Пасічник з Тернопільщини Андрій Павлюк з початком повномасштабної війни добровільно пішов захищати Україну. Він був головою "Об’єднання пасічників Чортківського району", займався бджільництвом і бодібілдингом, був власником крамниці з бджолопродуктами в Івано-Франківську. Під час служби Андрій став начальником розвідки 64 дивізіону 45 окремої артилерійської бригади. Під час бойового завдання загинув.
Військовий загинув 22 листопада 2022 року, розповіла Суспільному мати бійця Оксана Павлюк. Йому було 28 років. Батьки приходять на могилу сина щодня.
"Ми вирішили взяти його бджолу, яка була постійно з ним і поставити на пам’ятник. Як тільки зацвітають квіти і вже бджоли, будемо казати, що наші бджоли летять сюди", — говорить жінка.
До повномасштабного вторгнення Андрій був власником крамниці з бджолопродуктами в Івано-Франківську, розповів його брат Віталій Павлюк. Каже, любов до пасіки передалася від діда. Після смерті дідуся вулики передали Андрію.
"Брат отримав два вулики. І почав цікавитися більше, читати, дивитися. І вирішив розширюватися. З часом побачив, що в цьому є хист. Бджоли, здоров’я і спорт, він і поєднав в цьому своє життя".
Василь Павлюк зберігає амуніцію сина.
"Є його артилерійська кепка, а це з бандерівським прапором. Це наша пам’ятка. В одному я ходжу, а в іншому дружина. Казали хлопці, щоб ми дали, але ми відмовилися. Є його форма, в якій він ходив. В нього позивний був "Рембо", тому що він був спортивний. Він був спортсменом, бодібілдингом займався. У нього був постійно спорт і його назвали "Рембо". Хтось казав "Пасічник", але в основному "Рембо".
Чоловік каже, син пішов на фронт з початком повномасштабної війни. Став начальником розвідки 64 дивізіону 45 окремої артилерійської бригади. Загинув на донецькому напрямку.
"22 числа ми чекали, що він щось напише, а він не пише. Жінка пішла на роботу і дзвонить до мене: "Малий дзвонив, писав?". Я кажу, що ні. Потім вона каже: "Все вибивай". Була майже 9 година. Він з’явився на зв’язку і я кажу: "Не переживай. Там Донеччина, немає зв’язку, все буде добре". Так він і не дзвонив, і нічого не писав. Дружина прийшла з роботи, питалася, чи писав син. Осінь пізня була, темніло швидше, ми прийшли в 16:00 до хати. Жінка включила комп’ютер і кричить: "Що за дурний на нашого сина написав?". Я питаюся: "Що сталося?". Вона каже: "Вічна пам’ять Герою". І тоді в нас почалася паніка. Тоді я почав передзвонювати до хлопців і виявилось, що він о 3-й годині, вночі, загинув, підірвався на міні. "Він був командиром розвідки. У нього було 13 чи 11 хлопців. Коли тіло привезли, то хлопці нам падали в ноги і дякували за сина. Багато писали з тої бригади у Фейсбуці: "Ти нас беріг 9 місяців, а пішов перший". Він перший загинув з бригади".
Батько розповідає, навіть на передовій Андрій знайшов пасіку та доглядав за нею.
"Коли він був на Херсонщині, то один господар мав там пасіку, коли бомбили, то він втік, а пасіка залишилася. Андрій побачив, що є пасіка і зв’язався з тим чоловіком, казав: "Я буду доглядати". Він з хлопцями доглядав пасіку, мед качали, половину давали господарю, а половину хлопцям на армію".
У будинку — пам’ятний куток із фотографіями та нагородами Андрія.
"Як він загинув, то думаю собі, що він жив і не встигав. Так, ніби він відчував. Постійно щось хотів, спішив зробити і знати хотів". Цей прапор нам вручили, коли поховали Андрійка. Це пам’ять про нього. Ми його зберігаємо тут біля його куточка", — говорить матір захисника.
Оксана Павлюк показує фотографії. Найбільше фото сина з пасіки.
Віталій Павлюк каже, брат називав себе мільйонером.
"Був бізнес форум, зібралися багато бізнесменів та підприємців. Ставили питання різні. Дали Андрію слово, а він каже: "Я теж мільйонер". Всі здивувалися. Він продовжує: "В мене є 9 мільйонів бджіл".
