68-річний ліквідатор із села Русава на Вінниччині Іван Майлов провів 113 днів у зоні Чорнобильської катастрофи. Восени 1986 року його мобілізували для робіт у зоні відчуження. Чоловік працював на станції та в покинутих селах
До Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС чоловік розповів Суспільному про свою службу, ризики та пережите.
"Ми встановлювали обладнання, ремонтували опалення"
До аварії Іван Майлов працював у "Сільхозтехніці", де за 18 років був і водієм, і монтажником. Разом із бригадою встановлював поїлки на фермах, транспортери, ремонтував системи опалення в дитсадках і господарствах.
Про вибух на ЧАЕС він дізнався не одразу:
"Коли сталась аварія, я працював у Ямполі. Одразу не всі знали. Пройшов місяць — і тільки тоді почули. Нас мобілізували 26 жовтня. Вдень пройшли комісію, а ввечері принесли повістку: “Беріть чашку і ложку — і у воєнкомат”".
Із Ямпільського району та навколишніх сіл зібрали дві групи чоловіків і відправили у зону відчуження.
113 днів у Чорнобилі
Майлов працював у зоні понад три з половиною місяці.
"У мене було 43 виїзди на станцію. Кожного дня ми не їздили, щоб повільніше набирати радіацію. Якщо не їхали на станцію — їхали в покинуті села, перевіряли радіацію на подвір’ях, городах, горищах".
Ліквідатори жили у селі за 40 км від станції, щодня проїжджали через КПП Діброва та інші пункти. Переодягатися доводилося по кілька разів на день.
"За одну хвилину треба було все зробити"
На станції робота була суворо регламентована — за дозою радіації стежили дозиметристи.
"Потрібно було зробити все за одну хвилину — і все, ти вільний на день. Розливали якусь хімію — рівно хвилина. Інші за хвилину збирали її в каналізацію. Працювали біля третього та четвертого блоків. Четвертий був зірваний. Ми там довго не були — по 5 хвилин, “золотим коридоромУмовна гуманітарна зона та маршрут для евакуації цивільних і доставки допомоги з небезпечних територій”. Працював і біля 5 та 6 блоків — там усе нове, так і залишилось зараженим".
Кожен ліквідатор мав по два накопичувачі радіації — у кишені та на шиї.
"Їхали — стояли хати. Поверталися — трактор уже розгортав землю"
Серед найболючіших спогадів — як зникали цілі села.
"Вранці їдемо — стоять дерев’яні хати. Повертаємось — уже трактор розгортає землю. Місцеві — самосели — ще були. Казали: “Сідайте, хлопці, поїжте”. Вони плакали й казали: “Що ви боїтеся, що ми отруєні?”. Це була велика катастрофа".
Майлов пам’ятає й інше явище — масові прильоти лелек, які збиралися біля теплої води від реакторів.
Життя після Чорнобиля
Перед поверненням додому Івана Майлова перевіряли на приладі "Січ", одному з двох, які тоді були в СРСР.
"Сів у крісло, медсестра включила прилад і каже: “Ти весь світишся”. А я в новому одязі був… Вона більше нічого не сказала".
У ліквідатора — дружина та діти. Донька народилася у 1989 році, після повернення батька. Згодом чоловік переніс інфаркт. Нині користується чорнобильськими пільгами — зокрема правом на безкоштовне зубопротезування, через яке вже місяць їздить до Могилева-Подільського.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
