Катерина Лисенко – вдова військового льотчика Євгена Лисенка, який дев'ятого березня загинув у повітряному бою під Житомиром, – створила петицію і збирає підписи на присвоєння її чоловікові звання Героя України посмертно. Інформацію про це із закликом підтримати петицію Катерини поширюють житомиряни у своїх соціальних мережах.
Кореспонденти Суспільного телефоном поспілкувалися із Катериною Лисенко, яка розповіла, що петиція на сайті – це вже другий її крок. Спочатку жінка зверталася із проханням посмертно присвоїти її чоловікові звання "Герой України" до Міноборони та до Офісу Президента. Листи туди Катерина надіслала через півтора місяця після загибелі Євгена. Ще через місяць отримала відповідь.
"З боку Міноборони реакції не було, відповіли лише з Офісу Президента, – каже Катерина. – Написали, що відповідь на мій запит надішлють пізніше – після того як оброблять інформацію. Але все це було лише на словах. Минуло пів року з моменту загибелі мого чоловіка, за цей час я отримала багато повідомлень від жителів сіл Житомирщини, де відбувся останній повітряний бій Євгена. Взагалі, ми дуже вдячні жителям сіл Новопіль і Окілок – саме між цими селами впав підбитий літак Євгена – вдячні, що вони так переживають за нас, за нашу родину. Люди питали, чи є рух по справі з присвоєнням йому звання "Герой України", і дивувалися, коли я відповідала, що немає. Я не була впевнена до кінця, бо думала, що на це треба час. Але, коли я отримала орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, то зрозуміла, що, виявляється, звання Героя України мій чоловік не заслужив. Петицію я створила через певний час, коли вже знала багато інформації стосовно самої катастрофи. Я вдячна людям, які підписуються, попри те, що система на сайті петицій досить складна, та й залишати свої особисті дані на сайті під час війни не всі хочуть".
Зі слів Катерини Лисенко, жителі сіл Новопіль і Окілок дуже допомогли їхній родині.
"Ми дуже вдячні цим людям: вони протягом усього цього часу нас підтримували – і матеріально, і морально. Особливо вдячна старості села Новопіль – завдяки цій людині мого чоловіка не кинули навіть тоді, коли його життя вже обірвалося. Петро Віталійович до останньої хвилини був на місці катастрофи, поки слідчі не поїхали з місця аварії – він усе контролював і навіть не давав аграріям засівати поля, поки на місці катастрофи шукали Женіні особисті речі", – говорить вдова загиблого пілота.
Петро Бєлий – тодішній староста села Новопіль і голова місцевого осередку тероборони – розповів кореспондентам Суспільного, що катастрофу бачив на власні очі: бачив як літак Євгена підбили, і як він падав. Сталося це дев'ятого березня між шостою та сьомою годиною вечора.
"Коли літак впав, ми з хлопцями одразу очепили поле, де він впав, бо там була дуже велика пожежа – видно, паливні баки літака були повні і зайнялися. Ми одразу почали шукати пілота, адже спочатку навіть не знали, чий це літак – наш чи російський, які в ту пору (початок березня 2022 року – ред.) теж до нас сюди часто залітали. Коли вогонь вщух, ми почали прочісувати поле. Я знайшов частину хвоста літака і, коли побачив там Герб України, тоді все вже стало зрозуміло. Ми викликали поліцію та всі служби і силами своєї тероборони виставили по периметру поля охорону. Вранці приїхали військові, які там робили свою справу – нам про свої дії вони нічого не казали. Сказали лиш, що знайшли те, що їм було потрібно", – каже Петро Бєлий.
Коли поїхали військові, місцева терооборона знову пішла на поле, де сталася катастрофа. За словами Петра Бєлого, на місці вони спіймали мародера, якого одразу ж покарали. А потім знову подзвонили військовим, бо, як з'ясувалося, ті забрали не все.
"Прочісуючи поле, ми ще знайшли фрагменти останків: я особисто збирав їх, – говорить Петро Бєлий. – Потім, коли мусив відлучитися, попросив свого помічника і хлопців продовжити цю справу. Звісно, це була картина не для слабких духом – можете собі уявити. На місці ми також знайшли парашут, гармату, надувний човен, уламок сидіння з літака. Ще знайшли айфон та кнопковий телефон. Я заніс усе це в морг і попросив патологоанатома, – бо я його знаю, – щоб він віддав все родичам, коли вони приїдуть. Але, коли мені подзвонила дружина і мама Євгена, то розповіли, що речей їм не віддали. Військовий прокурор, який вів цю справу, сказав мені, що ці речі долучили до справи у якості речових доказів. Сказав, що віддадуть потім. Але, на жаль, один телефон десь пропав. У мене вдома лежать фрагменти із особистих речей загиблого воїна – це флешки. Вони злиплися, я не знаю, що там – може, щось із сімейного архіву. Я зберігаю їх і знайдені ключі, щоб віддати родичам. Також рідні Євгена просили мене, якщо вдасться, знайти його особисті речі, зокрема, обручку, яка для них тепер важлива, як сімейна реліквія. Я найняв металошукачів, але, на жаль, ми нічого більше не знайшли, окрім чотирьох ракет, які були в землі – потім приїжджали сапери і підривали їх. Я попросив керівника місцевої агрофірми, щоб вони поки не чіпали це поле, поки ми не зберемо і не знесемо все докупи. Уламки літака ми з нашими місцевими жителями знесли за межі поля, військові приїхали і забрали".
