення, я не можу сконцентруватися, безсоння, серце болить". Це симптоми, які можна віднести до постковіду. Це те, що притаманно тим людям, які не м’яко входять у фазу відновлення, вони її зовсім викреслили.
Таким пацієнтам завжди кажу: будь ласка, не ставтеся до свого здоров’я зневажливо. Прислуховуйтеся до себе. Якщо є якісь занепокоєння, неприємні відчуття, зателефонуйте лікарю.
Скільки часу потрібно на це відновлення?
Аліна Цицоріна: Це все індивідуально, але в середньому 7 — 10 — 14 днів.
Читайте також
Як COVID впливає на психічне здоров’я: харківська професорка озвучила результати опитування
