Економіст за фахом, але різьбяр за родинним покликом. Ігор Петрук із Сарн професійно працює з деревом понад 13 років. Любов до ремесла йому прищепив батько, а натхненням стали родинні історії про діда та прадіда. Понад півтора десятка років, пропрацювавши діловодом, чоловік віднайшов себе у різьбі, коли родина боролася за здоров’я сина. Сьогодні майстер з Рівненщини не лише створює автентичні вироби, а й навчає цього мистецтва дітей.
Чому свої роботи він називає синовим словом "дотики" та як дерево "лікує" душу — у новому випуску проєкту "Власноруч".
З чого все почалося
"Мене звати Ігор Петрук, я різьбяр, полюбляю працювати з деревом. Різьбою я захопився в дуже юному віці, коли мій тато ще очолював Мізоцький будинок школярів та молоді, звідки я родом. Зараз я проживаю у Сарнах. Тоді я відвідував гуртки творчості в тата та його колеги — Миколи Миколайовича. У нашій родині різьбою займалися: прадід — він виготовляв мандоліни, музичні інструменти; дід — робив речі вжитку. Загалом любов до дерева прищепив мені батько. Він розповідав мені історії про діда, прадіда".
Пам’ять роду і війна
"У мене є інструменти діда та прадіда, вони лежать у майстерні. Я дивлюся на них і згадую, ніби поринаю в той час. Хоча ні прадіда, ні діда я не пам’ятаю — лише історії, які розповідав батько. Пісні, які він мені співав, — ті, що дід і прадід наспівували, коли працювали з деревом. Як розповідав батько, дід тихенько їх співав, але казав: «Ти нікому не кажи», бо то був такий час, коли про це не можна було говорити. Прадід загинув на війні, дід був учасником Гурбенського бою — він вижив, вони тоді вирвалися з оточення. Вже тоді в мені зародився цей патріотизм — разом із любов’ю до дерева, любов’ю до нашої країни".
Родинний символ
"У мого діда було прізвисько Ремез. Ремез — це маленька пташка, яка в’є гніздо над водою. Це стало моїм символом, моїм родинним кредо. Виникла ідея зробити родинне клеймо. Воно у вигляді пеньочка: з нього проростає маленький пагінець і сидить пташечка ремез. Пеньок — це прадід, дід та мій батько. Маленький паросток — це я, який проріс, бо продовжив це ремесло".
Від економіста до майстра
"З деревом працюю понад 35 років, а професійно — близько 13 років. Як не дивно, за фахом я економіст, менеджер. 16 років працював у відділі кадрів, але все-таки дерево, любов до дерева взяли верх. У 38-річному віці я змінив основну професію — закінчив виш, здобув початкову освіту для роботи з дітьми та пішов працювати в центр творчості, де навчаю дітей різьби по дереву, художньої обробки деревини".
Виготовлення підсвічника
"Хочу показати виготовлення святкового підсвічника. Зазвичай я полюбляю працювати з березою. Не забуваю про техніку безпеки, бо очі в нас одні. Я все роблю на око, ніколи не маю якоїсь певної схеми, коли, наприклад, не потрібно повторювати елемент. Взагалі в мене все почалося з яйця — символу відродження, таку тематику я й підтримую. Ви бачите, що станок зупиняється, це — така напруга через ситуацію в країні. Заключний етап — покрити виріб воском. Під воском виріб проявляє свої шари, зараз буде видно, як змінюється колір деревини. Віск натуральний, з ялівцем. Виріб зберігатиметься значно довше, адже віск, просочуючись у всі шари деревини, діє як антисептик. Підсвічник готовий".
Інструменти і небезпека
"Заготовку в руках потрібно тримати міцно. Різці дуже гострі — це не кухонний ніж, це столярний інструмент, він має бути добре нагострений. Під час роботи я постійно полірую інструмент. Під час різьблення однієї заготовки точу його від 20 до 30 разів. Я завжди полірую різець на шкіряній заготовці, на яку нанесена паста ДОІПаста ДОІ — паста для обробки деталей, що була розроблена Державним оптичним інститутом (ДОІ). Використовується для шліфування, притирання, доведення і полірування деталей із загартованої, цементованої і сирої сталі, а також чавуну, кольорових металів і скла.. Ця паста полірує інструмент до дзеркальної чистоти. У геометричній різьбі важливо дотримуватися напрямку шарів, або волокон, дерева. Під час роботи з деревом неодноразово отримував багато травм. Я не знаю, чи в мене є хоча б один палець, який не був порізаний різцем. Найбільшу травму я отримав на дідовому станку. Напередодні великого свята — Трійці — у Сарнах відбувався благодійний ярмарок, я поспішав і травмувався — порізав три пальці на цій руці".
Родина, трагедія і “дотики”
"Ми з дружиною обоє економісти. Але вона займається вишивкою, я — деревом, так воно й поєдналося. Ми в цьому самоучки — як я, так і вона. Ми багато чого робимо спільно: і думки спільні, і діти спільні. Особливо часто ми поєднуємо святкові роботи — новорічні та різдвяні. До ремесла нас привела трагедія: наш син Назарій народився з діагнозами мікроцефалія та ДЦП. Але ми не зламалися, взяли себе в руки. Я віднайшов себе в дереві, дружина віднайшла себе у вишивці. Коли я йшов до майстерні, він любив сидіти в колясці й спостерігати за моєю роботою, завжди просив: «Тату, дай мені якусь заготовочку». Ці вироби, коли він був маленький, Назарій називав “дотиками”.
Оксана про свою вишивку, підтримку ЗСУ і звання
"Вишивкою я займаюся приблизно 18 років. Нещодавно в Радивилові, в етнопарку “Ладомирія”, я представляла “Сарненський жіночий стрій” і посіла друге місце. Ми також з чоловіком часто беремо участь у ярмарках, продаємо роботи за донати, щоб підтримати Збройні Сили України. Рік тому ми одночасно отримали звання народних майстрів: чоловік — з різьби по дереву, я — з вишивки. Приємно, що в такий складний для країни час ми маємо можливість її прославляти. Будемо й надалі підтримувати, відроджувати, збагачувати та прославляти Україну. Українську культуру потрібно зберегти й передати молодому поколінню, особливо зараз, коли ворог намагається її знищити та забрати нашу спадщину".
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
