Про жінок на війні, чоловіків в декреті, стереотипи, які нас оточують, та насильство в сім’ях Суспільне поговорило з Наталією Тарасенко — головою ради житомирської громадської організації "Паритет".
Хотілося б почати нашу розмову зі стереотипів, які існують в нашому суспільстві. Зокрема про те, що жінка — це берегиня домашнього вогнища, її місце на кухні, а чоловік має заробляти гроші та утримувати сім'ю. Скажіть, будь ласка, як такі стереотипи формують уявлення стосовно жінки й чоловіка?
Дуже дякую за питання. Насправді гендерні стереотипи — це справді те, в чому ще й досі живе українське суспільство загалом, не тільки житомирська громада. Але звідки вони беруться і як вони впливають? Зрештою, це є вплив патріархального устрою. І загалом хотіла б сказати, що в патріархаті насправді більшість чоловіків і жінок програють. В патріархаті виграє лише невелика кількість чоловіків, які фактично формують ці правила гри. Але не всім чоловікам абсолютно дуже добре почуватися в ролі тих, хто має, умовно кажучи, носити мішок з грішми щомісяця, якщо раптом твоя професійна діяльність не дає тобі можливості дуже багато заробляти, а натомість ти, скажімо, працюєш в тій сфері, яка тобі дуже подобається. Тому, це такий постійний стрес, який відчувають і велика кількість чоловіків. Коли людина включає мозок, то починає думати що можна мислити ширше, не просто такою вузькою рамочкою. Адже в чому небезпека гендерних стереотипів? Тому що вони, як і інші види стереотипів можуть, на жаль, призводити до упереджень, а упередження можуть переростати в дискримінацію. І це яскраві приклади того, що жінок часто при працевлаштуванні незалежно від того скільки тобі років, питають і хочуть проконтролювати твоє особисте життя в контексті того, скільки ти і коли плануєш народити дітей. А якщо ти вже багатодітна мама, то тобі відмовляють на підставі того, що ти багатодітна, бо ти можеш втричі частіше ходити на лікарняні.
Були ж певні зміни, які забороняють у резюме вказувати вік, наявність дітей і тд.
Так, це заборонені питання, але, на жаль, роботодавці їх ставлять. І зараз почастішали випадки, коли ті самі навіть жінки в статусі внутрішньо переміщених осіб кажуть, що їх не тільки ставлять ці питання, а їм ще й кажуть, дайте нам якісь гарантії, що ви не звільнитеся з роботи, якщо завтра деокупують вашу територію або ваш населений пункт. І це, взагалі, виглядає дуже дико.
Ви згадували про жінок-військовослужбовиць. З початку повномасштабного вторгнення їх кількість значно збільшилася. 60 тисяч жінок стали на захист нашої країни на рівні з чоловіками і ви згадували про стереотипи, хіба вони не зникли, не знівелювалися з початку повномасштабного вторгнення?
Я б сказала, що, на загал, є позитивний поступ з плану того, що, по-перше, зростає більша кількість адвокації з погляду того, що на жінок, які служать, на них треба звертати увагу в аспекті забезпечення, в першу чергу. І тільки сьогодні, завдяки і жіночому ветеранському руху, і не лише, з'явилася форма, яка пошита під антропометричні показники жінок. І якщо мова йде про ті самі бронежилети, це теж дуже важливо, щоб вони відповідали твоїм антропометричним характеристикам, оскільки вони на кілька кілограмів і легші, і вони, зрештою, мають більше тоді можливостей захистити життя. Тому ми маємо сьогодні говорити про впровадження гендерної політики або гендерного підходу в будь-яку діяльність, зокрема, в Збройні сили. Ми маємо говорити про те, що сфера має бачити і передбачати, що і служити можуть і жінки, і чоловіки. Так, згідно з чинним законодавством в Конституції України в нас мобілізація, в першу чергу, стосується чоловіків, і це те, що не вважається дискримінацією. Це єдина норма, яка зафіксована. Так суспільство домовилося на початку своєї незалежності і при формуванні Конституції України, що в разі воєнного стану мобілізованими можуть бути, в першу чергу, чоловіки. Але ми сьогодні так можемо побачити, що зрештою в контексті гендерних стереотипів не всі абсолютно чоловіки бачать себе одразу на фронті, і для цього є ряд обставин. І якраз ми сьогодні в цих таких непростих умовах маємо говорити і критично осмислювати дійсність. Не перебирати людьми в аспекті того, що цих ми беремо, а цих не беремо, а брати тих, хто справді вмотивовані, незалежно від того, це жінки чи чоловіки, які приходять до ЦК або безпосередньо там звертаються військові частини, якщо вони хочуть воювати і прийняли для себе таке рішення.
