Переселенець Микола Ковалик проживає у Тернополі з осені минулого року. Родом він з Оленівки Мелітопольського району Запорізької області. Чоловік розповів Суспільному, що його село російські окупанти захопили на початку повномасштабного вторгнення. Будинок зруйнувала ракета.
За його словами, втікав з-під окупації на підконтрольні Україні території пішки. Вперше приїхав на Західну Україну торік 12 жовтня.
"Російські військові не вибирали, куди стріляти, кого стріляти. Знищували все довкола. Мабуть, Бог так зробив, що мене якраз не було вдома. Коли прийшов, то побачив купу розвалин. Напевно, влучила ракета, бо зробилася велика вирва. Стіни зруйнувалися, документи залишилися цілими", – каже Микола Ковалик.
Документи й змінний одяг – все, що чоловік узяв зі собою. Пригадує, дорогою втікати з рідного села було страшно, тому йшов пішки полями. Потім електричкою добирався до Запоріжжя, а звідти – в Павлоград, що в Дніпропетровській області. Там був до осені, потім вирішив їхати в Тернопіль.
"Щось потягло мене на батькову батьківщину, вирішив приїхати сюди. Мабуть, корені тягнуть своє, захотілося вже тут доживати віку. Люди добрі, я спочатку ще українською мовою не дуже розмовляв, але все одно вони ставилися до мене дуже добре. У Карітасі мене прихистили, як рідного".
З того часу пенсіонер живе в приміщенні благодійного фонду "Карітас". Допомагає волонтерам. Щоранку починає день з молитви.
"Хто приходить молитися, стає поруч. Отець читає молитву, ми разом за ним повторюємо. Зараз, у першу чергу, прошу, щоби якнайшвидше настав мир у нашій країні. За наших вояків прошу, щоби їх якомога менше гинуло".
Сім’ї Микола Ковалик не має. З найближчих залишилася сестра в Запоріжжі та двоє племінників. Ще один нещодавно загинув на війні.
"Молодий ще був, мав 36 років. Сестра мені подзвонила і сказала, що сина вже нема, забрали на війну. Вбили його 5 січня".
У жовтні чоловіка прооперували тернопільські медики. Зараз Микола Ковалик проходить реабілітацію. Каже, лікарі рекомендують щодня гуляти. Жити планує на Тернопільщині, бо свій будинок відновити не зможе.
"Я ще не хочу бути таким немічним. Якби знайшов собі половинку, то хочу, щоби ця жіночка теж була така тиха, спокійна, як я, то вже разом доживали б свого віку".
Читайте також
- "Всередині порожнеча, яку заповнить тільки рідний дім": історія тернополянки, яка повернулася з-за кордону