Петро Бєлий каже, що місцеві жителі дуже переймаються цією трагедією. Через певний час після катастрофи вони самі окремо теж почали збирати підписи щодо присвоєння Євгену Лисенку звання "Герой України".
"Направили ці підписи в Міноборони і на ім'я президента України, але відповіді станом на зараз ще не отримали. Я запропонував поставити у нас пам'ятник Євгену, а також – перейменувати центральну вулицю Миру на його честь. Всі документи від громади ми зібрали, я їх подав на сесію і до виконавчого комітету. Нещодавно знову піднімав це питання – мені сказали, що воно розглядається і незабаром буде вирішене, але поки про рішення не чути. Дуже переживають жителі наших сіл, поблизу яких трапилася ця катастрофа. Наша місцева поетеса Наталія Куліш, яка працює в нас у Новополі бібліотекаркою, навіть написала кілька віршів, присвячених подвигу Євгена", – розповів Петро Бєлий.
"Ми з нашими людьми збирали підписи, щоб присвоїти Євгену Лисенку звання Героя України, збирали гроші для родини, адже в сім'ї Євгена лишилося двоє маленьких діток, – розповіла кореспондентам Суспільного Наталія Куліш. – На час катастрофи Лізі, донечці Євгена, було три рочки, а молодшому Єгору – взагалі лише сім місяців. Нам усім дуже жаль, адже загинув наш молодий воїн. І хоча Євген з Черкащини, але для нас він тепер назавжди залишиться нашим Героєм".
"Я вдячна усім і кожному з жителів цих сіл та усім іншим людям, які підтримують нас, – говорить Катерина Лисенко. – Перші пів року після загибелі Євгена було дуже важко – не лише мені, а й батькам мого чоловіка, у яких він був єдиною дитиною. Звісно, я сама зверталася за допомогою до психологів, але найбільше нас всіх витягували наші з Євгеном діти: Лізі зараз чотири роки, а Єгору – рік. Матеріально нас також підтримує і держава – це так. Та я й сама працювала і працюю – за цю частину я не переживаю. Проблема в тому, що жодні гроші чи матеріальні статки не замінять мені мого чоловіка, який був прекрасною людиною і справжнім патріотом. Ця петиція – це встановлення справедливості. Для мене важливо не те, щоб Євген отримав орден і пройшов у якихось списках. Зі своїх шкільних років пам'ятаю, що такі списки висять, і на них ніхто не звертає увагу. Мені важливо, що з моменту створення петиції багато людей дізналися про мого Женю – про те, яким він був, про його подвиг".
"Пам'ятник Євгену у своєму селі ми однозначно встановимо, – говорить Петро Бєлий. – Я вже не є старостою Новополя, однак маю знайомих хлопців-каменярів і ми обов'язково його зробимо, як я й обіцяв дружині і мамі Євгена. Ми вдячні усім нашим воїнам – і тим, які зараз боронять країну на передовій, і тим, які боронили і боронять наше небо тут. Адже на початку повномасштабної війни над нами постійно кружляли літаки: хто б знав, скільки наші пілоти тоді збивали ворожих ракет – це все на наших очах було. Скільки разів ми їздили на поля збирати уламки тих ракет, які вони збили. Ми збирали, сапери приїжджали і утилізували. Це були російські ракети, які летіли на наші українські міста, але їх збивали наші льотчики, в тому числі, і Євген. Як не дати за таке Героя України, коли він при цьому пожертвував собою?"
Коли кореспонденти Суспільного почали готувати цей матеріал, петицію, створену Катериною Лисенко, підписали 23 800 людей. На час публікації статті лишалося зібрати трохи більше 400 підписів. Після цього петицію має розглянути президент України. Підписати петицію можна тут.
Також на сайті електронних петицій зареєстрована петиція про посмертне присвоєння звання "Герой України" молодшому сержанту 30 окремої механізованої бригади Василю Поліщуку, який з 2015 року брав участь в АТО у якості бойового медика полку "Азов", а з 2018 року воював у складі 30 ОМБр. Загинув 27 серпня 2022 року під час боїв під Ізюмом. Підписати петицію можна тут.
Що відомо
- Євген Лисенко народився у 1994 році на Черкащині в селі Ротмістрівка. У 13 років пішов навчатися до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Військову службу проходив у 204 Севастопольській бригаді тактичної авіації імені Олександра Покришкіна. Дев'ятого березня 2022 року Євген Лисенко пілотував винищувач МіГ-29 – поблизу Житомира у повітряному бою із двома російськими літаками Євген встиг збити один із них, але був підбитий системами протиповітряної оборони військ РФ, внаслідок чого літак, пілотований Євгеном Лисенком, розбився, а сам військовий льотчик загинув.
- Вдова українського льотчика Катерина Лисенко звернулася до президента із пропозицією надати звання Героя України її загиблому чоловікові Євгену Лисенку.
- Український пілот на ім'я Іван зняв відео бойової роботи винищувача МіГ-29, присвятивши свій політ полеглому побратиму Євгену Лисенку.
Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber