Він працює у друкарні понад двадцять років, а останні десять його пристрасть — взуттєва справа. 36-річний майстер із Рівного Павло Дятлик власноруч створює взуття з натуральної шкіри, опанувавши ремесло самотужки. Вечорами чоловік виготовляє унікальні пари, які наразі, за його словами, "проживають" у США та Ізраїлі. За його словами, це ремесло — форма медитації та спосіб впоратися з втратою молодшого брата-медика, який загинув на війні.
Про першу пару взуття
"Мене звати Павло. Захоплення шити взуття з'явилося приблизно 10 років тому, і відтоді я почав збирати свої інструменти, шукати на YouTube відео, щоб знати, як це все працює, як усе відбувається і як влаштовано. Бачив, як хлопці в Африці шиють, і в Індії. І ось так потихеньку "виловлював" для себе різні необхідні процеси. Перша пара мого взуття була така, що мені було соромно не те що в ній ходити, а навіть комусь розповідати чи показувати, але далі все пішло значно цікавіше. Я ніде не вчився взуттєвої справи, але в мене є дуже велике внутрішнє бажання, яке і є моєю основною мотивацією. Моя мрія — стати великим, відомим майстром і не знецінювати цю роботу, не запускати масове виробництво, щоб це так і залишилося "ламповим процесом" та улюбленою справою".
В родині — перший "взуттєвик"
"Після школи я вивчився на токаря для того, щоб розуміти, як влаштовані друкарські верстати і взагалі принцип роботи різних механічних вузлів. Так склалося, що друкарня — це сімейний бізнес, це мені подобається. Я там працюю з 15 років. На сьогодні мені 36, я там уже 21 рік. В родині в мене немає взуттєвиків. Так би мовити, я перший, і на тих радощах, що я навчився шити, багатьом своїм і друзям і родичам казав, що це не складно. Я зміг сам опанувати цю професію, і це може зробити будь-яка людина, в якої є хоч трішки бажання і як мінімум дві руки. У мене є брат Михайло, і він поціновувач моєї творчості. Він носив усе моє взуття, він дуже в мене вірив, і зараз вірить і підтримує. Він каже: «Я носив твоє найперше взуття і надалі буду його носити».
Переважно я шию після роботи. Шумну роботу я стараюся робити до 10 вечора. З сусідами ми незнайомі. Але ніхто не скаржився, нічого не казав, що я стукаю чи комусь заважаю. Ніхто навіть не здогадується, що я тут виготовляю взуття".
"Йому подобалося взуття, яке я шию": про брата, який загинув на війні
"Не вистачає мені трішки освіти щодо того, як будувати викрійки, щоб це був швидший процес. Але я над цим працюю, постійно шукаю можливості, можливо навіть поїхати десь за кордон і повчитися. Якщо буде змога, бо в мене є право виїзду, тому що у 2024 році війна і русня забрала мого брата Андрія. Дуже складно ми це пережили і проживаємо далі цю втрату.
Мій брат Андрій вивчився в Одесі, в університеті імені Іллі Мечникова на медика, на анестезіолога. 25 лютого він пішов до військкомату, бо сказав: «Мені немає чого ховатися, по мене все одно прийдуть, тому що постійно не вистачає медиків, лікарів в армії». Воював на різних ділянках і врятував дуже багато людей, тому що він ентузіаст у медичній справі, він усю медицину вчив англійською мовою. У грудні 2021 року він склав американський іспит USMLEМедичний ліцензійний іспит Сполучених Штатів — United States Medical Licensing Examination на рівень вищий, ніж у середньому по Америці. Для того, щоб поїхати до США і працювати там лікарем, потрібно було просто поїхати з України. Він якраз був у процесі пошуку лікарні, яка би його прийняла як анестезіолога, тому що він своєю справою володів на професійному рівні.
Йому подобалося взуття, яке я шию, і я теж йому пошив багато пар. В мене ще є деякі його пари, я їх бережу. І його військові берці я собі забрав, у яких він був на останньому завданні".
Тільки натуральна шкіра
"Працюю тільки з натуральною шкірою. Головне правило для взуття із замші чи нубуку, і взагалі для шкіряного взуття: коли прийшли додому і воно брудне — за жодних обставин не можна чистити його мокрим. Так ви втираєте цей бруд ще глибше. Матеріали частково українські, частково європейські. Переважно європейська — це шкіра та різні види нубуку, а в нас в Україні дуже потужне виробництво шкіри "Crazy Horse"Crazy Horse — це вид натуральної шкіри великої рогатої худоби (ВРХ), яка завдяки спеціальній обробці тугоплавкими восками має матову вінтажну текстуру та здатність красиво "старішати", набуваючи унікальних подряпин, яку купують навіть європейські країни. Європейці люблять нашу українську шкіру, тому що в нас є сезонність — чотири пори року. За цей час шкіра набирає міцності, особливо взимку: жир, шерсть — усе це зміцнює її, вона стає надзвичайно витривалою та привабливою. Усі підошви я використовую українські".
Про замовлення від людей з особливими потребами
"Незвичні замовлення приходять від людей, які мають проблеми з ногами, вади, чи кісточки, чи різну повноту чи висоту ніг — найбільше таких людей звертається. Не всім я можу допомогти, але багатьом уже допоміг. У багатьох парах я не роблю твердий носок, особливо якщо це для людей з особливими потребами — щоб взуття було м'якшим та зручнішим".
Пробив наскрізь палець — травма під час виготовлення взуття
"Травма в мене була, коли я прошивав шилом років п'ять чи шість тому. Пробив собі палець наскрізь, аж до нігтя пройшло, крізь шкіру біля кісточки. Одразу обробив спиртом іншу сторону шила, щоб витягувати його вже стерильним, аби не було зараження чи ще якоїсь біди. Це радше медитативна, заспокійлива робота, щоб перемкнути мозок на щось інше. Слухаю різні подкасти — Ендрю Губермана, Крістофера Вільямса. Подкасти англійською про роботу мозку, про нейрони, про те, як усе це пов’язано".
Від США до Румунії: де "проживає" взуття майстра
"Деякі мої пари зараз "проживають" в Нью-Йорку, в США, в Ізраїлі, в Ашдоді, Нідерландах, у Франції, в Німеччині та в Румунії. Плани на майбутнє — боротися зі своїм страхом, не боятися щось пробувати. Рухатися вперед без страху, що щось не вдасться, більше впевненості, підтримки один для одного, і щоб якнайшвидше закінчилася ця війна, і ми змогли спокійно втілювати свої мрії та планувати життя надалі".
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
