Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини — перший центр в Україні, який трансформувався із будинку дитини в центр реабілітації. На початку повномасштабної війни сюди евакуювали 78 дітей із Київського будинку дитини, згодом — 9 дітей із Запорізької області. Як повномасштабне вторгнення змінило роботу центру, які послуги там надають зараз і як війна вплинула на всиновлення дітей — про все це в інтерв’ю Суспільному розповіла гендиректорка закладу Інга Кубей.
"Ми не були готові ні морально, ні матеріально"
— Як змінилася робота центру під час повномасштабної війни?
— У перші дні повномасштабної війни, а саме на початку березня, до нас евакуювали дітей із Київського будинку дитини. Це були 78 дітей і 22 працівники. Із цього, фактично, почалася нова сторінка життя нашого центру реабілітації. Загалом у нас, як правило, було не більше 40 дітей. І тут така кількість дітей прибуває. Ми не були готові ні морально, ні матеріально. Звернулися до волонтерів, до доброзичливих людей. Нам принесли ліжечка, матраци, різне обладнання і таким чином ми підготувалися, зустріли діток, зустріли персонал.
— Зараз ці діти продовжують перебування у вашому центрі?
— Під час війни активно продовжується процес всиновлення, процес влаштування дітей у сімейні форми виховання. І на сьогоднішній день із цих 78-ми дітей залишилися лише 11. Ці діти є підопічними Київської обласної адміністрації, Київської служби у справах дітей, тому цими дітьми опікувалися служби Києва. Якщо до них зверталися з інших областей, вони ухвалювали ці рішення. В основному діти зараз переїхали на територію Київської області, також Чернігівська, хтось — у Харківську область. Але майже всі діти були влаштовані у сімейні форми виховання.
— Чи збільшилась кількість дітей, які потрапили до вашого центру під час повномасштабної війни?
— Якщо порівняти, то впродовж 2021-го року в наш заклад потрапили 25 дітей, а в 2022 році — 78 дітей із Київського будинку дитини та близько 10-12 дітей із Тернопільської області. За 2023 рік до нас переїхали 9 дітей із Запорізького будинку дитини. Це діти, які знаходилися в паліативному відділенні лікарні. У зв’язку із загрозою підриву Запорізької атомної електростанції, прийняли рішення евакуювати цих дітей і вони приїхали до нас. І також було 14 дітей із Тернопільської області.
"У людей пробудилося почуття відповідальності за долю дітей"
— А як щодо усиновлення? Що змінилося під час війни повномасштабної війни?
— Єдине, що припинили та заборонили — це міжнародне всиновлення у зв’язку з воєнним станом. А решта все залишається згідно з чинним законодавством. Ніяких спрощень у процедурі всиновлення не передбачалося і не передбачається. Це дуже серйозна юридично зумовлена процедура. Морально батьки мають бути готовими, мають пройти відповідну підготовку — як психологічну, так і юридичну.
Звичайно, головну роль у цій процедурі відіграє Служба в справах дітей. Працівники служби підбирають кандидатів і готують їх до всиновлення. Чи це буде всиновлення, чи це батьки, які хочуть створити прийомну сім’ю, чи це сім’я, яка буде утворювати будинок сімейного типу — є дуже багато форм сімейного виховання. До нас уже батьки приходять із належним направленням щодо певної дитини. Наше завдання — це сприяти встановленню контакту з цією дитиною, надати всю інформацію стосовно психолого-педагогічного виховання дитини, медичну інформацію щодо цієї дитини для того, щоб батьки могли ухвалити виважене рішення щодо ймовірності подальшого перебування дитини в їхній сім’ї.
— Чи збільшилася кількість охочих всиновити дитину під час війни?
— Кількість збільшилася, однозначно. Особливо багато хочуть саме всиновити дитину. Під всиновлення потрапляють ті діти, які повністю позбавлені батьківського піклування. Тобто ті, які залишені в пологовому будинку, або ті, від яких відмовилися повністю батьки. І спостерігається така тенденція, що в людей пробудилося якесь таке почуття відповідальності за долю дітей, співпереживання за долю дітей. Багато хто вирішує дитину взяти в прийомну сім’ю, це на якийсь період. І, можливо, в подальшому вже згідно з чинним законодавством, коли проходить термін і дозволяється її всиновити, вони ухвалюють рішення. І нам дуже приємно дізнаватися, що ця дитина уже отримала нову сім’ю. За бажанням батьків-усиновителів ми активно підтримуємо з ними стосунки. Тобто, якщо батьки хочуть, вони до нас активно приходять на реабілітацію — звертаються за консультаціями до педіатра, до педагогів, до психологів.
У нашій країні так само є тенденція до того, що батьки вже не приховують від дитини таємницю про те, вона всиновлена. Наскільки я знаю, це їм і на навчанні рекомендують робити. І це дуже правильно. Не буде того стресу, коли дитина в якийсь період дізнається, що вона всиновлена і це створює якісь труднощі в сім’ї. А сьогодні це відкрито. Батьки приходять зі своїми вже всиновленими дітьми на наші заходи і діти із задоволенням приходять в групу, вітаються зі своїми колишніми вихователями, з дітками. І йдуть далі, повертаються додому.
