Ексклюзивне інтерв'ю Марини Бех-Романчук для Суспільне Спорт після "срібла" чемпіонату світу.
28-річна українська легкоатлетка Марина Бех-Романчук – віцечемпіонка світу у потрійному стрибку. Марина з результатом 15 метрів фінішувала другою у фіналі ЧС-2023, здобула першу медаль для себе у потрійному стрибку.
Бех-Романчук стрибнула на 15 метрів уже в першій спробі і аж до останньої серії змагань йшла на першому місці. Зрештою, її змогла обійти венесуелка Юлімар Рохас – 15.08 м. Сама Марина відзначає, що була готова стрибати ще далі, однак результатом задоволена.
Після виступу Марина Бех-Романчук дала ексклюзивне інтерв'ю кореспондентам Суспільне Спорт у Будапешті.
- Про емоції перед, під час і після старту
Як мій день? Дуже нервово. Мені здається, що я в секторі залишила половину свого життя. Дуже напружено, я намагалася всю напругу видавати в стрибках і дуже мені сьогодні було складно: як правильно все себе налаштувати, сконцентруватися, перевести те, що я можу в результат. І були дуже напружені змагання, дуже щільні результати, всі дівчата дуже сильно боролися за медалі.
Під час змагань дівчата прогресували, у четвертих-п'ятих спробах хтось міг видати щось фантаистичне. Дуже хвилювалася за перебіг подій в останніх спробах.
- Про перший стрибок одразу на 15 метрів
Я могла більше. Можна було більше, я готова на більше і я це відчувала. Десь з якихось певних причин, трошечки воно не склалося, не вдалося реалізувати цей результат в п'ятій-шостій спробі. Але можна було стрибати, можна було перемагати. Я була готова на це, відчувала, просто десь трішки воно ще не склалося.
Але я дякую богу за те, що я маю, для мене це дуже дорогоцінна медаль, я дуже-дуже складний шлях до неї пройшла. І я просто хочу подякувати всім тим людям, які зі мною працювали, які вірили, які підтримували, які до останнього були біля мене. Коли мені здавалося, що все-все просто валиться і буде повна жесть, вони до останнього в мене вірили і були поруч. До мене дотична дуже велика команда, яка мене лікувала, ставила на ноги. Коли були всі перемотані ноги, боліло все, що тільки можна, всі були поряд біля мене і вірили до останнього, що я впораюся.
- Про чемпіонську спробу Рохас на 15.08 м у останньому стрибку
Що я думала у цей момент? Я знала, що вона стрибне. Це мало би просто на мене відро удачі вилитися, щоб в останній спробі вона зробила заступ чи ще щось. Але, скажімо, можна було б боротися. Я могла в останній спробі все-таки поліпшити свій результат, але в мене настільки було бажання багато, що я просто перечавила цю спробу і все. Нічого, треба працювати.
- Про емоційність Юлімар Рохас і поведінку в секторі
Чи її перформенс якось заважає? Ні, не заважає насправді взагалі. Тому що дівчата всі по-різному себе ведуть в секторі. Хтось мега спокійний, закритий в собі. Хтось викидує емоції, таким чином харчується тим, що відбувається на трибунах. Я намагаюся десь шукати в цьому баланс. І бути в собі, і при цьому всьому черпнути ці емоції, які дають люди. Тобто це індивідуально. І мені здається, що якщо ти вмієш робити ось так, сконцентровуватись на тому, що ти робиш, це ніколи тобі заважати не буде.
- Про мотивацію від підтримки з України
Коли виходила на останню спробу, хотіла її робити не для себе, не для тренера, не для батьків, а для України, для захисників, для тих людей, які зараз в окопах, які борються за нас, за нашу свободу, за наше майбутнє. Якби не вони, де би я була? Мене, можливо, вже не було, або не було б моєї домівки. І саме завдяки їм я тут. Завдяки їм я маю можливість виступати на цих змаганнях. Завдяки їм я маю можливість боротися за ці медалі, прославляти нашу Україну і показувати, наскільки ми сильні, відважні. І їм насамперед найнижчий уклін за те, що вони роблять для нас всіх.
- Про успішне виконання стрибків у фіналі та комунікацію з тренером
По-перше, це колосально пророблена робота. По-друге, знову ж таки, як я повторювалася, у мене були проблеми зі здоров'ям. Перед тим, як виїжджати в Будапешт, я дуже хвилювалася, чи вийду на пік форми на свій основний старт сезону. Тому що я бачила, що відбувалось у мене на тренуваннях, як мені важко вони давалися.
І я дуже сильно за це хвилювалася. І, як я вже говорила, це був перший день, коли я на розминці працювала без болю. Коли я робила те, що я люблю, просто насолоджувалася цим, вже на розминці відчула, що в мене хороші ноги. Коли я зробила першу розминочну спробу на стадіоні, я зрозуміла, що можу сьогодні стрибати дуже далеко. Питання було лише в тому, наскільки.
Технічно ми робили сьогодні, скажімо, доволі таки все гарно. Десь щось все таки трішечки не вистачило. Бо, відверто кажучи, я розраховувала 15-10, 15-15. Мені так хотілося цього особистого рекорду такого крутого. Але сезон ще не закінчений. Так що є ще можливість цей personal best показати.
- Про цінність медалі у порівнянні з Дохою-2019Марина стала віцечемпіонкою світу у стрибках у довжину в 2019 році.
Скажу відверто, по складності завоювання вони для мене однакові. Тому що я перед Дохою пройшла дуже складний шлях, в мене були проблеми зі здоров'ям. Зараз я пройшла складний шлях в плані здоров'я спортивного.
Коли я стрибала в Лондоні [у липні 2023 року], в мене вже були деякі проблеми. І всі три тижні тренувального збору в Туреччина – як не одне, так друге. Деякі проблеми не полишали, нові з'являлися. І в деякі моменти настільки нічого просто не клеїлося, все боліло. Я стримувалася, щоб не впасти в якийсь відчай, боролася до останнього. І сьогодні був перший вечір, коли я стрибала без болі. Коли я просто насолоджувалася тим, що я роблю. Усім людям, які допомагали мені з цим боротися, я не знаю, їм просто низький уклін.
- Про підготовку до Олімпіади: концентрацію на одній дисципліні чи двохМарина Бех-Романчук змагається у стрибках у довжину, а також потрійному стрибку. Вона – одна з небагатьох атлеток, що поєднують повноцінно ці дві дисципліни.
Важко мені зараз щось говорити. Тому що, по-перше, ми взагалі цього не обговорювали [з тренером], після довжни [на ЧС-2023] взагалі закрили цю тему. Я налаштовувалася тільки на потрійний і думала про нього. Будемо говорити з тренером, будемо спілкуватись, будемо приймати якісь рішення, будемо думати.
На даному етапі, врешті-решт, підняли питання лазерної системи. Тобто є петиція, яку підписують спортсмени для того, щоб ці правила відмінили. Відверто кажучи, зранку перед фіналом, ми щось заговорили за цю петицію з тренером. І я кажу: "Тренер, пам'ятаєте, у мене в 2019 році була така спроба, що на екрані написало «-1 сантиметр», а на пластилині не залишилось ніякої відмітки, тому що був швидкий уход з планки". Я не полінувалася, прогортала всі свої стрибки 2019 року і зрозуміла, що в мене немає ніякої проблеми з розбігом. Я все життя була "міліметровщиком", яка стрибала просто в притик до пластиліну.
Просто з пластилином у нас все було «ок», а в лазері присутній людський фактор. Коли був пластилин, не було людського фактора: є відмітка – заступ, нема відмітки – не заступ. А зараз у нас, виходить, є лазер, і сидить людина навпроти комп'ютера і приймає рішенн: чи є це заступом, перетином лазерної лінії, чи ні. Тобто це працює людський фактор. Виникає дуже багато спірних питань, виникає дуже багато протестів, виникають тут такі смішні, дурні речі, яких ніколи не було в стрибках у довжину.
Я дуже сильно сподіваюся, що на це звернуть увагу і врешті-решт повернуть нормальні, адекватні, старі правила без будь-яких цих людських факторів.
