Олеся Козак із села Горошова Мельнице-Подільської громади зберігає борщівську вишиванку. Жінка розповіла Суспільному, що колись такі вишиванки мали в їхній місцині в кожній хаті.
"В таких сорочках, у яку вбрана зараз я, дівчата виходили заміж. Потім у святковій вишиванці жінку хоронили. Тепер традиція зникає".
Жінка пишається своєю вишиванкою і вдягає на всі урочистості.
"Я належу до того покоління, яке змалку повинно було мати вишиту сорочку. Сорочки на заході України, переважно в нас тут, завжди були чорні. Жінки ходили в жалобі, тому що завжди наші чоловіки йшли воювати, відстоювати своє право жити, свою незалежність, своє вільне проживання на тій території, на якій народилися. Жінки завжди тужили за ними".
Щоб зберегти давній метод вишивки, 30 років тому Олеся Козак скопіювала сорочку свекрухи.
"Коли я подивилася, що щезає вже цей метод вишивання, я взяла у свекрухи сорочку. Вона сама з 1919 року, і це десь років було їй може 10 було, коли їй ту сорочку вишили. Я тоді підпорола саму вишивку і таким методом вишила цю сорочку. Раніше думала, коли помру, щоб мене в цьому похоронили, але наша молодь зі мною свариться. Вони кажуть: "Це шкода, щоб його ховати. Ми похоронимо і його вже не буде". Так я вирішила залишити".
Жінка каже, цінує свою борщівську вишиванку також за те, що вона має історію.
Більше історій зі спецпроєкту до Дня вишиванки дивіться на каналі Суспільного в Ютубі.
Читайте також
- "Ця сорочка ціни не має": жителька Тернопільщини про свою борщівську вишиванку
