На майдані Незалежності у Дубні на Рівненщині попрощалися з 20-річним солдатом Валентином Лукіним. Він з раннього дитинства жив у сиротинці, з трирічного віку — у прийомній сім’ї. Після навчання в коледжі поїхав на роботу у Польщу, звідки повернувся, щоб воювати. Торік добровільно підписав контракт із ЗСУ, служив стрільцем-помічником гранатометника. Загинув воїн 12 квітня 2025 року від ворожого дрона під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.

18 квітня на майдані Незалежності у Дубні попрощалися з 20-річним Валентином Лукіним. Він загинув 12 квітня 2025 року внаслідок удару дрона. Виконував бойове завдання поблизу Новодарівки, що в Запорізькій області.

"Був сиротою, мріяв про свою сім’ю": на Рівненщині попрощалися з 20-річним солдатом Валентином Лукіним

Прощання з Валентином Лукіним. Суспільне Рівне

Валентин Лукін народився у селі Верба на Дубенщині. У ранньому дитинстві його забрали в інтернат. Спогадами з того періоду поділилася сусідка Софія:

"Мама Валентина жила біля мене хата з хатою, але вона була дуже хвора, їй було важко його глядіти, тому його забрали від неї. Він мені найбільше запам'ятався, коли його забрали в дитячий будинок, а я туди їздила, бо в школі працювала. Він був таке миле гарне дитятко. Всі діти до мене біжать: "мама", "мама", і він вийшов: "мама", "мама". Я його аж на руки взяла, і кажу: "але гарна дівчинка". А вихователька каже — "це ж з Верби Валентин". А я кажу: "ой, це ж мій сусід, я його не впізнала".

Сусідка Софія. Суспільне Рівне

З трирічного віку Валентин проживав у прийомній сім’ї. Там познайомився з Андрієм, з яким жив до 15-річного віку.

"Він не просто був другом. Він став мені справжнім братом. Валік був дуже добрим хлопцем. Він коли щось мав, навіть гроші, то завжди ділився. Після того, як нас розділили, ми спілкувалися. Я його питав, як він, він казав, що все добре, ніколи не жалівся, завжди казав, що все добре", — пригадав Андрій.

Названий брат Андрій. Суспільне Рівне

Згодом Валентин Лукін навчався у Мирогощанському фаховому аграрному коледжі. З того часу прихисток йому давала жителька Дубна Анна. Вона розповіла, що допомогла віднайти біологічних рідних хлопця, зокрема сестру по матері — Юлію. До сім'ї Анни хлопець приїжджав у вільний час та на канікули.

"Ми з дітками подумали, що йому треба щира дружба. А діти взагалі домовилися, що він їм буде братом, а вони йому брат і сестра. І вони дружили. Він страждав від того, що у нього не було мами. Я хотіла її замінити, я хотіла цій дитині дати тепло. Чи в мене вийшло? Не знаю. Може й вийшло", — поділилася Анна.

Подруга Анна. Суспільне Рівне

Спогадами про Валентина поділилася дочка Анни — Вікторія-Елізабет:

"Перший раз, коли його побачила, він мені сподобався, як брат. Я його запитала, чи хочеш стати моїм братом. Він сказав — так. Дуже запам'яталася остання зустріч з ним. Він мені сказав — Віка, давай тебе підвезу до школи і покажу, що я твій брат. Він мене привіз, ми пішли в їдальню. Продавчиня питала — це твій хлопець? А він каже — ні, я її брат... і купив мені булку".

Названа сестра Вікторія-Елізабет. Суспільне Рівне

Після навчання Валентин Лукін поїхав за кордон, звідки повернувся і добровільно минулоріч підписав контракт зі ЗСУ. Був стрільцем-помічником гранатометника.

"З Польщі він повернувся на війну. Як він мені сказав, що не міг дивитися, як там ходять чоловіки, а тут гинуть діти. Він запам'ятався найсвітлішим, найдобрішим і найщирішим. Останнє, що від нього чула, що він після повернення хотів одружитися. Планував поїхати в село на Млинівщині, де зростав, до дівчини, яку дуже любить з дитинства. Здається, Евеліна її звати. Казав, що хоче з нею одружитися і мати багато дітей", — пригадала Анна.

Волонтерка Ольга Кузнєцова знала Валентина Лукіна з його студентських років. У лютому возили йому на фронт автомобіль:

"Важко було описати його радість, його емоції, адже він все життя був кимось гонимий, був завжди в пошуках чогось... А тут приїхали волонтери, пригнали йому автомобіль — він був щасливий, стояв гордий перед своїми побратимами, що він в цьому світі не один... Це щира, добра, неймовірно хороша дитина".

Волонтерка Ольга. Суспільне Рівне

Волонтерка додала, що Валентин дуже мріяв про будинок та сім’ю:

"Він навіть їздив домовлявся, щоб дати завдаток за будинок і казав, що обов'язково, коли отримає певну суму за те, що він молодим пішов на фронт по державній програмі, то обов'язково приїде і викупить цей будинок. Дуже хотів мати свою дитину і дати їй щасливе життя. Вийшло так, що сам дитиною лишився, не ставши батьком. Лише коханим... і неймовірно добрим і мужнім хлопцем".

Поховали Валентина Лукіна на Алеї слави, що на кладовищі по вулиці Семидубській. 18 квітня у Дубні оголосили Днем жалоби.