Як святкували Великдень на житомирському Поліссі, коли і як розфарбовували яйця, що клали у пасхальний кошик та чим його прикрашали, а також яких обрядових традицій та народних звичаїв здавна дотримувалися і до яких повір'їв прислухалися, — розповіла Суспільному житомирська народознавиця Валентина Невеська.
Як наші предки готувалися до Великодня
За словами старшої наукової співробітниці відділу етнографії Житомирського обласного краєзнавчого музею, Великдень на Поліссі був особливо значимим святом. До нього наші предки готувалися дуже ретельно, дотримуючись всіх правил та звичаїв.
"7 тижнів до Великодня тривав піст. Упродовж усього його періоду люди намагалися їсти пісні страви та бути чистими у всіх сенсах цього слова. Господині намагалися прибрати оселю, навести порядок у всіх куточках, викинути непотрібний мотлох та бути чистими у думках. У цей період також дотримувалися тиші: не співали, не веселилися і не справляли весіль", — розповіла Валентина Невеська.
Перші приготування до Великодня розпочинали після Благовіщення, 25 березня, коли, зі слів етнографині, вже можна було вивчати веснянки і співати, але тільки у закритих приміщеннях. Зокрема, молоді дівчата співали, коли разом збиралися і розписували писанки.
"Здавна вважалося, що писанку до Великодня має підготувати кожна жінка. Особливо, це стосувалося молодших. Дівчата розписували писанку, аби подарувати її майбутньому нареченому, а жінки — для захисту родини, оселі, для добробуту — як оберіг від недоброго ока та всякої біди. Якщо дівчата намагалися створювати писанки яскравими, то старші жінки робили їх у притишених тонах. В основному, на Поліссі це були однорідні червоні яйця. Іноді до Великодня виготовляли дряпанки або шкрабанки", — сказала етнографиня.
За словами Валентини Невеської, писанки та каршанки на Поліссі були різними. Але, здебільшого, вони були виконані у стриманих кольорах, з використанням символів та знаків.
У фондах обласного краєзнавчого музею зберігається колекція поліських писанок, які датуються 1918-1925 роками минулого століття. Із візерунків видно, що розписували їх звичайні жінки і, як правило, після роботи по господарству — на городі або біля худоби. Загалом на території Полісся традиція розписування писанок не була такою поширеною, як, скажімо, у західній частині України.
Валентина Невеська розповіла, що для того, аби заповнити великодній кошик, потрібно було обов'язково мати писанку або крашанку, які обов'язково освячували у церкві.
Що клали у великодній кошик
Традиційно наші предки, окрім паски та писанок і крашанок, великодній кошик наповнювали молочними та м'ясними продуктами. Клали до освячення також хрін, сіль, часник та мак. Кошик освячувати ходили вночі, здебільшого, перед світанком.
"Обов'язково у великодньому кошику мали бути паска, фарбовані яйця: писанки, крашанки, шкрабанки або мальованки — хто що заготував. Також клали ковбасу, іншу скоромну їжу, яку під час посту не їли. Також вважали, що потрібно освятити пироги, які пекли у вигляді вужиків, хрін, часник та мак. Обов’язково у кошику для освячення мали бути ніж та сіль", — розповіла Валентина Невеська.
Зі слів Валентини Невеської, великодній кошик не наповнювали горілкою та іншими міцними алкогольними напоями. Можна було покласти слабке червоне вино, яке символізувало кров Ісуса Христа, або домашні наливки. Їх також могли посвятити.
"До нашого часу дійшло повір’я, що кошик мав бути накритий рушником або вишитою серветкою. Старі люди казали, що якщо 7 років поспіль одним рушником або серветкою накривати кошик із освяченим їством і носити його до церкви, то цей рушник чи серветка ставали помічними. А відтак їх вже не використовували за призначенням, бо в домі він перетворювався на оберіг. Міг захищати від лихого ока або для заспокоєння немовляти, коли воно плаче абощо", — сказала етнографиня.
Валентина Невеська розповіла, що освячену у пасхальну ніч сіль тримали в домі упродовж року аж до наступного Великодня. Наші предки вважали, що така сіль мала цілющі властивості. Люди казали, що її дрібку можна було кинути вслід небажаним гостям, які без запрошення зайшли в дім. Освячена сіль була у кожній оселі. Хрін символізував силу, міцність і твердість. Як і освячений ніж. А якщо освячений мак посипати в хаті, то він наче відганяв злих духів. Освячений на Великдень мак також брали із собою, коли потрібно було вирішити якусь справу, наприклад, вдало продати худобу.
Також, зі слів народознавиці, на Поліссі існувало повір'я, що після освячення паски у церкві потрібно, щоб її ретельно оглянула господиня. Вона могла виявити там сторонній предмет. Це могла бути пір'їнка, яка випадково залетіла, соломинка або нитка. Вважалося, що якого кольору цей предмет, такого ж і кольору потрібно було заводити домашню тварину чи худобу цього року. Якщо, скажімо, знайдена нитка була червоною, то у господарстві мала вестися худоба саме рудого кольору. Якщо жовтою — то це означало, що можна заводити, наприклад, жовтих кота або собаку.
Як святкували Великдень
Коли сім'я приходила додому із церкви після освячення пасок та їжі, господиня ставила кошик на поріг і тричі вимовляла "Христос Воскрес!". І вся родина повинна була відповісти: "Воістину Воскрес!". Потім всі заходили до хати, викладали на стіл паску та іншу освячену їжу та промовляли молитву. А зранку, каже етнографиня, вся родина сідала до великоднього столу снідати. Вважалося, що в цей день всі повинні бути вдома.
"Спочатку за святковим столом потрібно було всім з'їсти освячене яйце, а потім все інше — ковбасу, шинку та інші смаколики, які були на столі. Ще був такий ритуал: освяченими яйцями цокалися, потім одне яйце ділили на кожного члена родини. При цьому ретельно дивилися, аби шматок його шкарлупи не впав на підлогу. Якщо падав, то його піднімали", — розповіла Валентина Невеська.
Також, зі слів етнографині, вважалося, що першу шкарлупу освячених яєць, особливо тих, якими цокалися зранку, не можна викидати. Старі люди казали, що добрим знаком є пустити її по воді, навіть якщо вона була не проточна. Так, за переказами, ця освячена шкарлупа мала дійти до наших пращурів, які померли. Аби і вони відчули свято.
"Решту шкарлупи збирали у мішечки. І зберігали. Згодом їх подрібнювали і сипали курям, змішуючи із зерном, а також давали у їжу корові. Свиням не сипали. Можна було яєчну шкарлупу спалити. Казали, що вона із димом теж могла піти до предків.
Після сніданку сім'я розходилися. Дівчата вмивалися відваром з освяченого яйця. Відвар готували із червоної крашанки, які приносили із церкви у кошику. Її просто клали у воду. Вважалася, що, якщо дівчина вмивалася такою водою, то в неї буде дуже гарне біле личко. Звідси прислів'я — дівчина як писанка.
Зі слів Валентини Невеської, вдень після сніданку на вулицях починалися масові гуляння. Адже вже можна було співати і веселитися. У цей день на Поліссі, зокрема, водили веснянки та хороводи. Один із таких хороводів називався "кривий танець". Кривим він був тому, що його водили між деревами. І там не можна було зробити правильне і рівне коло.
"На Великдень у неділю після святкового сніданку обов'язково потрібно було погойдатися на гойдалці. Був такий звичай і, мабуть, не тільки на Поліссі, який називався очищенням повітря. Вважалося, що в цей день гойдалка не повинна була бути порожньою. Бо коли вона нерухомо "стоїть", то, як казали старі люди, це вісник чогось лихого. У цей день на ній мали погойдатися всі. І після цього повітря довкола вважалося очищеним", — розповіла етнографиня.
Також, зі слів Валентини Невеської, на Поліссі на Великдень існувала давня традиція великодніх дзвонів, які називалися добрими благовісниками.
"У селах всі чоловіки, особливо молоді, хотіли хоч раз вдарити у церковні дзвони, якими дзвонили під час освячення пасок. Вважалося, що це може принести благу вість. А для молодих парубків це був знак, що він у цьому році одружиться, і його шлюб буде вдалим: у нього буде гарна і працьовита дружина, а він буде добрим господарем", — сказала народознавиця.
До церкви на Великдень, зі слів Валентини Невеської, обов'язково ходили жінки, які займалися ворожінням чи гаданням. Вважалося, що, якщо вони заглянуть у замкову щілину храму, коли освячують паски, то вони посилять свій природний дар. Так робили і жінки, які мали багато дітей. Казали, що так вони матимуть більше сили захистити власні родини.
За давніми звичаями, паску як великодній обрядовий хліб, ніколи не викидали. Не тільки освячену, а й навіть ту, яку просто пекли до свята. Якщо вона залишалася, то її дрібнили на сухарі. Шматочки сухарів освяченої паски розкладали по мішечках і носили із собою як обереги. Вважалося, що так і від людей, і від Бога буде ласка. Також так носили із собою освячений мак, — розповіла старша наукаова співробітниця краєзнавчого музею Валентина Невеська.
Раніше Суспільне розповідало, що напередодні Великодня вірян східного обряду у Свято-Михайлівському кафедральному соборі Житомира освятили паски, які заготували працівники закладів освіти міської громади. Їх разом із листівками-привітаннями волонтери передали на передову українським воїнам.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok
