Ветеран війни, захисник Маріуполя та «Азовсталі» 40-річний Максим Дубовик на позивний «Румин» понад 2 роки був у російському полоні. У травні 2022 року чоловіка разом з іншими військовополоненими вивезли до виправної колонії в Оленівці. Максим пережив теракт у колонії, його перевели до Горлівки, де майже рік він був пекарем. У липні 2024 року військового обміняли після 30 місяців російського полону. Нині чоловік живе у Житомирі. Свою історію Максим розповів кореспондентам Суспільного.
Народився Максим у селі Партизани — зараз це Новопалівка Запорізької області. На захист України став у 2015 році — воював у районі Донецького аеропорту. Початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну Максим зустрів у Маріуполі.
«Хотів приєднатися до «Азову». Я був безпосереднім учасником азовського руху, завжди підтримував не тільки полк, а й весь національний напрямок. Зараз я є легіонером «Центурії», на той час це була національна дружина. Я приймав безпосередню участь у всіх заходах та вишколах. Доєднатися до полку «Азов» не встиг — вони вже були на бойових позиціях. 24 лютого 2022 року долучився до територіальної оборони Маріуполя. Виконував бойові завдання у Старому Криму Донецької області. На Запорізькому напрямку позаду мене розірвалася міна. Йшов дощ і при вибуху мене просто кинуло. Там був невеликий схил — я на ньому поїхав, і ноги вивернулися, коліна порозривалися. Це все відбулося швидко і різко», — говорить Максим.
Після лікування у Маріупольській лікарні №2 військовий продовжив виконувати бойові завдання у місті.
«Саме місто взяли у 3 кільця, і у нас уже вибору ніякого не було. Ми всі притискалися до «Азовсталі», до моря. Після «Азовсталі» вже за наказом Головнокомандувача, здаватися ніхто не хотів, і не здалися б. Але прийшов наказ, тобто почесний полон і так далі. Нас вийшло у почесний полон десь дві з половиною тисячі. Ми на мосту на «Азовсталі» виходили, де нас роздивлялися. Там стояли наші представники СБУ і контррозвідки, і вони нам казали на той час: «Хлопці, потерпіть трішки». А ми що? Без води, без їжі, виснажені, всі як ґніти», — розповів Максим.
У травні 2022 року після 86 днів перебування на «Азовсталі» його та інших військовополонених автобусом вивезли у виправну колонію в Оленівці.
«Це такий цирк був. Ми так сміялися. Тихенько, але сміялися. Ми були без зброї, виснажені, але нас супроводжував попереду БТР, три чи чотири автобуси, гвинтокрил Ка-59, винищувачі. Це все над нами, це все над автобусом. Летів гвинтокрил і пушками нас супроводжував. В «Оленівці» було важко. Я виріс у селі, і режим виживання у мене у крові. А хлопці від страху, від переляку деякі по 3 тижні не могли сходити в туалет, у декого навпаки була діарея. Я змайстрував гачок і через сітку смикав шипшину та деревій, після чого заварював з них хлопцям чай. Вони пили. Деревій він же як антибіотик рослинний», — говорить ветеран.
В Оленівці місць для проживання не вистачало — в колонію, розраховану на 500 людей, поселили понад дві з половиною тисячі.
«В бараках спали, на вулицях на своїх карематах, у спальниках. Вони, чорти, робили, що хотіли. Годували нас весь час фуражем, дертю, тухлою рибою, дохлими курчатами. Вони їх синіми привозили — в котел і варять. Прийом їжі це півтори хвилини. Якщо ти не встиг, отримаєш по голові. Піднебіння злазило тричі на день, бо окріп ковтаєш і все. Вода була взагалі зі ставка, з головастиками — пожежна машина привозила, стояли сині бочки, воду туди виливали. І ти набираєш там щось попрати — шкарпетки, труси. Дивишся, — а там головастики плавають. А цю ж воду і пили. Їм безпосередньо був потрібен «Азов». Він у них, знаєте, як червона ганчірка для бика. Вони на Оленівку притягнули цього Стівена Сігала. Він стояв біля клітки, дивився на пацанів і говорив: «Нацисти! Нацисти!». Одним словом чорт. Часом у них бували такі проколи: грає їхнє радіо і от раптом звучить «Ще не вмерла України…». Ви уявляєте? І азовці в бараках кричали: «На біс!». Це, певно, наші українські айтішники щось робили, що на їхніх радіохвилях починав звучати гімн України», — каже Максим.
Разом із Максимом в «Оленівці» був його брат Сергій Павлюченко — командир автороти полку «Азов», який загинув під час теракту.
«В Оленівці я в одному бараку був, він — в іншому. Ми ще з ним розмовляли через клітку. Одразу при вході він спав, і одразу при вході стояла отака щитова. І в щитову був закладений фугас. Це рідина, яка розжарюється від двох до семи тисяч градусів. Тобто вона вибухає, і все — люди згорають. Деяких хлопців вони дострілювали. Вони кричали, прогоряли в сітки, у матраци, у це все. Після Оленівки мене перевели у Горлівську виправну колонію. Там я був пекарем і майже рік пік хліб. І там же безпосередньо відбувалися допити. Що тільки там не було — пакет на голову, струм і так далі», — говорить ветеран.
17 липня 2024 року під час обміну Максима Дубовика звільнили з російського полону.
«Обміни в полоні — це реальний рандом. Рашисти ніколи не затверджують наших списків на обмін. Купа хлопців — азовців, маріупольців — ще сидять. І те, що я потрапив на обмін — це, як кажуть, просто «фартануло» Хто зустрічав? Ніхто. А хто мене зустріне? Родичі пішли лісом. Діти за кордоном. Друзі, які були у Маріуполі, — хто в полоні, хто воює, хто загинув. Зараз я вдячний моїм друзям у Житомирі. Це колосальна підтримка», — розповів чоловік.
У Житомирі Максим познайомився з дівчиною, з якою, з його слів, планує жити.
«Коли ти відчуваєш людину, хочеться до неї йти, бігти, обняти, поцілувати — це багато чого варте. Наразі я буду її берегти в тіні, тому нехай так буде», — сміючись, зазначає Максим.
Що відомо про теракт у Волноваській виправній колонії в Оленівці на Донеччині
У ніч із 28 на 29 липня 2022 року в одному з бараків колишньої Волноваської виправної колонії №120 в тимчасово окупованій Оленівці на Донеччині стався вибух. Там утримували українських військовополонених, зокрема оборонців Маріуполя, які вийшли з території заводу «Азовсталь» за наказом українського військового командування.
За даними Верховної Ради України, унаслідок теракту загинули щонайменше 53 українські військовополонені, понад 130 дістали поранення.
Того ж дня Офіс Генерального прокурора відкрив кримінальне провадження за фактом масового вбивства українських військовополонених. У липні 2024 року СБУ та Офіс Генпрокурора повідомили про підозру колишньому начальнику так званої «Волноваської виправної колонії» Сергію Євсюкову та його першому заступнику Дмитру Нейолову. За даними слідства, після вибуху вони навмисно зволікали з евакуацією поранених і наданням їм медичної допомоги, через що загинули ще дев'ять українських військовослужбовців. Наразі розслідування триває.
22 липня 2025 року Верховна Рада України встановила День вшанування пам'яті Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань, а також цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули у полоні. Його щороку відзначають 28 липня — у роковини теракту в Оленівці.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
