Микола Поворознюк — ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС із міста Гайсин, що на Вінниччині. Фельдшер за освітою, понад 40 років працював у медичній галузі, служив в армії, брав участь у бойових діях в Афганістані. У 1987 році через військкомат був направлений на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, де виконував медичні обов’язки у промисловій зоні станції. Уже понад 28 років очолює громадську організацію "Союз-Чорнобиль" та є ініціатором створення музею пам’яті Чорнобиля в Гайсині.
Про роботу в зоні Чорнобильської АЕС, небезпеки, з якими стикалися ліквідатори, вплив радіації на здоров’я та життя після трагедії Микола Поворознюк розповів Суспільному.
Єдиний музей Чорнобиля на Вінниччині
У 2006 році, до 20-ї річниці аварії на ЧАЕС, у Гайсині відкрили музей пам’яті Чорнобиля.
"Це єдиний музей чорнобильської тематики у Вінницькій області. На момент відкриття він був третім таким музеєм в Україні, а нині має статус народного", — розповів Микола Поворознюк.
Шлях у медицині та військовий досвід
Микола Поворознюк закінчив Гайсинське медичне училище у 1970 році за спеціальністю фельдшер. Десять років служив в армії — два роки строкової та вісім років надстрокової служби. Після цього понад 30 років працював фельдшером на станції швидкої допомоги в Гайсині, мав вищу кваліфікаційну категорію.
"Я надавав медичну допомогу людям у найрізноманітніших ситуаціях. Цей досвід згодом став вирішальним", — сказав він.
Окремим етапом його життя стала участь у бойових діях в Афганістані, де він перебував 14 місяців у складі радянського військового контингенту.
Ліквідація аварії на ЧАЕС
У 1987 році Миколу Поворознюка через військкомат призвали до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Він пробув у зоні 3,5 місяці та здійснив 44 виїзди безпосередньо в промислову зону станції.
"Я виконував обов’язки старшини медпункту: надавав допомогу, робив перев’язки, забезпечував медикаментами", — пригадує ліквідатор.
Перед поверненням додому він пройшов медичний контроль — доза опромінення склала 20 бер.
Перші дні на ЧАЕС ліквідатор запам’ятав через життя в наметах і барачному медпункті. Засоби захисту були обмеженими. Чоловік розповів Суспільному, що маски видавали на дві години, але працювати доводилося по шість. Знімати їх можна було лише після повернення.
Інформація про рівні радіації була засекречена. Ознаки опромінення ліквідатори часто розуміли лише з власного досвіду.
"Сильні головні болі, присмак металу в роті — ми не знали, що це. Про небезпеку дізнавалися між собою", — сказав Поворознюк.
Радіаційні опіки та небезпечні знахідки
Працюючи медиком у зоні, він стикався з нетиповими випадками. Один із них — через радіоактивний інструмент, винесений із могильника техніки.
"За три години він отримав такі опіки, які практично не заживають. Радіаційні виразки затягуються і знову відкриваються. Це вже на все життя", — розповів ліквідатор.
За словами вінничанина, страх був у кожного, але роботу потрібно було виконувати.
"Не бояться тільки ідіоти. Нормальна людина боїться. Але з часом втягуєшся і просто працюєш", — сказав він.
Микола Поворознюк розповів, що серед ліквідаторів було багато мешканців Гайсина та району — близько 70 людей. До безпосередньої роботи на ЧАЕС допустили лише частину з них.
Сьогодні чоловік має першу категорію ліквідатора та другу групу інвалідності.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok
