Понад 30 років він збирає польові квіти та трави, створює з них букети і безоплатно роздає людям. Матеріали для композицій 71-річний Григорій Іванчук із Рівного шукає під час велосипедних поїздок. За 40 років він проїхав пів мільйона кілометрів, а також висадив більше 10 тисяч дерев. За його словами, один син пораненим повернувся з фронту, інший — зник безвісти. Але він не втрачає оптимізму і продовжує свою справу.
Історія про півтори тисячі подарованих букетів — у проєкті «Власноруч».
Про себе
Я Іванчук Григорій Віталійович, створюю дуже багато букетів власноруч, які привожу з різної місцевості нашої області — квіти та трав'яні рослини. Я народився 15 липня 1955 року, зараз мені 71 рік. Їздячи велосипедом, я бачу дуже багато рослинного світу. Щоразу, коли я їду, то їду з ножем. Я їх зрізаю, а потім привожу і у зручному місці сортую. Все роблю наполегливо, марно часу не витрачаю, бо марно час витрачати неефективно для життя і проти самого правила життя — потрібно чимось займатися.
Власноруч створені вироби дарує людям
Я пам'ятаю, у дитячі роки наші матері та батьки щось в'язали, плели, виробляли у зимовий період, а влітку були зайняті сільським господарством. Всі були при справах, і я так само — на зиму я заготовляю лозове господарство, як листя опаде і сформується лоза. Роблю кошики, сувеніри, різні вироби мистецького характеру, і потім я їх роздаю. Дарую школам, офісам, а букети — жінкам у Рівному і по області, де я їжджу, де я спілкуюся та зустрічаюся. Чую слова подяки і слова такої піднесеності тих людей, яким я дарую. Для мене це велика нагорода за працю, якою я займаюся. Вона не дуже складна, але тут треба потрудитися, квітки не ростуть комплексно, одна там, інша там. Треба десятки або й сотні разів зупинятися, вирізати, приносити. Можливо, хтось каже, що я займаюся дурницею, але це не дурниця, це дуже достойне заняття для мене.
30 років у квітковій справі
Квітково-рослинною справою займаюся вже понад 30 років. За день буває, що 15-20 букетів роблю, це максимум, а часом два-три. Я собі робив, навіть не звертаючи уваги на те, що я їх роблю. Моя мрія, вже збулася на цей час — зробити цьогоріч 1500 букетів. У 1990 році я почав збирати різні квіти: підсніжники, ряст, лісові квітки, анемони, багато їх росте на нашій території, зараз білі. Проявилася зацікавленість до життя, щось творити захотілося. Раніше я малював картини, потім почав садити дерева. Що мене підштовхнуло? Я колись по телевізору побачив, що одна людина у колишньому Радянському Союзі посадила 100 тисяч дерев. Мене це захопило, що він так зробив, і я вирішив піти його слідом. Тільки я посадив не 100 тисяч, а 10 з половиною тисяч дерев. З 1995 року почав і до сьогоднішнього 2026 року. Приблизно, точних даних не маю.
«З'явилася мрія щось змінити у житті»
Я жив так, як усі люди: ходив на роботу, обіди, застілля, те й інше. Згодом у мене з'явилася мрія, що потрібно щось змінити у житті, а що саме — я не знав. Потім думаю: застілля — це добре, але воно тяжко дається взнаки згодом. Витрачаєш багато часу і коштів, засобів для існування. І я потім вирішив докласти максимум зусиль, а на це пішло два роки і я зав'язав з тим спиртним. І після того у мене вивільнилося дуже багато часу. З'явилася зацікавленість до всього — я побачив світ іншими очима. Я побачив красу цього світу, побачив досягнення і людей почув, тобто став спостережливим та уважним.
Пів мільйона кілометрів — велосипедом
Велосипедист із 40-річним стажем. В'їжджав у Азію, тобто на річці Урал купався — це на сході Казахстану. Потім проїхав казахстанську територію, західні області, проїхав Азербайджан над Каспійським морем — я у ньому двічі купався, на Азові — чотири рази, вісімнадцять разів у Чорному морі і у Балтійському — три рази. Кавказ я проїхав з його білосніжними вершинами, де не розтають сніги і влітку, і взимку. Гора Казбек та Ельбрус були недалеко від мене. За свої 40 років мандрів та подорожей на велосипеді я проїхав загалом 548 тисяч кілометрів. А цьогоріч я проїхав 13 тисяч 250 кілометрів. З 1986 року я з'їздив чотири велосипеди повністю, і зараз у мене новий «Україна». На озброєнні ще один є вдома, і третій резервний зламався, я його ремонтуватиму.
«Я думаю про прекрасне»
Мені цікаво робити, я сиджу і слухаю: зараз тут і соловей співав, і ластівки щебетали, і горобці, а зараз затихли. З птахів лишилися лише ворони, голуби і куріпки. Я думаю про прекрасне, бо в нас дуже часто кажуть: те не так і те не так, але все добре. Зайшов у нашу бібліотеку на «Лебединці», а там різних вишиванок, картин. «Хто це зробив?», — питаю у працівників. Люди роблять, люди не сплять, вони не витрачають марно час, значить вони можуть. Знаєте, з якимось піднесенням я дивлюся на ті вироби — чи рушники, чи така вишивка, чи якась експозиція різного розряду. Я в ньому бачу світ прекрасного і достойного у нашому швидкоплинному житті. Втраченого часу ти не повернеш, якщо сонце зійшло зі сходу — ти вже не побачиш. Вдень повинен творити щось чудове, крім тієї основної роботи, яку ти робиш професійно. Що ти можеш зробити — можливо ти малюєш чи граєш у шахи, крім карт, звісно: в них краще не грати і навіть не брати до рук.
«Я з природою на ви»
Якби я був деревом, то хотів би стати модриною. Вона цікава, м'яка, ніжна рослина. Єдине хвойне дерево, яке на зиму скидає свої голки, стає голою. Я з природою на ви — скрізь і всюди. Війна нанесе і фізичний, і моральний, духовний мінус, тому що лише вибухи в атмосферу виділяють дуже шкідливі речовини. Воно нікуди не зникає, а лишається.
Один син має поранення, інший — зник безвісти
У мене двоє синів — один поранений повернувся з фронту, а другий зник безвісти. Але ми ж не повинні впадати у відчай. Вони пішли на захист нашої держави, щоб у нас тут був мир і спокій. Ми повинні дивитися на це з оптимізмом. Для кожної людини у нашому світі дана ціль і задача, щоб люди знали — не просто так вони живуть. Як кому дано силою Всевишнього. Що нам посилається, ми повинні приймати це з вдячністю. Тобто дивитися вперед оптимістично та не зважати на те, що на тебе погано кажуть, погано думають. Що хтось тобі каже, що ти такий, сякий, — який є, такий є.
Про чай
Я чаї п'ю лише трав'яні, я не купую ці, що продаються у магазині. Вже скоро шипшина дозріє, глід, то назбираю, а так — цвіт того, цвіт того, і липи я назбирав за своє літо і зробив для чаю свою кухню. А хто який хоче, нехай п'є. Не знаю чому, але каву не п'ю. Хіба що, як піду з якоюсь дамою і будемо сидіти у кафе, то кави можу випити. Я ж не п'ю з тією дамою для любовних інтриг, а п'ю по-дружньому. Моя дружина не ревнує. Якщо у залі «білий танець» і мене запросила якась дама, блондинка чи брюнетка — я потанцював, і на тому все закінчилося. Немає тих істеричних драм, які відбуваються за деякими дверима. Тому що ми живемо у світі, де повинні спілкуватися.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
