Двоє 20-річних військовослужбовців — двоюрідні брати Олександр Павлов та Артем Козіцький — загинули 15 вересня на Харківщині. Вони із Козина, що на Рівненщині. Хлопці разом росли, навчалися в одному класі, а згодом обоє долучились до лав ЗСУ. Загинули в ДТП під час повернення з бойового завдання. 20 вересня у рідному Козині з ними прощалися рідні, друзі, побратими та односельці.
Вони все робили разом — так згадують двоюрідних братів Олександра Павлова та Артема Козіцького. Вони народилися у 2006 році з різницею трохи більше трьох місяців.
«Хлопці разом пішли в садочок. І в них все було разом. Один пішов танцювати — другий за ним. Потім один покинув танці — і другий теж. Потім пішли в школу. Знову ж таки в школу пішли разом в один клас», — розповіла тітка загиблих Галина.
Перша вчителька Артема та Олександра Світлана Рудишин зазначила, що брати були доброзичливими, веселими та позитивними. За її словами, Артем був більш творчим, а Олександр — спокійнішим.
«Вони були як одне ціле — ніби доповнювали один другого. Хлопці, у яких було дуже багато друзів, і вони користувалися авторитетом серед друзів», — додала вона.
Після дев'ятого класу їхні дороги в навчанні розійшлися. Олександр обрав інформаційні технології, Артем — мистецтво.
«Сашко, такий був за справедливість. В школі він грав в футбол, був капітаном команди, дуже часто їздив на змагання, привозив різні кубки по футболу. А Артем — він артист. От настільки в нього така була, знаєте, харизма. Харизма виступати, харизма розказувати гуморески дуже. А що вже Шевченка!» — розповіла тітка військових Галина.
Зі слів пані Галини, хлопці їздили працювати за кордон, подорожували, заробляли гроші, але зрештою обоє повернулися в Україну:
«Раптом одного дня Сашко приїхав, навіть не попередивши батьків, в Україну. Це був шок для нас усіх, шок. "Сашко, чого ти приїхав?" — "Я підписую контракт". Сашко рік прослужив. Артем теж — шок для всіх: "Мамо, я йду служити", — каже. Боже, що ми його не просили! Тато служить, дядько служить, два братики служать. "Артем, довчися. Артем, ти ще встигнеш". — "Ні, хресна, піду"».
Побратим Артема Козіцького Віталій розповів, що знав його майже рік. Вони познайомилися під час навчань після проходження Артемом базової загальновійськової підготовки.
«Що можу сказати: дуже хороший хлопчик, завжди виконував належно свої обов'язки, дружній був, негативних нарікань не було ніяких», — поділився він.
Керівник підрозділу Олександра Павлова Олексій Буряк пригадав його як життєрадісного та перспективного військовослужбовця, який прагнув розвиватися:
«Олександр був дуже життєрадісним, молодим, перспективним, гарним, завжди з посмішкою. Постійно підходив до мене: "Командир, давай задачі, які потрібно виконувати, потрібно знешкоджувати нашого противника. Хочу розвиватися, хочу бути на голову вище від решти, для того щоб в дійсності бути справжнім героєм і воїном". Насправді він таким і був».
Артем мав завершити контракт 18 вересня. Днями йому виповнилося 20. Родина чекала його додому.
«В нього 11-го вересня був день народження, а в суботу він каже: "Мама, я хочу великі гості, але не в ресторані, хочу вдома"», — пригадала Галина.
15 вересня хлопці загинули внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в районі Рогані на Харківщині.
«Низький уклін батькам за те, що вони виховали справжніх мужніх юнаків, людей з великої літери, патріотів», — сказала класна керівниця Артема та Олександра Оксана Ковальчук.
Однокласник братів Владислав згадує їх як людей, які завжди були готові допомогти:
«Для мене вони запам'яталися дуже хорошими людьми — вони завжди виручать. Подзвонили — сказали, що Саші й Артема немає, досі не віриться».
Тітка братів Галина зазначила, що Артем та Олександр усе життя були поруч один з одним.
«В них було все разом. Народились майже разом, росли разом, в школу ходили разом, служили разом і вмерли разом. Смерть одна на двох — це дуже-дуже важко сприйняти», — додала жінка.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
