У Коропці, що на Тернопільщині, 13 листопада зустріли з полону 27-річного захисника Анатолія Дворського. Він провів у російському полоні три з половиною роки. Боєць 36-ї бригади морської піхоти був звільнений 2 жовтня під час 69-го обміну полоненими. Як зустрічали захисника в Коропці та рідному селі Горигляди, бачили кореспонденти Суспільного.
"Потрібно допомагати нашим військовим, які зараз на передку, які гинуть там, ранені. Потрібно молитись за них, давати їм силу, а сила це є — ми. Скажу вам одне — Слава Україні", — сказав під час зустрічі Анатолій Дворський.
Біля Алеї пам’яті Анатолій Дворський віддав шану загиблим бійцям. Потім його зустрічали в рідному селі Горигляди. Тут зібрались його сусіди, друзі та родичі.
"Найважче відчувався останній рік, коли в квітні було три роки, як він потрапив у полон. Ми викладали різні відео, завжди дивилась чи його немає в списках. Розчаровувались, коли його не було, шукали по телеграм каналах. Я була на парі, бачу багато повідомлень, сестри пишуть, що Толя вийшов з полону. Це були прекрасні емоції, я почала плакати від щастя", — розповіла племінниця звільненого з полону військовослужбовця Діана Соловій.
Дружина Анатолія Ольга Дворська розповіла, коли дізналася, що чоловіка звільнили з полону, поїхала до нього. Була з ним під час реабілітації:
"Емоції — радість і гордість, що маю такого чоловіка. Спочатку мені сказали, що він загинув. Подзвонили з військової частини, що можливо він загинув. Я не повірила, допоки тіла не побачу. Потім ми дізнались, що він в полоні. Мені листи від нього приходили, а йому від мене ні".
Анатолій Дворський — боєць 36-ї бригади морської піхоти. У 2018 році підписав контракт із Миколаївською бригадою. Згодом був у Маріуполі, де тримали оборону на заводі Ілліча, після чого навесні 2022 року потрапив у полон:
"У нас було два невдалих прориви, проривались колонами. Зрозуміли, що колонами не прорвемось, треба було іти своїм ходом, через поля. Нас 20 чоловік пішло через поля. Ми пройшли десь 18 кілометрів. Пройшли декілька позицій, де були росіяни, вони побачили нас на одній позиції. Не було варіантів вести бій, їх було дуже багато, вони були в укритті, а ми на відкритій місцевості і прийшлось здаватись в полон, щоб зберегти життя.
Коли ми приїхали на кордон, ми переживали, бо чули, коли людей не міняли, а повертали назад. Емоції вже були, коли перегрузились в наші автобуси і побачили з лівої сторони напис "Україна", тоді втішились, заспівали всі разом Гімн України. Це словами не передати".
Читайте нас у Telegram — екстрені новини
Підписуйтеся на Суспільне Тернопіль у Viber
Приєднуйтеся до нас в Instagram
Наш канал в YouTube
Суспільне Тернопіль у WhatsApp
