Андрій — військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Він родом з Сумщини. Військовий жив за 30 кілометрів від кордону з Росією. У перші години повномасштабної війни велика колона російської техніки зайшла в рідне село Андрія. Тоді йому було 18 років.
Військовий зі своїми друзями виїхав на Закарпаття. А згодом вони пішли у військкомат і потрапили до 128-ї бригади. Андрій одружився під час повномасштабної війни, попри контузію, яку отримав за три дні до весілля під час виконання бойового завдання.
Історію військового розповіли на сторінці Закарпатського легіону у Facebook.
"Я просто пішов разом із друзями. Було зрозуміло, що почалася справжня війна, я бачив російські колони в своєму рідному селі. І вирішив, як і інші хлопці, що треба воювати. Тоді взагалі не думав про свій вік, що не підпадаю під мобілізацію. У військкоматі новобранців оформляла якась жінка. Глянувши на мій паспорт, вона сказала: "Тобі ж 18, куди ти зібрався?" "Хлопці в ЗСУ, а я вертатися? Записуйте й мене – ми всі разом". Вона подивилася на мене, наче я несповна розуму, але записала. Так я потрапив у 128- окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду", — розповів Андрій.
Всі семеро хлопців попросилися в один підрозділ, і їх оформили в батальйон, який виконує завдання переважно в тилу, за кілька десятків кілометрів від лінії вогню. Однак коли з’явилася інформація, що новостворений підрозділ безпілотних літальних апаратів шукає бійців, усі хлопці перевелися туди. Андрій освоїв роботу з дронами й почав виїздити на бойові завдання.
"Дома мене чекала дівчина, з якою ми вирішили одружитися й навіть запланували конкретну дату — під час моєї чергової відпустки. Однак бойовий виїзд за три дні до відпустки мало все не зіпсував. Ми відпрацювали по ворогу. І почули як до нас у посадку підлітають ворожі FPV-дрони. Один вибухнув десь збоку, другий теж. І тут чуємо — летить ще один, дуже близько, прямо на нас. А ми на віддалі від бліндажа в простенькому укритті. Дрон вибухнув за кілька метрів. Ми кинулися в бліндаж і щойно залетіли туди, як почався обстріл із мінометів і ствольної артилерії", — говорить Андрій.
Вони з товаришами вціліли, але отримали контузії. Після виходу з бойової позиції їх доставили в лікарню, хотіли госпіталізувати на тиждень.
"Але я відпросився. "У мене поважна причина — одруження", — кажу. І відпустили… " — сказав військовий.
Через кілька днів Андрій поїхав додому й одружився. А після відпустки повернувся у свій підрозділ і далі виїздить на бойові завдання.
"Я розумію, що молодий і усвідомлюю, де знаходжуся. Але війна не стримувала мене від одруження — навпаки, підштовхнула. Невідомо, чи повернуся додому й коли це буде. Тому треба здійснювати свої мрії, поки є можливість. Завести сім’ю, стати батьком… Треба користатися можливістю, бо може статися так, що всі мрії підуть прахом. Але я оптиміст! Воюю за свою дружину й майбутню дитину. Щоб вони могли спокійно бути дома, а не перетворилися на біженців, щоб їм ніхто не вказував, як жити…" — додав військовослужбовець.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads
