Ексклюзивний коментар української легкоатлетки для Суспільне Спорт.
Марина Бех-Романчук вперше в кар'єрі стала чемпіонкою Європи з легкої атлетики на відкритому повітрі. Це стало можливим завдяки виступам українки у фіналі потрійного стрибка на дев'ятий день Мультиспортивного Євро в п'ятницю, 19 серпня.
Свій перший фінал у Мюнхені Бех-Романчук проводила у змаганнях зі стрибків у довжину. Марина зупинилася за крок від медалі, посівши підсумкове четверте місце на турнірі.
Та вже наступного дня українська стрибунка вже з першої спроби встановила новий рекорд сезону в Європі в потрійному стрибку - 14.81 метра. Зрештою Бех-Романчук тільки покращила свій результат та здобула "золото" з показником у 15.02 метра.
Читайте також: Марина Бех-Романчук з рекордом сезону у Європі здобула "золото" Євро у потрійному стрибку
З врахуванням медалі Бех-Романчук, збірна України з легкої атлетики на дев'ятий день Мультиспортивного Євро виграла три нагороди. Ще дві медалі - "срібло" та "бронзу" в бігу на 400 метрів з бар'єрами - у п'ятницю здобули українки Вікторія Ткачук та Анна Рижикова.
В ексклюзивному коментарі для Суспільне Спорт Бех-Романчук розповіла, як підходила до фіналу змагань з потрійного стрибка, та поділилася враженнями від подвійного подіуму Ткачук і Рижикової в бігу.
Що сказала Бех-Романчук
- Про налаштування напередодні фіналу з потрійного стрибка:
"[Після стрибків у довжину] у мене був просто нереально важкий вечір. По-перше, вийшла не в найкращому настрої. Спочатку просто намагалася мовчати, потім хотілося вимовитися. Моя сім'я казала: «Блін, ти серйозно? Зберися, у тебе завтра змагання». Я реально заснула о другій ночі, бо поки ми повернулися, поки стряхнули і зробили масаж - то я більш-менш почувалася після того фіналу. Заснула пізно, не з найкращими думками. Сподівалася, що дуже добре висплюся, але прокинулася з думкою, що стала четвертою, як таке могло статися. Ну і, звичайно, ранок був для мене важкий, бо не змогла [встати] з тієї ноги, з гарними думками.
Ще до обіду я переживала те, що відбулося [у фіналі стрибків у довжину], а вже коли почала збиратися на змагання, моя голова потроху ставала свіжішою, легшою. Розуміла, що потрібно налаштовуватися на сьогоднішній день, оскільки не хотіла повторення ситуації чемпіонату світу. Цей 15-метровий стрибок мав бути ще там, і мене та перша спроба мучила довго після чемпіонату світу, дуже довго прокручувала її у своїй голові. Коли я зайшла у сектор [потрійного стрибка], ставила задачу стрибати з першої спроби, саме відтворювати те, що робила на чемпіонаті світу, але потрапляти на планку і реалізовувати себе".
- Про виступ у переможному фіналі:
"Ідеальне влучання на планку у першій спробі? Буває, що я можу сказати. Потім ще дві спроби я себе десь там шукала. У четвертій я стрибнула на 14.80 м і розуміла, що це абсолютно не те, чого хочу. Відчувала, що не влучаю вперед так, як має бути. Останнє тренування, яке проводили на базі біля Берліну - відчувала, що більше можу влучити у цю горизонталь.
Звичайно, розуміла, що можу зачепити цей 15-метровий рубіж. Це була основна ціль. Відверто скажу: у мене не було задачі [виграти] медаль чи ще щось - хотіла результату, який врешті-решт мене задовільнить та принесе якогось позитиву. Бо постійно поряд з ним і постійно нереалізована спроба, десь завжди зупиняєшся за крок. Хоча б краплю тієї роботи та тих відчуттів, щоб реалізувати. Хоча так, я чудово знала, що 15-метровий рубіж - те, що задовільнить мене, і це буде гарантована золота медаль.
- Про медальний виступ Ткачук та Рижикової:
"Спочатку сиділа і казала собі: «Ні, не буду дивитися». Тому що емоції, вони просто переповнювали, тримати у собі їх нереально. Думала, не буду дивитися, бо я не зможу не кричати. Потім вибігла на віраж, почала кричати: «Дівчата, давайте». Відверто скажу: ми ці півроку провели разом. З Вікою [Ткачук] ми провели разом, катаючись. З Анною [Рижиковою] - від А до Я: як виїхали з України, що лише не пережили і скільки моментів з-за лаштунків, якого люди не бачать - це словами не передати. І коли дівчата бігли, то чудово розуміла, наскільки важливий для них цей забіг, ці медалі. Вони переживають те саме, що і я. Розуміла, що це просто те, чого вони хочуть, тому кричала: «Дівчата, давайте», бо дуже хотіла, щоб цих позитивних емоцій було якомога більше".
- Про мотивацію в спорті:
"Дуже часто, коли бувають такі складні моменти, невдачі, мене батьки заспокоюють. Кажуть не засмучуватися, що не все відбувається як найкраще, головне, що ти на високому рівні, їздиш по хороших стартах, у всьому треба шукати позитив. Але я нечасто задоволена, ходжу у своїй голові і думаю, що це не те, чого я хочу, потребую більшого. І це не через те, що мені чого хочеться - відчуваю, що можу більше. І завжди працюю не заради якоїсь історії - просто хочу реалізувати себе та свою роботу.
Приходжу на доріжку щодня у манеж і не заради чогось великого, а просто через те, що мені це подобається і я це люблю, насолоджуюся. Через те, щоб відчувати такі емоції, заради того, щоб вийти на п'єдестал та лунав гімн України. У моєму житті це було у 16 років, коли виступала на ЄОЮФ - емоцій не передати, і потім коли виграла чемпіонат Європи в приміщенні. І ці відчуття - вони мотивують як ніщо інше, їх не кожен може відчути. Це щось унікальне, фантастичне, варте того, щоб тренуватися, боротися. А якщо досягнеш подібних результатів, то, звісно, залишиш якийсь слід в історії, і якісь люди тебе пам'ятатимуть, ставити у приклад. Звісно, це приємно.
Я дивилася, бачила [рекорд чемпіонатів Європи - 15.15 м]. Звичайно, хотілося б, але давайте ставити сходинки поступово, бо все одразу не з'їси. Поступово, по шматочку будемо рухатися".
- Про підтримку перед "золотим" фіналом:
Скажу відверто, що [після фіналу стрибків у довжину] спочатку прийшла у номер, дістала телефон, казала собі, що нічого дивитися та читати не буду. Просто відклала його, вранці відкрила Instagram - ви не уявляєте, яку кількість повідомлень підтримки я отримала. «Ти найкраща», «у тебе буде все добре», »ми у тебе віримо», «будемо вболівати», «ти зможеш», «ти реалізуєш себе» і все в такому плані. Як не стрибати після цього? Особливо моя сім'я, батьки Міши [Романчука] записали мегапозитивне відео, мої дві сестри записали з коротенькою мотивацією - я так плакала, просто жах. Це все надихає, мотивує рухатися далі.
- Про пріоритети в спорті після медалі Мультиспортивного Євро:
Чи змінилася пріорітетність в стрибках у довжину та потрійному після «золота»? Не змінилася, бо і у довжині можна долати цей 7-метровий рубіж. Не знаю, доля мене випробовує, і я змушена боротися з нею. Не змінилося ставлення, це два абсолютних види. Все зовсім інакше, вони не рівняються: ані розбіги, ані сам стрибок. Все по-різному. Потрійний подобається тим, що є ці три кроки, що можна використати свої сильні сторони, свою стрибучість, стопи. Це якась додаткова прикольна штука, але щось головніше - ні.
Чи відчувала себе Юлімар Рохас у секторі? Ні, не було такого відчуття. Я ніколи не розслабляюся, бо це спорт, будь яка спортсменка потрапити у ці зірки, і в неї може вийти".
Що означає результат Бех-Романчук?
- Перше "золото" у кар'єрі Бех-Романчук на рівні чемпіонатів світу та Європи на відкритому повітрі. У 2018 році вона здобула "срібло" Євро в стрибках у довжину, а за рік стала віцечемпіонкою світу в цій же дисципліні.
- Друга українка в історії, яка стрибнула за 15 метрів. Та третій найкращий український стрибок в історії: Інесса Кравець стрибала 15.50 метрів (колишній світовий рекорд) та 15.33 метри.
- Перша медаль України у жіночому потрійному стрибку за вісім років. У 2014 році Ольга Саладуха також стала чемпіонкою у цьому виді з результатом 14.73 метри.
- Четверте "золото" України в історії Євро у жіночому потрійному стрибку. Тричі поспіль чемпіонкою ставала Ольга Саладуха - у 2010-му, 2012-му та 2014 роках.
- Друга медаль Бех-Романчук у потрійному стрибку на рівні всіх чемпіонатів світу та Європи. У 2022 році вона стала віцечемпіонкою світу в приміщенні.
- Результат 15.02 - новий рекорд сезону в Європі. Попереднє топдосягнення також належало українці, вона його покращила на вісім сантиметрів.
