16-річний Ярослав Лавренюк — скелетоніст із Житомира, срібний призер цьогорічних зимових юнацьких Олімпійських ігор в Південній Кореї. Суспільне поговорило з Ярославом про підготовку до змагань, про травми, підтримку рідних та навчання в школі.
Ярославе, ви представляли Україну цьогоріч на зимових юнацьких Олімпійських іграх в Південній Кореї, поділіться враженнями від змагань.
Це, напевно, найкращий час за весь мій сезон. Мені дуже сподобалося. І вся ця поїздка була незабутня. Вона розпочалася, насправді, дуже дивно. І насправді, дуже неочікувано для нас. У нас виникли деякі проблеми, коли ми їхали з чемпіонату світу, з Норвегії в Латвію. І на поромі там виникли деякі проблеми. І ми вже трохи запізнювалися, пором йшов не по графіку. Ми дуже швидко добирались в аеропорт, щоб встигнути, так як ми просто не могли пропустити літак. Але все минулося, ми прилетіли туди і нас дуже тепло прийняли. Корейці, це дуже добрі люди, які завжди з посмішкою спілкуються і з ними завжди приємно. Ми віддали весь наш багаж, нас завезли в Олімпійське селище, там поселили, все розповіли. І мені дуже сподобався весь час проведений там, навіть, без змагань. Це був просто незабутній час, я знайшов багато друзів собі з різних країн. І взагалі, дуже багато чого нового вивчив. Там була у нас спеціальна палатка, в якій можна було вивчати усе, наприклад, про антидопінгові правила чи про якісь правила спорту, про взагалі все, що тобі потрібно. Ну і самі змагання для мене склалися взагалі чудово, я дуже радий, що мені вдалось так гідно представити нашу країну і виборити для неї медаль, і на міжнародній арені підняти наш прапор так, щоб усі бачили і всі пам’ятали про Україну.
Чи не було до вас підвищеної уваги, бо ви з України?
Ну, від деяких була, справді, принципі в більшості ми зустрічалися з усіма спортсменами, з якими ми змагались безпосередньо на Юнацьких Олімпійських і ми з ними змагалися на кваліфікаційних етапах, раніше. І вже там я знайшов багато друзів і дуже часто розказував їм про Україну. Я розповідаю їм всю правду, як від українця, а не від якихось новин, які вони можуть читати і вони можуть бути правдивим чи ні. І я їм розповідав всі жахи війни, про те що вони можуть допомагати нам. І дуже багато людей були вражені. Багатьох речей вони зовсім не знали і я це також використовував. Увага, звісно, була до мене також. І ми розуміли, що ми маємо гідно представити нашу країну. Щоб усі бачили, що українці — це дуже мужня нація. Це і є так насправді. І що вона може боротися, і що ми боролись до кінця.
Як це — представляти свою країну на такого рівня міжнародних змаганнях?
Звісно, це важко. Я відчуваю великий тиск перед усіма змаганнями, які в мене були, кубки Європи, чемпіонат України, чи юнацькі Олімпійські олімпійські, кубки світу чи чемпіонати світу. Завжди є тиск, завжди є ця відповідальність, але командною роботою ми стараємося знайти шляхи вирішення, задля того, щоб цей тиск не заважав нам показувати гідні результати і їхати швидко. І також мій тато дуже сильно мені допомагає не тільки у фізичній, а й у моральній підготовці до змагань. Він завжди мене підтримує і дає мені знати, що я зможу це зробити, що в мене все вийде і з його допомогою дійсно все виходить чудово. Я за це йому дуже сильно вдячний. Тому, я дуже радий, що маю змогу представляти нашу країну і стараюсь це робити якомога краще.
Ваш батько також ваш тренер, так?
Так. Мій батько і за суміцництвом тренер Сергій Лавренюк, а також наш головний тренер і президент Федерації Михайло Гераскевич. Також мій напарник по команді — Владислав Гераскевич часто мені допомагає, розказує усі лінії на треку. Ми шукаємо якісь налаштування в техніці. Взагалі вся команда працює на результат, і це просто чудово.
Розкажіть про перше враження, коли ви отримали срібну медаль на юнацьких Олімпійських іграх.
Перші враження були просто незабутні. Я був дуже радий, що мені вдалося це зробити.
Ви очікували на такий результат?
Так, можу сказати, що — так. Але перед змаганнями взагалі не хотів і коли летів туди, в Корею, не хотів якось наперед вже вигравати ці змагання для себе в голові, думати, що я вже це зробив. Три роки ми готувалися до цього. Від початку у моєї кар'єри в скелетоні, яку я розпочав в жовтні 2021 року, я вже був в складі збірної, яка готувалась на юнацьких Олімпійських ігор. І всі ці три роки ми готувалися задля ось цього результату, тому логічно та гарно його завершили, я дуже радий цьому. І якщо взяти також кваліфікаційні змагання, які були до юнацьких Олімпійських, там змагаються всі ті самі спортсмени, що і на самих юнацьких Олімпійських. І серед них мені декілька раз вдавалося піднятися на подіум і після кожних змагань нам давали бали і по цих балах, в кінці всіх змагань, в рейтингу я став третім і отримав такий "Глобус" після усіх змагань. Я був третім на цих змаганнях. І навіть коли я їхав на змагання, я думав, що це для мене знову тренування, звичайне тренування, щоб нервувати. І це, напевно, спрацювало, я можу сказати, все чудово склалося на цих змаганнях, нам вдалося це зробити. І, наприклад, якщо взяти останнє тренування, воно було за два дні перед змаганнями, погода була -4 градуси, а на період змагань вона опустилась до -17. І це зробило дуже великі відмінності на треку, у температурі льоду. Це вже робить його швидше на деяких ділянках, і ти маєш вносити якісь корективи.
Навіть такі зміни ви прораховуєте?
Так. Ми кожен день, кожну годину, дивилися погоду. Усі скелетоністи, перед змаганнями обирають, на яких ковзанах вони будуть їхати, але тут також є нюанс, якщо на тренуваннях, як я казав, тепліше, а на змагання холодніше, це вже може зіграти дуже поганий жарт з тобою. Тому ми зробили деякі висновки з цього. З кожних змагань ми старалися робити висновки, вчитись, набиратись досвіду, я ще його набираюсь. Ми вирішили з татом трошки зробити інше полірування, щоб у мене було більше контролю на скелетоні. І це мені допомогло, напевно, також. Були деякі спортсмени, які на тренуваннях їхали набагато швидше, вони могли також претендувати на медалі, але на самих змаганнях щось у них не вийшло: деякі дуже сильно нервували, деякі не змогли проїхати трек, оскільки змінились погода.
Як ви потрапили у світ скелетону? Що спонукало обрати саме цю дисципліну?
Тоді мені було 13 років і я ходив на інші види спорту. Це було айкідо, плавання та паркур. Тоді я хотів якось змінити ці види спорту, оскільки давно їх відвідував. Я хотів відчути щось нове і вирішив піти на ММА, але мені батьки заборонили, вони сказали, що це дуже небезпечно. І в один чудовий день тато прийшов до мене і сказав: "а хоче спробувати скелетон?". Він побачив публікацію на сторінці Федерації бобслею та скелетону України про те, що йде набір в юнацьку-олімпійську команду, на ігри 2024 року. Я сказав, що напевно я хочу. Ми приїхали в Київ. Там я вже познайомився з Михайлом Гераскевичем. Він зі мною провів усі потрібні тести на фізичну, ментальну та розумову підготовку. Розказав усі нюанси мені про цей спорт, відповів на всі мої питання, щоб я міг зрозуміти, чи дійсно я цього хочу. Вже потім я поїхав влітку на естакаду в Німеччину, там ми тренували старт. Саме там я вперше ліг на скелетон і проїхався по льоду, хоч не їхав весь трек, але все ж приблизно зрозумів, що це таке. Потім я поїхав в Латвію, їх тренери нам пояснили деяку базу. Якось так швидко пройшов цей момент від того, коли я тільки їхав на тренування, а тут я вже стою всередині треку і маю їхати. Ліг на скелетон, мене відправили, літав як пінг-понг перші рази. На третій з'їзд я впав, впав доволі боляче.
Тобто ви випали з самої траси?