Коли в сім'ї народжується дитина, один із батьків може піти в декрет. Чоловік також може взяти декретну відпустку і доглядати за дитиною, якщо, наприклад, жінка буде перебувати на роботі в цей час. У Житомирі яка ситуація? Можливо, ви якось досліджували чи багато чоловіків-батьків йдуть в декретну відпустку?
За останні роки кількість чоловіків у відсотковому співвідношенні, які йшли у відпустку по догляду за дитиною, вона сягала до 6% в середньому.
Це по Житомиру чи по Україні?
По Житомирській області і по Україні цей показник був в середньому приблизно такий самий. Найчастіше причинами ставали в кожній сім'ї це окрема ситуація, але здебільшого, якщо економічна спроможність жінки заробляти є кращі для цього умови, або в контексті кар'єрного зростання, кращі перспективи і так далі, подружжям це нормально, що вони приймають для себе рішення, хто в цей час буде виконувати важливу роботу виховання дитини. Оскільки материнський інстинкт він не вроджений, а набутий, як і батьківський, тому участь в житті дитини тата така сама важлива, як участь в житті дитини мами.
Можливо можете конкретно назвати які саме проєкти реалізовувала громадська організація для цих людей?
У нас, скажімо, були проєкти, які, звичайно, важливою нішею було і психоемоційна підтримка, і індивідуальні психологічні консультації, але так само це і робота з опануванням нових навичок, тобто з погляду того, щоб все ж таки, так, війна могла вплинути на те, що хтось втратив роботу, хтось через переїзд безробітні, і тому робота в аспекті розширення економічних можливостей або курси якісь перекваліфікації, вони, зокрема, для жінок на сьогодні є дуже актуальними. Крім того, завдяки діяльності і коаліції "Житомирщина–1325", яка була створена в січні 2023 року і об'єднала як представниць громадських організацій, так і органів влади і місцевого самоврядування і правоохоронних структур. Це дало нам можливість за 2023 рік фактично реалізувати 5 проєктів, залучити понад 2 млн грн від коштів урядів Канади і Великої Британії завдяки Українському жіночому фонду, і це якраз дає можливість реалізовувати безпекові ініціативи, створювати, проводити ті самі аудити безпеки території для того, щоб залучати різні місцевих жителів до планування і до моніторингу того простору, в якому вони живуть.
Це створення безпечного простору діалогу та розвитку на базі простору "Вільна", де можна в більш камерній атмосфері отримати анонімну психологічну підтримку або провести якісь групи, зустрічі, самодопомоги, або ж попрацювати в разі потреби, так, щоб почувати себе в безпеці. Це така школа, я б сказала, асертивності і самозахисту, як ВенДо. Це дуже хороша методика, яку можна застосовувати в нашій практиці, це було для дівчат і жінок, але насправді ВенДо може бути застосовано для дітей, хлопців і дівчат шести років. Це одна із методик, яка допомагає вчитися розставляти свої кордони, розуміти, розвивати, вказати "ні", якщо переходять межі дозволеного і загалом почувати в собі більш внутрішню впевненість і розуміти, як діяти в ситуаціях небезпек. Крім того, великий пласт нашої діяльності, він стосувався роботи з органами місцевого самоврядування, навчання працівників і працівниць сфери соціального захисту і не лише того, як впроваджувати гендерно чутливі підходи у своїй діяльності. Все це важливо для того, що коли ми говоримо про питання безпеки, це є глобальне комплексне питання, і тому людей, різні групи, жінок і чоловіків з їхніми потребами, ми маємо бачити і зауважувати абсолютно в усіх наших програмах, стратегіях і діях.
Хотілося б поговорити з вами про ситуацію, коли нещодавно в Житомирі військовослужбовець придбав у жінки квіти, і наступний день повернувся і вдарив її цими ж квітами, оскільки вони зів'яли, йому це не сподобалося, він таким чином проявив агресію до неї. Як би ви оцінили цю ситуацію? Чи можна сказати, що тут хтось правий, хтось неправий, як взагалі діяти в такій ситуації?
Насправді мені складно аналізувати цю ситуацію, оскільки я не спілкувалась особисто з тим чоловіком і з цією жінкою, але з того, що є і по факту, як ця ситуація виглядає, вона якраз ще раз констатує ту ситуацію, що сьогодні кожна людина вразлива по-своєму. І, звичайно, це жодним чином не виправдовує його дії, але це якраз ще раз навертає нас на думку про те, що важливо працювати над своїм ментальним здоров'ям, попри те, що ми можемо проживати непрості події, бо в когось можуть бути хворі, хтось когось втратив, хтось проживає якісь інші стани. Але, звичайно, що наші права закінчуються там, де починаються права інших людей. Тому ми можемо, якщо мова йде про відстоювання своїх прав, як покупців і так далі, то для цього є трішки інші механізми, не зовсім такі радикалізовані. Сьогодні ця ситуація для мене, це ще раз про те, що треба звертати увагу на свій стан і розуміти, як можна, або до кого звернутися за потребою, щоб допомогти собі і щоб, звичайно, таких речей ставало менше. Інакше, якщо ми переходити будемо до радикалізованих способів взаємодії з іншими людьми, незалежно від обставин, то, звичайно, що це не те, що може призвести нас до чогось дуже доброго в перспективі. Дуже цінно те, що цей військовий пішов і перепросив теж офіційно, бо для цього теж треба мати, як то кажуть, стрижень внутрішній. Але, звичайно, я сподіваюся, що це досвід для нього, для того, щоби не повторювалося цього в перспективі.
Ще один такий приємний момент у цій неприємній ситуації було те, що на наступний день прийшли незнайомі зовсім жінки, які подарували цій жінці квіти і теж там якісь солодощі.
Насправді підтримка дуже важлива і підтримка не тільки в ситуації, коли з нами трапляються такі публічні якісь події, коли ми стаємо в центрі уваги, а й загалом в житті. Якщо це, на жаль, не завжди ми можемо її отримати в нашого найближчого оточення, але тоді важливо шукати ті спільноти, де тебе можуть почути, де ти можеш виговоритися і бути прийнятим чи прийнятою і сприйнятими. Це дуже важливо для того, щоб проживати якийсь непростий період не на самоті.
Ваша громадська організація займається протидію насиллю. Розкажіть про цей напрям діяльності.
Скажімо, наша організація впродовж 10 років, це був один із напрямів нашої діяльності, але більше в форматі просвітництва. Ми працювали з різними цільовими групами. Зараз в нашій організації також працює дві колеги психологічні, які паралельно пройшли навчання і вони є кейс-менеджерками, тобто вони можуть ввести випадки постраждалих в ситуації домашнього насильства або гендерно зумовленого насильства і фактично бути тими, хто може скеровувати їх або переадресовувати залежно від того, які в них є запити та потреби на вирішення своєї ситуації. Якщо ми говоримо загалом про ситуацію домашнього насильства, вона нікуди не зникла, вона ще більше у зв'язку з тим, що люди можуть проживати дуже непрості ситуації і стреси. І у зв'язку з побутуванням гендерного стереотипу, що жінка — це слабка стать або "люби як душу тряси як грушу". На жаль, це ті традиції в лапках, які треба переосмислювати і змінювати. Тому сьогодні питання домашнього насильства, воно є надзвичайно актуальним. І я хотіла б ще раз наголосити кожній жінці, яка може потерпати від домашнього насильства, про те, що насильство — це не є нормою життя. І тим чоловікам, які можуть теж потерпати від насильства, здебільшого це психологічне або економічне насильство і здебільшого це ситуація, коли це насильство вчиняється стосовно старших чоловіків з боку їхніх дітей. Або ж можуть бути, звичайно, випадки в ситуації інших близьких і родичів, які, згідно з законодавством, потрапляють під категорію потенційних кривдників і кривдниць. Тому важливо просто розуміти, що насильство — не норма нашого життя. І якщо ми не можемо справитися самі, не соромно попросити про допомогу, особливо в органів правоохоронних і в громадських організацій, які можуть допомогти вийти з цього кола насильства.
А скажіть, куди звернутися можна, окрім правоохоронних органів, ви сказали, що громадські організації?
Ну, зазвичай, якщо, наприклад, людина викликає поліцію, поліція приїздить і переадресовує за потреби. Якщо людині потрібно, скажімо, в кризову кімнату десь пожити певний час у безпечних умовах, тоді вони їх переадресовують безпосередньо до відповідних служб, які в анонімний спосіб надають можливість, доставляють до цього місця і дають можливість це бути. Якщо це ситуація того, що людині потрібна юридична або психологічна підтримка, то відповідно, скажімо, теж є на ці всі умови. Тому я б і рекомендувала, в першу чергу, звертатися у випадку насильства до правоохоронних структур, серед іншого телефонувати, а далі вже і не боятися фіксувати ці випадки, для того, щоб не забирати заяви, а все ж таки, щоб той самий кривдник міг нести покарання.
Тобто це з малечку має бути? Батьки мають пройти цей курс, щоб потім навчити своїх дітей?
Так, ви знаєте, я хотіла б сказати, що дуже часто в різних спільнотах мені кажуть, що це чудово, що ви розказуєте, але їй треба впроваджувати ці підходи. Але їх треба впроваджувати ще з дитинства, з сім'ї починати, із садочка, школи. Але я завжди кажу про те, що це речі, які мають відбуватися абсолютно паралельно, тому що хто працює з дітьми, це дорослі. А звідки ці дорослі такими стали? Тому що з ними свого часу теж працювали інші такі дорослі. Діти часто приносять в школу, в садочок те, що вони бачать як модель сім'ї, але з іншого боку, діти так само часто приносять із садочка, зі школи, або з якихось інших спільнот, куди вони ходять, те, що вони там бачать. І тому дуже важливо справді формувати оце середовище прийняття і оцій орієнтації на особистісні результати дитини і успіхів, а не то, щоб рівняти, підстригати всі ялиночки під один розмір чи під одну висоту, тому що насправді кожен і кожна з нас, ми абсолютно індивідуальні в цьому світі, і немає жодної іншої такої людини, як ми, тому дуже важливо цю унікальність собі залишити. А з іншого боку, створити можливості рівні, для того, щоб ми могли свій потенціал розкрити. Бо ще ж Григорій Сковорода колись казав про ідею "сродної праці". Це означає, що кожна людина має знайти своє покликання в житті і отримувати від цього моральну, в першу чергу, насолоду, ну і, звичайно, матеріальну також, для того, щоб могти забезпечувати свої потреби.
Ви також є на громадських засадах радницею голови Житомирської ОВА Віталія Бунечка. Хотіла б поцікавитись про цю вашу роботу. Чи дослухається Віталій Бунечко до ваших порад з гендерної тематики?
Ну, я б хотіла сказати, що з того досвіду, який я зараз маю у співпраці із паном Віталієм і загалом з усією структурою, бо я співпрацюю ще також із заступниками його, із департаментом соціального захисту населення і з іншими структурами, то в мене є з ними і хороші такі діалоги, порозуміння. І, от, зокрема, той самий обласний план дій 1325 "Жінки, мир, безпека". Ми, скажімо, разом з коаліцією напрацьовували рекомендації до його оновлення і вони фактично майже всі були взяті до уваги з боку обласної державної адміністрації. І я вбачаю це як дуже добрий знак, тому що якщо в нас є розуміння. Моя діяльність на громадських засадах, але, зрештою, ключовим для чого призначають радників і радниць з різних питань, це для того, щоб десь мати можливість почути якусь експертизу в тій чи іншій сфері. Тому, поки що цей досвід позитивний, але, звичайно, є ще над чим працювати і є доречність в тому, щоб масштабувати діяльність, оскільки, коли ми говоримо про впровадження гендерного підходу у врядування, зокрема, то це процес, який потребує навчання і впровадження конкретних, скажімо, підходів у своїй діяльності. Над цим зараз і працюємо, зрештою.
І наостанок хотілося б поговорити про формування гендерної свідомості серед молоді. Зрозуміло, що це важливо. Але яким чином найкраще це формувати?
Бачите, сьогодні багато тем, про які ми вже говорили, десь дуже взаємопов'язані. Ми виходимо з того, що дуже добре, якщо в різних спільнотах, починаючи від свого найближчого оточення, ми живемо в ситуації прийняття і поваги до нас, як до особистостей.
Але не всі так живуть.
Але не всі так живуть. Звичайно, треба зрощувати критичну масу тих людей, які можуть по життю траплятися тобі як дівчинці чи як хлопцю і показувати, що окрім цього зашореності, цього вузького тунельного мислення, з яким ми щодня зіштовхуємося, є ще інша перспектива того, де ти можеш розширювати свої кордони і де тебе можуть поважати не тільки в контекст за статевою ознакою, а й за іншими характеристиками. Але це, звичайно, потребує роботи над собою і зусиль. Вміти приймати, що коли ти дивишся на людину, що в цій професії, якщо традиційно 20-30 років людина працювала і ніколи там не було водійки фури, то зараз вона з'явилася і це не через те, що це якась екзотика, а це через те, що в людини є бажання бути в цій сфері. Тому мені здається, що ключове — це бути готовими розширяти свою світоглядну позицію, свою рамочку мислення, щоб вона могла вмістити абсолютно різних людей з різним досвідом. І, звичайно, якщо мова йде про те, що ніхто там не порушує чи не вчиняє якихось злодіянь, чи ще чогось, то просто бути готовими приймати різних людей. Бо практика, коли нас всіх хотіли зробити однаковими і сірими, ми вже мали. Нічим добрим це в Радянському Союзі не закінчилося. Тому, я думаю, що сьогодні час розвивати в собі чутливість до різноманіття.
Підписуйтеся, читайте, дивіться головні новини Житомирщини на наших платформах:
