Володимир Валько з Тернопільщини повернувся з роботи у Швеції і став на захист України в 2022 році. Він служить водієм-електриком мотопіхотного батальйону роти БПЛА "Барні", що в 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс". Був у СЗЧ, але повернувся до лав Збройних сил України. Чому покинув військову частину, як повернувся, про службу на Донбасі та свою відпустку Володимир Валько розповів Суспільному.
"Я народився в селі Гаї-Розтоцькі, в Залізцях одружився. Тут зовсім війни не відчувається. Коли я ще був на Донбасі, то люди мені розказували, що в Тернопіль шахеди прилетіли, біда. Але слава Богу ніхто не загинув. Зараз мені тут про війну нагадує тільки Алея слави з портретами хлопців з нашої громади, які загинули на війні".
Служба в Збройних силах України
За словами Володимира Валька, на захист країни він став у 2022 році, повернувшись із Швеції, де був на роботі:
"Коли почалося повномасштабне вторгнення одразу я не вертався, а повернувся аж в серпні. Не напрошувався, але з ТЦК їхали по вулиці їхали, зупинилися: "А можна ми вам повістку дамо? ". Кажу: "Та давайте". А коли везли з Тернопільського військкомату в 10-ту гірсько-штурмову бригаду на Коломию, ми ж не знали, куди їдемо.
Чув від чоловіків 50-52 роки, що ніяка бригада не хоче таких старших брати. У 2022 році висока мотивація була, народу багато було, просилися йти. Ну і коли під'їхали на прохідну нам кажуть: "Так, кому 50 років, може не заходити". А я кажу: "Сорок дев’ять з половиною". Ну каже: "Ще 49 з половиною, то заходьте". Як міг я подивитися навіть своєму колезі в очі, чи його синові, який з Польщі повернувся і пішов воювати. А я маю сидіти вдома?".
Володимир розповів, що службу в ЗСУ починав з піхоти:
"Спочатку в третій роті мотопіхотного батальйону був на окопах, а потім небіжчик Червоний, такий командир був в третій роті, виходить і каже: "Бурковський! Валько! Хочете на МТ-ЛБ, на мотолизі вчитися". Я кричу: "Вася – плюс!". Думаю, хоч з того болота вилізти, бо то жовтень, болото, все черпали з тих окопів. За три дні ми в полях коробку мотолиги загнали. Три дні вчилися, що я в житті на "гусянці" не їздив, — четвертий день і все, поїхав. А практики набирався вже в бойових умовах, коли виїжджали.
Коли, наприклад, міняють мене, там місяць мене немає, ремонтую мотолигу, а потім я заїжджаю, то треба два-три дні звикнути до того всього, тому що там б'ють і набагато більше, коли ти виїжджаєш, де би ти не стояв, що в хатах, що потім вже в підвалах, і то підвали били".
За словами військового, до незручностей у побуті, йому було не звикати:
"Я ж колись до АТО в Росію на заробітки їздив, до Польщі, потім ото в Швеції робив ремонти, то жили в різних умовах – і пил, і бруд. На війні до всього звикаєш, а до такого я звик швидко.
Як на хатах жили, де людей нема, то килими позабирав і в підвал, повикидав бульбу гнилу, позастеляв все в килимами, на стіни прибив, поставив якесь ліжко, яке знайшов, — і все, так в підвалі й живеш. Буржуйку поставив, щоб взимку було тепло".
Про свою роботу водієм-електриком в прозділі "Барні" розповідає так:
"Хтось застряг зимою, то тягнули. Десант вивозив та забирав, полонених вивозив з позиції, коли наші взяли полонених. Трьохсотих, двохсотих вивозив".
Чому пішов у СЗЧ і як повернувся
За словами військового, через проблеми зі здоров’ям під час однієї з відпусток він самовільно залишив частину:
"Із 15 січня по 1 квітня я пішов СЗЧ. Не дали добро мені на операцію, коли над наднирником мав пухлину 33 міліметри. Я був у відпустці, щоби зробити операцію — відмова. Два з половиною в місяці був у СЗЧ. Не ховався, всюди їздив, влаштувався в Тернополі на роботу, на будівництво зварювальником. Ніхто не зупиняв, я навіть не знав, що я в розшуку.
Потім до мене приїхав Степан Барна, каже: "Ходи до мене водієм, що тобі тут в СЗЧ сидіти". Ну я повернувся. Степан Степанович каже тоді: "Скоро війна закінчиться", надурив мене. (ред., — сміється).
У СЗЧ я не міг зробити ту операцію, тому що навіть проста лікарня не візьме без документів. Я в львівському госпіталі військовому проходив огляд, але вони не могли так взяти, треба документ. Коли вже я повернувся на службу, відпрацював ті виїзди, то в серпні пішов у відпустку, поїхав у Зборівський ТЦК. Кажу: "Можете дати скерування на госпіталь львівський?". Вони кажуть: "Якщо будеш направлення мати з госпіталю, ми тобі даємо скерування". Я поїхав у львівський госпіталь до професора, який мене тоді оглядав, він сказав, що згоду має дати військова частина. А тут у тебе тих 15 днів і ти хочеш зробити операцію.
Ну, отримав я всі дозволи і погодження і зробив таки ту операцію, бо то для свого здоров'я, все-таки пухлина 33 міліметри. Вона вкидала адреналін в організм, тиск стрибав. Мене навіть питали, чого такий червоний, п'єш чи що? А я з 2022 року не п'ю, ні пива, нічого, алкоголік зі стажем, так би мовити. (ред., — сміється).
Пішов я в СЗЧ 15-го, а в нас виплата за грудень 24-го до 10-го, але була затримка. 17 числа гроші прийшли, а мені вже перекрили. Потім вони мені вернули ті виплати. Наприклад, коли прийшов із СЗЧ, — у тебе сувора догана. Тоді як платили нам зарплату 25 тисяч плюс бойові 100 тисяч, бо ти виїжджаєш, тоді просто я за той місяць отримав 8000. У тебе догана і один місяць знімається все. А потім всі виплати йдуть, як має бути.
Ще в Краматорську я лежав, бо мав пухлину на голосових зв'язках. Я ж із себе слова видавлював, не міг говорити. Поїхав, там тиждень біопсію робили, то пухлину видалили. І біопсія показала, що доброякісна. Ну, і почав говорити. А часом накричишся, як то є, часом не чути, то воно й так хрипнеш".
Відпустка військового
Під час відпустки Володимир Валько рибалить майже щодня на місцевому ставку:
"Риби тут багато, зариблюють. Приїхав у відпустку оце, то карпа зловив на 5300. Карпики 900, 800, 600 гграмів, то ми випускаємо, беремо тільки тих, які більші кілограма. Я приїхав у відпустку, одразу на другий день пішов на рибалку. Люблю цю справу з дитинства.
Я й там на Донбасі рибу ловлю. Сіверський Донець — сазани, карпи в мене були по 7 кілограмів. Навіть сома там зловив. Що зловив — зготував хлопцям. Я рибу їсти не люблю, а от ловити й готувати, — так.
Також під час відпустки Володимир зустрічається з друзями. Один із них Зиновій Максимів. За його словами, вони знайомі з дитинства:
"Ми товаришуємо ще зі школи, стільки пережили разом, що можна книжку писати. Володя — хороший друг, надійний колега, ми працювали разом на будівництві. Він типовий воїн, яких багато — простий хлопець, який пішов захищати країну від російських окупантів. Це зріз суспільства.
Він працював потім з моїм сином, який зараз захищає країну. Складно, бо війна — це важко. Ми втрачаємо тих, хто нам дорогий. На війні загинув мій рідний брат, який теж повернувся з-за кордону, аби боротися за вільне майбутнє України. Загинув і мій тесть на війні.
Тому, зважаючи на ті жертви, які роблять прості люди заради своєї країни, мені б хотілося, аби держава ставилася до їхнього подвигу відповідно, щоб максимально спрощувала доступ до того, чого військові чи ветерани потребують".
Після відпустки, за словами Володимира Валька, він повертається у свій підрозділ:
"Приїжджаю у відпустку радію, що я покинув Донбас, але потім назад все одно треба повертатися. Тому 24 травня повертаюся в свій підрозділ".
Читайте нас у Telegram — екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
Наш канал в YouTube
Суспільне Тернопіль у WhatsApp