Ні, не з траси. Просто, коли йде віраж, я зробив не правильну лінію, допустив помилку. І через те мене рано з нього "скинуло", як ми кажемо, а потім центробіжна сила знову на нього затянула і вона мене підкинула вверх десь на метр, напевно, це було на не високій швидкості, хоча для інших людей це велика, напевно, 80 кілометрів за годину. Було боляче, але без серйозних ушкоджень.
Якщо 80 кілометрів за годину — невисока швидкість, тоді, яка найвища ваша швидкість на треку?
Моя персональна швидкість ще була на треку в німецькому Вінтерберзі, на дорослому чемпіонаті світу. Там в третьому заїзді я поїхав 127 кілометрів за годину — це мій рекорд. А взагалі рекорд скелетону — це понад 147 кілометрів за годину. І це, дійсно, приголомшливо. Це на трасі в Канаді. Там сама важка траса і технічно, і вона сама швидша, на ній дуже важко керувати. Траса фізично тебе виснажує, оскільки коли ти на самій максимальній швидкості заїжджаєш в останній віраж, там перегрузки становлять понад 7G — такі самі перегрузки відчувають пілоти винищувачів, або, наприклад, космонавти при запуску ракети. Усі навчання ви проходили за кордоном. Чи є в нас в Україні, де навчатися скелетону?
В Україні взагалі немає ніякої інфраструктури для заняття цим видом спорту. Не дивлячись на це, ми показуємо результати. Наприклад, в Україні у нас є тільки дві рельси, як ми їх називаємо, одну самотужки ми збудували в Житомирі на стадіоні Полісся, там в манежі. Ми зробили все самі, купили її і змонтували для того, щоб я міг вести підготовку до юнацьких Олімпійських ігор. Це, звісно, такий прототип і він зовсім не відтворює справжній старт. Нам дуже потрібна стартова естакада, так як ми біжимо на треку під нахилом, а рельса в мене ж іде по горизонталі. Тому, вона не повністю відтворює наш біг, але все ж це краще ніж нічого. На жаль, ми вимушені їздити постійно за кордон, шукати кошти, домовлятися з іншими федераціями, щоб вони дали нам тренувальну інфраструктуру
Ви навчаєтеся у школі в 10 класі. Як вдається поєднувати освіту та професійний спорт?
Доволі важко, насправді. Особливо в країнах де часові пояси дуже різні з Україною, у Південній Кореї або в Америці. У Південні Кореї це було майже неможливо. Тоді був мій другий сезон, у нас в школі ще було дистанційне навчання і було трошки легше, я міг приєднатися онлайн до уроків. Вчитися так само як усі інші учні, які тоді вирішили не йти школи. Коли в Кореї, наприклад, ставили в обід тренування, ти приїжджаєш з тренування, зрозуміло, що ти втомлений дуже сильно, ти встигаєш тільки поїсти і потім весь вечір ти не відпочиваєш, як інші спортсмени, а ти вчишся, ти сидиш за комп'ютером і вчишся. Там було неможливо займатися з репетиторами, тому що коли мене були репетитори на другу частину дня, на вечір, то в Кореї це вже була глибока ніч, і нам потрібно було спати. Тому на цей період ми їх відтермінували. Цього навчального року вже відмінили в мій школі дистанційне навчання і всі ходять очно. Ми прийняли рішення бути на сімейній формі навчання. Тому я займаюся з репетиторами.
Які ваші цілі та плани на майбутнє у спорті?
Зараз основна ціль для мене вже визначена — відібратися на дорослі Олімпійські ігри 2026 року в Італії. І вже зовсім скоро я розпочну свою фізичну підготовку до наступного сезону. Буду виступати на Кубках світу, на чемпіонатах світу, чемпіонаті України, чемпіонаті світу серед юніорів. І там, якщо вдасться гарно виступати на Кубках світу, буду старатися часто потрапляти в, топ-15, топ-17, залишуся на Кубку світу. Це літо, і наступне літо буду дуже плідно працювати для того, щоб покращити свій стартовий розгін. Взимку буду плідно працювати, щоб покращити своє пілотування. Буду готуватися до того, щоб вперше в історії Україна могла бути представлена на дорослих Олімпійських іграх не одним спортсменом — Владиславом Гераскевичем, а вже двома: він і я, Лавренюк Ярослав.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
