"Ми даємо час молоді підготуватися до будівництва держави" – так про російсько-українську війну каже доброволець, командир батареї 2 стрілецького батальйону імені Тараса Бобанича Роман Безкостий. Чоловік розповідає, боротьбі за Україну присвятив усе своє свідоме життя, як і його предки-упівці. Про сучасну війну та що робитиме після перемоги — розповів Суспільному.
Бійці 2 стрілецького батальйону імені Тараса Бобанича воюють на Бахмутському напрямку. Керує батареєю артилерії доброволець Роман Безкостий з Тернопільщини. Каже, вперше поїхав на війну в 2016 році. Тоді йому був 21 рік. "Не було авіації, не було керованих ракет, не було такої кількості артилерії, яка кожен твій рух старається перетворити в твою смерть. Була набагато менша інтенсивність бойових дій. А ця фаза війни — вона вже така от як ми бачили в фільмах про Другу світову війну. Це саме така частина, коли ми ведемо контрнаступ, коли ми ворога відкинули від наших міст, ми вже перейшли в таку позиційну війну, там де кров, болото, залізо, чоловіча хоробрість і таких багато моментів, характер вже, коли б’ються за кожну посадку. Такого не було в 16-му році. Зараз кожна посадка — це лінія оборони. Я от ніколи насправді не думав, що за стометрову лісосмугу можуть битися декілька місяців і це важлива висота".
24 лютого добровольці, серед яких був і Роман, вирушали на війну з Дому ветерана в Тернополі, який створив "Правий сектор". Тут, каже, знали, що повномасштабне вторгнення Росії буде і готувалися до нього ще з 2021 року.
"Дім ветерана — це проєкт, який ми реалізували з моїми побратимами до війни. Під час АТО/ООС в нас була проблема з тим, що дуже багато людей поверталися з зони бойових дій і не було для них реабілітації. Тому ми, як учасники бойових дій, хотіли це питання якось вирішити".
Роман пригадує перші хвилини повномасштабної війни. Розповідає, діяв швидко.
"Четверта ночі дзвінком мене розбудили: "Вставай, війна". Я зібрав речі, ми приїхали сюди, пам’ятали, що в нас було завдання всі сім’ї наших побратимів, які там жили на тепер окупованій території, привезти сюди і ми їздили. В принципі, ми спрацювали, як годинник, тобто, тут вже все було готово, машини заправлені і в 16 годині 24 числа ми вже виїхали на Київ".
У перші дні війни на Київщині виявляли коригувальників вогню, розповідає військовий. Згодом їх направили на Ізюмський напрямок, а тоді — на Бахмутський, де воюють і зараз. До Тернополя чоловік приїхав на декілька днів. Тут, каже, освідчився своїй дівчині. Каже, з нею познайомився на одному із заходів, який проводили добровольці. "Тоді вона була ученицею 11 класу, так якось і познайомилися. Я на той час був вже учасником бойових дій. Я казав, що освідчуся після перемоги, бо трошки, мені здається, тяжко будувати стосунки під час війни. В моєму розумінні, якщо би не дай Бог я загинув, то легше відпустити просто хлопця, ніж нареченого. Але війна затягується і тому наважився на цей крок зараз".
Роман Безкостий каже, Україну має будувати молодь. "З молоддю потрібно працювати з тим розумінням, що вони мають працювати будівельниками тої держави, яку ми зараз обороняємо. Бо дуже багато моїх побратимів, які були людьми з великої букви, вони вже загинули. Багато моїх побратимів зараз воюють, а молодь має використати той час, який ми зараз їм даємо, для того, щоб підготуватися до творення тої держави, яку ми зараз захищаємо, в кращому вигляді, щоб це було гідно тих тисяч смертей і скалічених життів людей, які зараз воюють за свою державу".
Читайте також
- Його позивний "Сварог", її — "Сонечко": подружжя з Тернопільщини воює на передовій
- "Я став на захист держави зі своїх моральних принципів": історія бійця, який втратив на війні обидві руки
