З Харківщини до Тернополя переїхав будинок сімейного типу з вісьмома дітьми. Село Великий Бурлук після звільнення з окупації росіяни почали обстрілювати. Тому довелося переїжджати, – каже засновниця будинку Наталія Тітаренко.
За її словами, до Тернополя приїхали у лютому. Тут для дітей благодійники орендували житло.
Наталія каже, що через російські обстріли залишатися вдома було небезпечно.
"Остання крапля була, коли на нашу вулицю прилетіло, за 50 метрів. Діти всі дуже злякалися. Ми вирішили, що будемо виїжджати. З усіма дітьми приїхали сюди. Знайшли оце житло. З помешканням було важкувато. Багато дітей, ніхто не хотів. Це насторожувало всіх".
Вибратися з Харківщини на початку повномасштабної війни було складно, – розповідає Наталія.
"Побігли на перон. Нам треба було пройти весь медогляд. Ми ступаємо на перон. Питаємо, де вагон. Всі з сумками. Біжимо, а нам кричать: "Туди біжіть, останній вагон". Ми застрибуємо і потяг рушає. Слава Богу, ми в поїзді".
Наталія створювала будинок сімейного типу разом з чоловіком у 2012 році. До того жінка працювала вихователькою у дитячому садку.
"Було шкода діток, які опинялися в таких труднощах. Ми приймали рішення з чоловіком, він в мене чорнобилець. Спочатку в нас було четверо дітей. Вирішили допомогти, прикрасити їхні життєві умови. 2 серпня у нас створилася прийомна сім’я, а 5-го чоловік загинув, у нього стався серцевий напад. Я була в роздумах, чи зможу сама впоратися з усім. Працівники служб про нашу прийомну сім’ю мені казали: "Хочете залишайте, а хочете – розформуємо і все". Але мені діти допомогли пережити це все горе".
Рідне село Наталії – Великий Бурлук, росіяни окупували у перші дні повномасштабного вторгнення.
"Ми проснулися від того, що вже почали бомбити. Це було 24 лютого о 5 годині ранку. О 9-ій уже пішли танки. Це було страшно. На другий день їхали машини. Вони під’їжджали до кожного двору, зупинялася машина, автоматами на кожен двір наводили. Ми сиділи з дітьми в хаті і боялися. Не знали, як вони себе поведуть. З того часу ми були в окупації".
У серпні українська армія звільнила село. Захисників зустрічали з квітами, – каже Наталія.
"Діти всі позалазили на танк і фотографувалися з нашими воїнами. Всі кричали, аплодували, обнімалися. Це дійсно було щастя. Ми із погребів мед несли, у магазині купували. Хотілося, щось приємне зробити для наших воїнів. Ми такі були задоволені".
Наталія розповідає, у Тернополі для них благодійники орендували житло. Тут відсвяткували День народження шестирічної Софії та 18-річного Дмитра.
"Вдома у нас є своє подвір’я. Будинок свій. Але нічого. Дітвора і тут гуляти ходить. Парк тут є. Діма завжди робить всякі трюки на самокаті. Іван знімає відео. Сергій хотів піти на футбол", – розповідає жінка.
Прийомна дочка Наталії – Олександра каже, у Тернополі їй комфортно.
"Тут спокійно тут. Набагато простіше".
Наталія каже: після перемоги діти хочуть повернутися на Харківщину.
Читайте також
- Жителька Донеччини з сином переїхала до Тернополя. Історія переселенки
