Казко- й арттерапію для дітей-переселенців та військовослужбовців ЗСУ проводить у Вінниці письменниця і кризова психологиня Дарʼя Паламарчук. Ці заняття — частина благодійного проєкту "Оживаючі екологічні казки". Він базується на казках із доповненою реальністю про природу, які вчать дітей екосвідомості. А заразом допомагають впоратися зі стресом від війни.
“Хочеться допомогти дітям легше пережити кризу війни. У кожній казці закладений певний сенс: терапевтичний чи виховний, і діти з певними психологічними проблемами, читаючи такі казки і переносячи метафорично поведінку героїв, можуть пропрацьовувати власні страхи, комунікативні проблеми, проблеми взаємодії з однолітками чи батьками і так вилікуватися”, — розповідає Дар’я Паламарчук.
Мистецтво слова і пензля лікує: допомагає впоратися зі стресом, зокрема, від війни, пояснює жінка.
“Заняття мають бути регулярними: хоча б два рази на тиждень протягом місяця. Тоді буде стійкий терапевтичний ефект”, — каже Паламарчук.
Заняття з казкотерапії з елементами арт-терапії вона проводить двічі на тиждень за адресою Замостянська, 85. Участь у них можуть взяти діти-переселенці і військовослужбовців ЗСУ віком від 3 до 14 років. Попередньо потрібно зареєструватися.Заняття — безкоштовні. Проєкт профінансував Український культурний фонд. На його реалізацію, каже Дарʼя Паламарчук отримали 666 тисяч грн. Казкотерапія на творах письменниці та психологині триватиме до кінця жовтня.
“Сучасні діти не дуже люблять читати. Ми спеціально зробили так, що не всі казки оживають, а лише частина. Діти змушені будуть прогортати всю книгу в пошуках. Все одно діти багато часу сидять у ґаджетах, а так хоч із користю. Казки терапевтичні і розвивають екосвідомість, що треба любити і берегти природу”, — каже Дар’я.
На казкотерапії учасники вигадують власних персонажів і малюють їх на папері.
“У мене буде червона восьминіжка. Моя восьминіжка буде плавати в океані”, — розповідає учасниця заняття Анастасія Чепурко.
Шестирічний Андрій із Харкова малював кораблі.
“Хочу намалювати три кораблі, а внизу хвилі. Подобається малювати”, — каже хлопчик.
Катерина Чала з Новопскова на Луганщині малювала кита. Розповіла, що сумує за домом.
“Там не було України. Не хотіли неприємностей і просто поїхали. Мені казали, що ми їдемо подорожувати. У Вінниці добре, а вдома краще”, — каже Катерина Чала.
Харківʼянка Ксенія Клубань на заняття привела доньку Тею і сина Майрона, бо, каже, війна позначилася на їхній психіці. До Вінниці вимушено переїхали торік.
“У перший день війни вони побачили, як по вулицях Харкова їдуть БТРи і танки. Ховалися ми у бомбосховище. Було важко”, — розповіла Ксенія Клубань.
Терапія казками і фарбами діє, каже жінка. І не лише на дітей.
“Мені дуже сподобалося. І діти, здається, в захваті. Вони яскраві малюнки малювали, не могли спинитися”, — каже Ксенія.
Малював чорну діру з космосу та черепаху й кита, яких вона поглинула, Микола. Батько хлопчика— бойовий медик, нині на фронті.
“Йому подобається малювати, і з психологічної точки зору це цікаво, бо відображається його підсвідомість, навіть те, про що він не може сказати словами. Завдяки відтворенню зможу побачити, що його бентежить, щоб допомогти пережити час, коли батько не з ним”, — каже мама Миколи Тетяна Марчук.
