Тернопільський спортсмен Дмитро Андрієшин на тернопільському Майдані був з перших днів. З того часу пройшло 8 років. Сьогодні чоловік розповів Суспільному, як вплинули на нього ті події.
"Мій Майдан почався 21 листопада. Молодь Тернополя зібралася у вечірній час біля пам’ятника Івану Франку, щоб висловити свою позицію, що Україна – це Європа із закликами до влади, до президента, щоб він обрав правильний шлях нашої держави", – каже Андрієшин.
Чоловік к 2013-му створив у соцмережах групу "Євромайдан Тернопіль". Був "голосом" Майдану. У 2018 став директором тернопільського футбольного клубу "Нива". Зараз - директор дитячо-юнацького спортивного клубу "Чемпіон" та голова Асоціації футболу Тернопільського району.
Дмитро розповідає, ввечері 21 листопада близько півсотні тернополян пройшлися вулицями міста:
"Хода з Майдану почалася до університетів міста Тернополя. Перш за все це був медичний університет. Із закликами: "Не йди на пари – прийди на Майдан".
Спочатку протестувальників було небагато, розповідає Дмитро. Після 30 листопада, коли на Майдані Незалежності у Києві відбувся силовий розгін, на тернопільський майдан вийшли понад 10 тисяч людей.
"У повітрі вже був дух революції. Були палатки, ми мали проблеми з поліцією, бо нам не дозволяли.
У кожного на Майдані з’явилася своя місія, кожен виконував якусь роль. Хтось організовував довіз дров, хтось організовував медіа. Моя роль полягала в тому, що я був голосом Євромайдану. У мене не було якихось навиків комунікації з людьми, з такою масою людей. Але це все йшло від душі, від серця. Тому напевно, впродовж всього Майдану мені вдалося спілкуватися з людьми, закликати людей, організовувати людей", – каже Андрієшин.
До наметового містечка щодня приєднувалися люди. Дмитро Андрієшин каже, що тернополяни приходили навіть коли був дощ чи сніг:
"У нас всі революції в Україні стаються якось в зимовий час. Холодно, але ти ніколи холоду і голоду не відчував. Завжди була підтримка друзів. Тобі могли принести бутерброди, чай гарячий, тепло йшло від людей".
Чоловік розповідає, також їздив до столиці та організовував доїзд тернополян туди.
"Ми відправляли людей, пам’ятаю, що перший загиблий був. Ми тільки його відправили, він ввечері сів, ніч проїхав і зранку вже в Києві він загинув на Майдані, тобто це важко було сприйняти, що ти тут, а там вже люди гинуть".
Дмитро був на Майдані від початку до кінця. Чоловік розповідає, часто доводилося говорити зі сцени цілодобово:
"Деколи ми не мали можливості навіть поспати, лягали на декілька годин. На початку взагалі ми вдома не ночували, бо слідкувала поліція за нами. Святу вечерю, кутю ми їли на Майдані, ходили до церкви до Собору. Це була важко для батьків сприйняти, адже Різдво, а син в Києві на Майдані".
Дмитро розповідає, як Революція Гідності змінила його:
"Це така ключова роль в моєму житті, в моєму становленні, як особистості. Майдан дійсно змінив ті цінності і пріоритети в житті. Для мене це є Революція свідомості".
Нагадаємо, День Гідності та Свободи відзначають щороку 21 листопада. Це – день початку двох революцій: Помаранчевої – у 2004 році та Революції Гідності. Указ про відзначення цього дня в 2014 році підписав тодішній президент України Петро Порошенко. Під час Революції Гідності загинули 105 людей, таку кількість 11 квітня 2014 року назвав тодішній міністр охорони здоров`я Олег Мусій, який був керівником медичної служби Майдану. Загиблих учасників революції Гідності назвали "Небесна сотня". Серед героїв цієї сотні 7 жителів Тернопільщини: Олександр Капінос, Устим Голоднюк, Назар Войтович, Василь Мойсей, Ігор Костенко, Тарас Слободян і Василь Аксенин. Усім їм посмертно присвоїли звання Героя України.
Що відомо
- 8 років після Революції Гідності. Як змінилася Україна на шляху до Євроінтеграції: думки дипломатів