Революція на граніті у Рівному. Спогади учасника Олега Кордонця

31 рік тому, 2 жовтня 1990 року, студенти рівненських вишів поїхали до Києва на Революцію на граніті. Через тиждень на підтримку Всеукраїнської акції спротиву у Рівному теж встановили намети й оголосили голодування, пригадує учасник тих подій Олег Кордонець.

Восени 1990-го він навчався на другому курсі інституту інженерів водного господарства – нині Національний університет водного господарства та природокористування. Олег Кордонець був серед студентів, які вийшли на рівненський майдан Незалежності, а на той час – площу Леніна, на підтримку протесту в Києві.

Олег Кордонець (на фото ліворуч) на акції протесту. скрін відео Facebook Сергей Майструк

– Чи було розуміння того, що студенти ризикували, беручи участь в акції?

– Так, був такий момент. Хоча на той час у "воднику" до цього поставилися якось лояльно – нікого не відраховували і якихось утисків ми не відчули. Акцію у Рівному організовували Спілка незалежної української молоді, головою якої був Микола Карпюк, та студентське братство при інституті культури (нині РДГУ – ред.).

– Скільки студентів брали участь в акції в Рівному?

– Спочатку нас було приблизно десять, точно не пригадаю, але ми розділилися на дві групи. Одні пішли на майдан, а інші – по гуртожитках всіх трьох тодішніх рівненських інститутів – культури, педагогічного інституту, водного. Цілу ніч вони ходили по тих гуртожитках. Ми сумнівалися, чи доєднаються до нас, чи так і пробудемо на майдані вдесятьох. Але настав ранок наступного дня і тисячі студентів підтягнулися, вони йшли до нас організованими колонами. І вже тоді ми оголосили голодування, мітинг, вимоги.

Олег Кордонець. фото з Facebook Kprdonets Oleg

– Чого саме вимагали, чи пам’ятаєте гасла, які були на плакатах?

– Зараз вже всього й не пригадаю. Основне – це було відставка Масола, тодішнього прем’єр-міністра УРСР.

– Міліція вас не розганяла?

– Зразу, як тільки ми вийшли, то міліція прийшла і спробувала нас відтіснити, але організатори акції усе зробили відповідно до тодішніх законів, повідомили, кого мали. Тому все відбувалося без конфліктів.

– Хтось із місцевої влади виходив до вас на перемовини?

– Ні, приходили просто, побули, подивилися. Оскільки ми вийшли на підтримку Всеукраїнської акції й вимоги були не до місцевої влади. Тому наші "покивали" на Київ. Хай там, в столиці, домовляються.

– Як сприймали акцію на майдані рівняни?

– По-різному. Ті, які були в проукраїнських організаціях, підтримували нас. А багато було й таких, які не розуміли чого ми тут, чого хочемо, за що виступаємо.

– Скільки тривала акція в Рівному?

– Ми пробули на майдані дві ночі й три дні, недовго. Ми згорнулися, коли в Києві завершився протест, бо частину вимог задовольнили. До речі, деякі з рівненських студентів були в Києві з першого дня.

– Зараз як сприймаєте події жовтня 90-го року?

– Тоді не було так, як зараз, проплачених мітингів, що хтось комусь платить гроші за те, щоб з прапором постояли. Ми вийшли тоді на майдан за ідею. Ми були молоді й відстоювали те, чого справді прагнули. І думаю, що це все було недаремно зроблено. Революція на граніті доповнила той процес, який вже йшов в Україні. Він розпочався у 88-му році, у 89-му вже набув масового характеру. Це частина ланцюжка з усіх тих процесів, які логічно закінчилися у 91-му році здобуттям незалежності. Зараз важко назвати це революцією. Це, радше, була протестна акція з певними вимогами і проти тих застарілих, як ми тоді вважали, понять.

Що відомо

• 2 жовтня 1990 року, в Києві на Майдані Незалежності – на той час Площі Жовтневої революції) з’явилися намети: група студентів, переважно з київських та львівських вишів, оголосила голодування і висунула політичні вимоги:

1. дострокове припинення повноваження Верховної ради України та призначення нових виборів на багатопартійній основі восени 1991 року;
2. відставка голови Ради міністрів України Віталія Масола;
3. прийняття закону про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ;
4. недопущення підписання нового Союзного договору;
5. повернення в Україну солдатів, які проходять строкову службу за межами держави, і забезпечення проходження служби на території республіки юнакам подальших призовів.

• Уперше ідея акції з’явилася ще влітку 1990-го на святкуванні 500-річчя Запорозької Січі. Форму ж протесту запозичили в болгарських студентів, які в червні того ж року оголошували голодування.
• Під час голодування проти уряду до мітингувальників приходити чисельні гості: політики, дисиденти, співаки Едуард Драч, Марія Бурмака, народна артистка України Ніла Крюкова, поетеса Ліна Костенко, а також письменник Олесь Гончар, який демонстративно вийшов з партії, коли комуністи у Верховній раді відмовились підтримати студентів.
• 17 жовтня Верховна рада 314 голосами “за” (“проти” виступили 38 депутатів) прийняла рішення частково задовольнити вимоги студентів. Зокрема:

1. Голову Ради Міністрів УРСР Віталія Масола відправили у відставку;
2. Був прийнятий Закон про проходження строкової військової служби українцями тільки на території республіки;
3. Ще одна вимога студентів — непідписання союзного договору — також була виконана.

• Попри обіцянку не притягати до кримінальної відповідальності учасників протестів, було порушено кримінальні справи. Зокрема Олеся Донія кинули в Лук'янівське СІЗО, однак згодом звільнили під тиском громадськості. Чимало учасників Революції на граніті продовжили громадянську активність у різних галузях життя України й в подальші роки.

Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки

Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber

Долучайтесь до нас в Instagram