Військовослужбовець ЗСУ Дмитро Грищенко до повномасштабного вторгнення працював архітектором. У лютому 2022 року став волонтером, а згодом приєднався до 81-ї окремої аеромобільної бригади. Під час служби вирішив створити простір для реабілітації військових, які повертаються до цивільного життя. Разом із товаришами відкрив тренажерну залу та отримав грант на її розвиток. Як вдалося реалізувати цей проєкт і що він означає для ветеранів — у новому випуску проєкту Суспільного "Ветеранська справа".
Кореспондентам Суспільного Дмитро Грищенко розповів, що до повномасштабного вторгнення працював архітектором в одній із житомирських компаній, а після 24 лютого 2022 року став волонтером.
"У компанії були великі автівки, і ми їздили в зону бойових дій, здебільшого в Донецьку область, ми їздили туди, як до себе додому. Одного дня, коли я стояв на зупинці, збираючись у волонтерський штаб, до мене підійшли представники ТЦК і вручили повістку. За два дні мене відправили до житомирського навчального центру ДШВ, де я пробув п’ять днів. У 2022 році, якщо пам’ятаєте, Житомир зазнав масованих обстрілів — по місту влучило 19 ракет, а найбільший удар припав саме на навчальний центр. Тоді я вперше побачив втрати, вперше побачив кров. Через два дні після обстрілу нас посадили в автобуси, наказали витягнути SIM-карти з телефонів і нікому нічого не повідомляти. Ми не знали, куди нас везуть", — пригадав Дмитро.
Зі слів військовослужбовця, вони проїхали Рівненську та Львівську області, а потім, заїхавши на кордон через окремий пункт, зрозуміли, що їх відправляють на навчання за кордон. Це була Велика Британія, де Дмитро отримав свою першу військову освіту.
"Ми навчалися там 21 день під керівництвом британських військових. Я їм безмежно вдячний. Запам’ятав фразу на все життя: "Глибше копаєш — довше живеш". Коли поверталися, вночі перетнули кордон, і це було надзвичайно емоційно. Нас зустрічали люди, аплодували. Одна жінка у Львівській області принесла в автобус кошик пирогів. Це було дуже зворушливо. Після прибуття в Житомир нас пересадили в інші автобуси, і ми вирушили на Донеччину. Так почався мій бойовий шлях у ДШВ. Там уже були хлопці з бойовим досвідом, ще з 2014 року, вони командували ротами. З нами також був 18-річний хлопець, який просто прийшов "з вулиці" і сказав, що хоче воювати. Його взяли до ДШВ. Він був крутим. Ми називали його "Смурфик". Чому називали? Бо його більше немає. На жаль, немає", — розказав Дмитро Грищенко.
Дмитро вирішив створити тренажерну залу з акцентом на реабілітацію військових ще під час служби. Разом із товаришем Андрієм Громовим, тренером та інструктором з вогневої підготовки, вони детально обговорили ідею та знайшли відповідне приміщення. У травні 2024 року відкрили зал.
"Під час одного з бойових завдань мій побратим втратив кінцівку. Тоді я усвідомив, що потрібно діяти, шукати способи, як допомогти таким хлопцям адаптуватися до цивільного життя. Я довго думав над цим. Під час відпустки зустрівся зі своїм товаришем Андрієм Громовим, який служить в іншій військовій частині. Ми обговорили, що війна рано чи пізно закінчиться, але ветеранам доведеться проходити складний процес адаптації. Так само і цивільним потрібно вчитися спілкуватися з військовими, і навпаки. Це має бути не просто випадкові зустрічі на вулиці — потрібен простір, що об’єднує. Таким місцем і став наш зал", — сказав військовий.
Співвласник тренажерної зали Андрій Громовий розповів, що їхній заклад — це не просто спортивний клуб, а місце, де військові отримують необхідну підтримку та реабілітацію.
"Ми відкрили не просто зал, а простір для допомоги військовим. Оскільки я сам на службі, добре розумію, як фізична підготовка загартовує дух і наскільки вона важлива для військових. Особливо це актуально для тих, хто повертається з пораненнями та контузіями — їм потрібна реабілітація. У місті бракує спеціалізованих закладів для відновлення тіла та кінцівок, тому ми вирішили заповнити цю прогалину. У нас є відповідне обладнання, фахівці, а головне — бажання допомагати. До нас приходять військові, які втратили кінцівки. Для них працюють кваліфіковані тренери-реабілітологи, що допомагають тренуватися без ризику для здоров'я", — розповів Андрій Громовий.
За словами власника тренажерної зали, коли вони знайшли приміщення, там були лише колони, стеля, підлога та щілини в стінах, які довелося зашпаклювати.
"Тут нічого не було. Ми з Андрієм зайшли і зрозуміли, що це саме те приміщення, яке ми шукали. Спочатку олівцем накреслили план, що й де має бути, адже Андрій — професійний тренер. А я, як архітектор, вже вдосконалював його в програмах, працював над інтер'єром. Все розвивалося дуже швидко. Багатьох цікавило, звідки ми взяли гроші. Я з 16 років відкладав — не знав, що це буде тренажерний зал із реабілітацією, просто збирав гроші. Андрій теж мав власні заощадження, тож у нас уже був свій невеликий стартовий бюджет. Пізніше до нас приєднався ще один співвласник — Костянтин Волков. Утрьох ми й вклалися", ؙ— сказав Дмитро Грищенко.
Дмитро розповів, що згодом познайомився із сусідкою по приміщенню, яка розповіла йому про можливість отримати грант і запропонувала допомогти з оформленням документів.
"Коли ми вже відкрилися і почали працювати, до нас прийшла наша сусідка по приміщенню — Юлія Гуля. Вона була впевнена, що ми відкрилися за грантові гроші. Але я відповів, що ми навіть не думали про грант, бо наша позиція така: ми нічого в держави не просимо й не хочемо, щоб вона в нас нічого не просила. Юлія запропонувала податися на грант і взялася сама оформити всі документи. У нас якраз була ідея придбати індивідуальні тренажери для людей із відсутніми кінцівками. Через два тижні мені зателефонували щодо заявки й провели співбесіду. У підсумку ми набрали 194 бали зі 200 можливих", — розказав Грищенко.
Грантрайтерка Юлія Гуля зазначила, що поєднання соціальної складової з бізнесом є ідеальним рішенням.
"Я вважаю, що поєднання соціальної складової з бізнесом — це ідеальний формат. Адже суто соціальна ініціатива без належного фінансування довго не протримається. Натомість бізнес, який має соціальне спрямування, отримує прибуток, створює робочі місця, сплачує податки та водночас підтримує важливу соціальну місію, стає рушієм як для економіки, так і для суспільства. Тому я переконана, що проєкт Дмитра дуже перспективний і необхідний не лише нашому місту, а й усій Україні", — сказала Юлія Гуля.
Ветеран російсько-української війни Юрій, який отримав поранення в березні 2022 року, проходить реабілітацію в тренажерному залі "BlackGym".
"У нас зараз таке життя, що не можна опускати руки — потрібно завжди тримати себе в тонусі, підтримувати як морально-психологічне, так і фізичне здоров'я. Для цього важливо залишатися в ритмі життя, а спорт у цьому дуже допомагає. З моменту відкриття залу і до сьогодні я скинув близько 10 кілограмів. Для мене це велике досягнення, і я собою пишаюся", — поділився Юрій.
"Ми орієнтуємося на фізичні можливості кожної людини і вже від цього відштовхуємося, підбираючи вправи, які вона може виконати. З кожним разом додаємо нові елементи, щоб поступово розвивати її фізичну форму", — сказала тренерка-реабілітологиня Оксана Окрушко.
"Проблеми завжди виникають з часом. Немає такого, що відкрився — і все ідеально. Вони з’являються, але ніколи не можна опускати руки. Це своєрідний поштовх рухатися вперед. Саме труднощі змушують нас розвиватися і вдосконалюватися", — зазначив Дмитро Грищенко.
За словами Дмитра, він успішно поєднує військову службу з управлінням власним бізнесом. Завдяки цілеспрямованості та підтримці команди йому вдається приділяти час як розвитку тренажерної зали, так і виконанню службових обов’язків.
"Я на сьогодні діючий військовослужбовець ЗСУ і буду служити до перемоги. Я не шукаю причин залишити армію. Так, бувають моменти, коли важко, і здається, що гірше вже не буде, але наша мета одна — перемога. І я обов’язково до неї дійду. Потім, коли все закінчиться, повернуся до цивільного життя і продовжу свою роботу архітектором. І будемо розвивати те, що маємо. Пам’ятайте, що для кожного є місце в цивільному житті, і повернувшись із зони бойових дій, ви не будете забуті. Ви — Герої, і ваша праця буде затребувана. Нам треба відбудовувати країну, і для кожного знайдеться місце. Головне — вірити в себе, в оточуючих та в країну", — поділився Дмитро Грищенко.
У попередній серії Суспільне розповідало про ветерана Валентина Кузьмінчука, який після військової служби та участі в бойових діях очолив групу з гуманітарного розмінування, а згодом відкрив власну кав’ярню "Мухомор", де готують грибну каву.
Також в проєкті "Ветеранська справа" Суспільне поділилося історією ветерана російсько-української війни Андрія Хом’яка, який після тяжкого поранення в 2022 році втратив обидві ноги. Пройшовши реабілітацію, відкрив власну справу з виготовлення дерев’яного декору та займається ремонтом автомобілів для військових.
Розвідник 95-ї та 46-ї десантно-штурмових бригад Назар Двірченко, після повернення з фронту заснував громадську організацію "Палай", щоб допомагати військовим адаптуватися до цивільного життя.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp
