За чотири роки повномасштабної війни Степан Барна пройшов шлях від солдата до командира роти БпЛА мотопіхотного батальону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Особистий вибір, навіть після смерті рідного брата Олега Барни, — продовжувати боротьбу за незалежність України.
"Кожного разу, коли повертаюся на Тернопілля, то приїжджаю на могилу брата, який віддав душу Богу, життя Україні, а честь — собі. Приїжджаю сюди з батьками, приїжджаю до родини брата", — розповів Степан Барна Суспільному.
Степан та Олег Барни добровільно пішли захищати Україну на початку повномасштабної війни. Олег був народним депутатом VIII скликання. Загинув у 2023 році на Донеччині під час виконання бойового завдання.
"У нас дуже мало спільних рис. Ми були протилежності в багатьох речах. Він вважав, що Україну треба виборювати. Він борець. Я вважав, що треба шукати компроміс з вихованням. От є різні підходи. Тому Олег, мабуть, був правий. І за неї треба боротися, і ми боремося далі за неї", — говорить Степан Барна.
"Коли Степан приїжджає, для нашого дому, для всієї родини це, насправді, велика радість. Я відчуваю його, як свою рідну людину. Не тільки, як брата мого загиблого чоловіка, але як людину, яка виросла біля мене, формувалася як державник.
І завжди раді мої хлопці. І Степан такий завжди дуже відкритий, щирий. Коли має можливість приїхати, ніколи не оминає нас. Це дуже важливо, коли родина тримається разом.
А на загал, Степан завжди для нас був молодший. З Олегом у нього велика різниця. І ми вдома завжди його сприймали, як меншого. Мої хлопці, хоч і кличуть його "стрийкуЦе діалектне слово, яке означає рідного брата батька.", але сприймають, як рідного брата. В них такі теплі й дружні стосунки. І це здорово", — розповіла Ольга Барна.
Зараз Степан командир роти БпЛА мотопіхотного батальону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". За його словами, перші місяці повномасштабної війни виконували завдання на Житомирщині та Київщині, а далі — захищали Донецький та Луганський напрямки.
В автомобілі військового колекція шевронів з різних бригад. Каже, почав їх збирати, коли долучився до війська:
"Найцінніші шеврони — це ті, які подарували мені побратими, котрих вже нема. От Гріша Гандзюк подарував шеврон, коли ще служив в зенітно-артилерійському взводі командиром відділення. Він загинув, до речі, через місяць після брата. Механік. Це Тарас Стельмах. Позивний Боні. Безвідказний боєць. Водій. Душа підрозділу, відео маю його, з ним дуже багато відео. Він сам з Львівщини. Коли б не стало питання, треба їхати на позиції, забирати хлопців, сідав, їхав, робив роботу".
Степан Барна закінчив історичний факультет Тернопільського педуніверситету. Сьогодні тут навчається його донька Софія:
"Мій хресний батько, брат мого тата Олег Барна багато розказував про історію і тато теж, тому вирішила піти на історичний, туди, де вони навчались.
У нас з татом дуже цікаві стосунки, бо він мене виховував більше, як хлопчика, — ми з ним бились, грались. Я йому постійно хочу подзвонити, поговорити. Тішусь, коли ми говоримо більше 10 хвилин, бо він завжди зайнятий".
На історичному факультеті організували плетіння маскувальних сіток, які передають на передову.
Степан Барна розповів, під час відряджень до Тернополя зустрічається зі студентами, аби розповідати, якою насправді є війна:
"У мене інколи було таке відчуття, що незавершеність цієї війни мала місце не в 2014-му чи 2015 році. 300 років вона не завершується. І, на жаль, на нашому поколінню випало цю війну завершити. Тому в цьому полягає тяглість. Якщо ми не консолідуємося, не об'єднаємося, ми втратимо країну. Ми її втрачали не один раз і треба робити для себе відповідні уроки.
Сьогодні обов'язок у нас всіх зробити все, щоб суспільство об'єднувалося не довкола партій, ідеологій, а об'єднувалося довкола історичного минулого. Навколо досвіду та довкола майбутнього нашої держави. Якщо буде це об'єднання, я думаю, що перемога буде за нами".