"Ми всебічно зацікавлені в тому, щоб дитина або знайшла нову сім’ю, або повернулася в свою біологічну"
— За якою процедурою дитина потрапляє в обласний центр реабілітації та розвитку дитини та на скільки часу вона може тут залишитися?
— Діти потрапляють до нас згідно з рішенням, яке ухвалює райдержадміністрація чи громада. Це рішення про те, що дитина потребує тимчасового перебування в нашому закладі. Як правило, йдеться про 6 місяців. Якщо за цей час не вирішується доля дитини, не можуть вирішити, чи можна її повернути в сім’ю, чи ухвалити якісь інші рішення, значить можна продовжувати перебування. Обмеження в терміні перебування дітей як такого немає. Це заклад, який, згідно зі статутом, обслуговує дітей від 0 до 7 років. І тому діти можуть тут знаходитися досить тривалий час. Але ми всебічно зацікавлені в тому, щоб дитина або знайшла нову сім’ю, або повернулася в свою біологічну сім’ю, якщо умови проживання, становище цієї сім’ї вже покращилося і Служба у справах дітей вважає можливим повернути цю дитину у сім’ю.
— Коли дитині виповнюється 7 років, куди її направляють далі?
— Якщо дитині виповнюється 7 років і вона не оформлена в жодну форму виховання, вона повинна йти в певний інтернатний заклад залежно від того, який у неї стан здоров’я і стан психологічного розвитку.
— Ви стали першим в Україні центром, який трансформувався із будинку дитини у центр реабілітації. Що змінилося у вашій роботі?
— Змінилося достатньо багато. Почалася ця процедура з 2017 року. Ми були у пілотному проєкті, який підтримувало Міністерство соціальної політики та міжнародні спікери. Практично 3 роки з нами працювала команда, яка впроваджувала трансформацію будинків дитини в центри реабілітації. Підтримка була на державному рівні відповідними постановами, які передбачали, які повинні бути здійснені кроки. Основна робота центру — це реабілітаційна і додаткова — та, яка сьогодні є актуальною, — це відділення, де тимчасово перебувають діти, які позбавлені батьківського піклування, або залишені в пологовому будинку, або негайно вилучені поліцією у зв’язку з тим, що їм небезпечно знаходитися в домашніх умовах.
"Ми не працюємо по-старому з діагнозами, ми працюємо з дитиною, з повним спектром її особливостей"
— Які послуги з реабілітації у вас можна отримати і хто отримує їх?
— Спектр надання послуг різноманітний. Це діти із порушенням нервової системи, кістково-м’язової системи, поведінковими порушеннями, затримкою мови, гіперактивні, діти з аутизмом, новонароджені дітки, які пережили важкі пологи. Ми не працюємо по-старому з діагнозами, ми працюємо з дитиною, з повним спектром її особливостей — як фізичних, так і психологічних. І обов’язково в реабілітацію включається вся сім’я. Працює у нас потужна мультидисциплінарна команда — сучасна, за стандартами європейських країн. У нас є 24 спеціалісти. Це дитячі лікарі: ортопед, психіатр, педіатр, невропатолог дитячий. І безпосередньо фахівці, які займаються реабілітацією: ерготерапевт, фізичний реабілітолог, лікар фізично-реабілітаційної медицини, музичний терапевт, логопед, психолог, дефектолог, соціальний педагог.
— Скільком дітям максимально ви можете надати допомогу?
— Режим реабілітаційного відділення у нас з 9-ї години до 6-ї вечора. Ми працюємо у дві зміни для того, щоб було зручно дітям і батькам приходити до нас за послугами. Загалом ми можемо 30-35 дітям надати допомогу. Обговорюємо все під час першої зустрічі, які саме процедури дитина буде отримувати. Дитина приходить сюди на 2-3 години, як правило. Мають батьки можливість їх навіть залишати тут, тому що спеціалісти працюють постійно з дитиною.
— На чому плануєте зосередитися в майбутньому?
— Ми зараз маємо пакет з надання мобільної паліативної допомоги. Бригада, тобто наші спеціалісти, виїжджають до пацієнтів, які живуть в Тернопільській області і потребують паліативної допомоги, з консультаційними виїздами з надання допомоги як дитині, так і батькам. Ми зараз працюємо над тим, щоби відкрити пакет стаціонарної паліативної допомоги. Для цього ми готуємо документи на ліцензію і після того маємо надію, якщо не цього року, то на наступний рік законтрактувати цей пакет.
Ми також хочемо кімнату, де буде каркасний басейн для маленьких діток. Розпочали реконструкцію цього приміщення, воно вимагає великого фінансування. Ми отримали благодійні кошти із Австрії — нам перерахували 12,5 тисяч євро, які ми вже успішно освоїли.
— Чи достатнє матеріально-технічне забезпечення, щоб надавати ці послуги якісно?
— Уже третій рік ми підписуємо договори з Національною службою здоров’я України. Спеціалісти мають все, що потрібно. Є два чудові обладнані спортивні зали. Є ціле крило, обладнане для спеціалістів із надання психологічної реабілітації. Всі, хто опрацюють в наші команді, задоволені тим, що працюють з дітьми. Узагалі, вся реабілітація дітей — у вигляді гри: малювання, гра, пісок, розвиткові іграшки. Так проходить реабілітація, дуже цікаво і весело для дітей.
