Ветеран із Олевська Анатолій Маркевич воював під Дебальцевим і Бахмутом, отримав поранення на Харківщині та у 2024 році звільнився зі служби. Нині він працює у будівництві та долучається до ветеранських ініціатив громади.
Ветеран російсько-української війни Анатолій Маркевич розповів Суспільному, що народився в Олевську. Згодом його родина переїхала в село Хмелівка. Навчався в Олевській середній школі № 3 та Олевському ПТУ № 10 за спеціальністю «електромонтажник». Строкову службу проходив у Національній гвардії України. Після демобілізації працював на будівництві. У складі 54-го окремого розвідувального батальйону у 2014–2015 роках брав участь в антитерористичній операції.
«Стояли у 2014 році під Дебальцевим. Охороняли міст і переправу в селищі Луганському. На початку 2015 року нас звідти забрали, перевели далі. У вересні 2015 року я звільнився. Пішов знову на будівництво — це моя улюблена професія», — розказав ветеран.
За словами Анатолія, 24 лютого 2022 року вранці він прийшов до місцевого ТЦК та СП. Разом із побратимами виставляв блокпости на дорозі Олевськ — Копище, яка веде у бік Білорусі.
«Тоді місцевий військкомат направив нас у роту охорони. Там ми були до початку травня 2022 року. У травні перша партія з 25 чоловіків поїхала у 30-ту окрему механізовану бригаду. У червні ми прибули під Бахмут, уперше вийшли на позиції, завели туди весь наш взвод. Але довго там не протрималися — майже добу. У нас не було ні підтримки, нічого. Проти нас були висунуті війська, професіонали. У них були БТРи, танки, літаки, нас обстрілювали вертольоти. Протягом доби обстріли були дуже частими та інтенсивними. Тоді заступник командира батальйону разом із командиром роти дали нам наказ відступати, залишати позиції, бо ми їх не втримали б. Так ми вийшли. Під час виходу з позиції загинув наш товариш, земляк Олександр Мухаровський», — сказав Анатолій Маркевич.
Ветеран розповів, що після ротації та доукомплектування 30-ту окрему механізовану бригаду в серпні 2022 року направили на Харківський напрямок. Там під час обстрілу він отримав поранення.
«Рано-вранці нас обстріляли з «Градів», касетними боєприпасами — там, де було зосередження людей і техніки. Першим того ранку поранило мене. Гриша Михайленко, уже покійний, відвіз мене на евакуацію і надавав першу медичну допомогу. Але там так зайшло під пахву, що він нічого не міг зробити. Я потрапив у Харківський госпіталь, потім мене виписали. Після цього залишили в частині. Я ходив у наряди. Потім мене перевели до 6-го відділу РТЦК та СП у Житомирі. Надалі проходив службу в Пулинах, служив ще рік. Так само ходив у ТЦК, розносив повістки. У 2024 році вийшов наказ про звільнення ветеранів, людей з інвалідністю внаслідок війни другої та третьої груп. Таким чином, у 2024 році я звільнився. І почалося цивільне життя — у червні», — розповів Анатолій.
Зі слів Анатолія Маркевича, він півтора року він працював завідувачем господарської частини Олевського центру первинної медичної допомоги. Потім знову зайнявся будівництвом та долучився до діяльності спілки ветеранів російсько-української війни Олевської громади.
«Разом зі спілкою ветеранів російсько-української війни беремо участь у всіх заходах. Нещодавно допомагали перекрити Центр реабілітації. Намагаємося підтримувати наших хлопців, які ще проходять службу в бойових частинах. Хлопці, хто хоче, долучайтеся. Ті, хто зараз повертається, долучайтеся до нас. Разом будемо щось робити, створювати нові проєкти. Щоб стати сильнішими, треба об'єднатися», — сказав ветеран.
Анатолій розповів, що став одним з ініціаторів звернення до депутатів Олевської міської ради у липні 2024 року. Тоді запропонували створити Алею Героїв на Соборній площі в Олевську.
«Вони з нами погодилися. До 24 серпня, у короткі терміни, ми зробили її всі разом, усією громадою. Усі долучилися, поставили її. 24 серпня її відкрили. Ми бачимо, що щодня хтось сюди приходить», — розказав Анатолій Маркевич.
За словами ветерана, він часто приходить на Алею Героїв у середмісті Олевська та згадує своїх друзів і побратимів.
«Особисто я тут дуже часто буваю. Тут мої товариші, з якими я раніше дружив, з якими проходив службу, мої сусіди, люди, яких я добре знав. Хочу сказати про Михайленка Гришу. Разом із ним ми призвалися у 30-й батальйон (йдеться про 30-ту окрему механізовану бригаду — авт.). Ми були першими 25 чоловіками з роти охорони, яких відібрали. Гриша у нас був старшиною роти. Коли мене поранило, це була перша людина, яка надала мені медичну допомогу. Сергій Малиновський — це мій земляк, із села Хмелівка. Перед першим днем вторгнення він мав їхати до Чехії, але на все це плюнув і залишився. Кажу: «Сергію, залишайся з нами, у роті охорони». Каже: «Ні, Толя, якщо така доля, значить, я одразу їду в частину». Він залишив нас і поїхав у частину. Потрапив у тридцятку і загинув того ж року, у 2022-му. Білюк Вася — ми теж із ним були з перших днів, із роти охорони, із тридцятки. Справедлива людина була, любив чесність. Казав: «Краще скажи правду, хай вона буде гірка, але це буде правда». Про Бочковського В'ячеслава всі знають, усі говорять. Це вчитель третьої школи. Кондратюк Андрій Юрійович — теж мій сусід. Ми теж раніше дружили. Так сталося. Війна забирає кращих», — сказав Анатолій Маркевич.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
