ГО “Волонтерський центр “Сарни” на Рівненщині працює з 2015 року. Зі слів учасників спільноти, тут виготовляють, закуповують, доставляють те, чого потребують військові та цивільні на передовій та у прифронтових регіонах.
Суспільному волонтери показали та розповіли, як допомагають передовій.
Про досвід роботи волонтерів нагадує місцями випалений на сонці фотозвіт з періоду АТО/ООС, слова вдячності від солдатів на прапорах та фабрична робота над черговою маскувальною сіткою — їх сплели понад 13 гектарів.
“Я тут всього другий день. Плести сітки неважко, але я дуже переживаю, щоб нічого не зіпсувати і тканина не розлізлась. Хоч дівчата підбадьорюють і кажуть, що головне — не перестаратись, бо одного разу вони сплели сітку на 50 кілограмів, а стандартна важить 10-15”, — розповіла місцева жителька Марія Василець.
Ролі всіх волонтерів розподілені: хтось нарізає тканину на смужки, інші формують так звані метелики, а потім їх вплітають в сітку. За роботою волонтерів стежить кіт Рижик, він тут у ролі заспокійливого та охоронця від гризунів.
“У центр приїжджаю маршруткою на 8:00 й тут працюю до 17:00. Могла б і більше, але вдома чекають дві кішки й схоже вони ревнують до Рижика, — пожартувала волонтерка Ніна Заботкина.
Поліна Зубчинська волонтерить у центрі декілька місяців. Проживає на іншому кінці міста, сюди їздить маршруткою:
"Раніше плела сітки в школі біля дому. Тепер там такого не роблять, то їжджу сюди, бо вдома мені роботи немає, а тут завжди треба зайві руки".
"Допомагаю з початку війни. Інколи здоров’я підводить, то беру перепочинок, але як одужаю, то знову стаю до роботи. В мене девіз — хто як не я", — пояснила свою мотивацію Віра Василець.
Плетіння основи для майбутньої маскувальної сітки починається із будинку Людмили Сітякової, він розташований через дорогу від волонтерського центру. Жінка отримує від інших волонтерів чи самостійно розпорює одяг на нитки, з яких і формує сітку. Займається цим ціла команда. Розповіла, для цього треба гачок і трохи практики:
“За тиждень реально зробити 5-6 сіток 8х8 метрів. Так, це непросто, але якщо зранку до ночі плести, то можна робити. А ще в’яжу шкарпетки. Я вирішила, що пенсія в мене невелика, тому буду допомагати тим, що вмію”.
Роботу пані Людмили на міцність перевіряє пес Додж:
“Його внучка викупила у переселенки з Харкова, яка не змогла переправити собаку через кордон. Так з початку війни і живе в мене. Є ще кішка з Маріуполя, але вона боїться людей і десь ховається”.
Крім роботи на місці, волонтери з Сарн організовують поїздки в прифронтові регіони. Доставляють те, чого потребують військові та цивільні: медикаменти, продукти, одяг, будівельні матеріали, техніку. Тетяна Жабчик, керівниця волонтерського центру, показала чергові фото з нещодавнього рейсу:
“Це наша крайня чотириденна поїздка різними містами: Куп’янськ, Дніпро, Слов’янськ. Вже готуємось до наступної. Чи ми втомились допомагати? Ми не втомились, втомились ті, хто в окопі”.
Суспільне Рівне у Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook
