15 січня політичні радники президентів України, Росії, Франції та Німеччини вдруге за тиждень зустрінуться у Берліні. 12 січня вони упродовж шести годин говорили про виконання попередніх домовленостей між президентами. Єдине рішення, про яке повідомив Офіс президента за підсумками зустрічі, — усі сторони підтримали продовження "режиму тиші".
Нормандський формат передбачає переговори між президентами чотирьох країн, зокрема і Путіна з Зеленським. Однак востаннє така зустріч була понад рік тому. Чому нормандський формат "стоїть на місці" та як "оживити" перемовини, Суспільне запитало у двох не пов'язаних один з одним експертів. Вони констатують, що переговори зайшли у глухий кут і радять українській делегації змінити підходи до них і відверто визнати Росію ворогом. В Офісі президента відмовилися надавати будь-які коментарі щодо переговорів до їх завершення.
Полковник запасу ЗСУ Олег Жданов про глухий кут у перемовинах
Усе стоїть на місці. Нормандський формат вичерпав себе. Найсумніше, що це розуміє майже вся країна, окрім президента та його офісу. Ми у глухому куті. При цьому у глухий кут нас завів більшою мірою пан Єрмак, бо він взяв на себе виконання ведення перемовин, прийняття рішень, підписання документів.
Немає відповідальних за порушення домовленостей. Як підкреслює пан Пєсков, який транслює нам слова президента Росії Путіна, вони не є стороною конфлікту і вони не несуть відповідальності за неприпинення вогню зокрема і "тією стороною". Хто та загадкова "сторона" — ми не розуміємо. А завдаючи нам втрат, вбиваючи наших військових, вони таким чином здійснюють політичний тиск на керівництво України, на президента. Примушують його виконувати не тільки вже Мінські домовленості.
Ми ще далі пішли, ми ще ж взяли на себе купу зобов'язань. Зокрема й імплементацію формули Штайнмаєра в законодавство України. І вони усім цим тиснуть на Україну, показуючи в тому ж нормандському форматі, що Україна недоговороздатна країна, що вона не може виконувати взяті на себе зобов'язання.
Вихід є — час визначитися з ворогом. По-перше, треба визначитися, хто є іншою стороною конфлікту. Якщо це Російська Федерація, то треба оголосити про це офіційно на міжнародному рівні. Якщо це громадяни України, які проживають на територіях цих районів, треба визнати це офіційно. Тоді буде юридичний статус взагалі тих подій, які там кояться. Поки ми не визначимо, хто є іншою стороною, ми не закінчимо війну.
По-друге, ми визначимося зі стороною перемовин і тоді ми зможемо визначатися з посередниками, з третьою стороною, яка виступить як посередник і буде нести відповідальність за виконання взятих зобов'язань кожною зі сторін конфлікту. Ось вам простий і елементарний швидкий вихід з цієї ситуації.
Аналітик Центру досліджень проблем громадянського суспільства Марія Кучеренко — про те, як оживити перемовини
Річ у тім, що ми від самого початку перебували у глухому куті. Сам текст мінських домовленостей, на яких ми базуємося у всьому, що ми робимо, як у нормандському, так і в мінському форматі — він не передбачає вирішення конфлікту. Тобто, мінські домовленості не можуть бути рамковим документом — у першу чергу через те, що там некоректно названі сторони протистояння.
Якщо ми подивимось між ким і ким відбувається військове протистояння за текстом Мінських угод, ми не побачимо там Російської Федерації. Ми побачимо там протистояння між Україною, Збройними силами України та збройними формуваннями окремих районів Донецької та Луганської областей. Що є суто невірним, тому що насправді у нас відбувається війна між Україною та Російською Федерацією.
І сьогоднішня ситуація з перемовними форматами як з ТКГ, так і з Нормандським форматом, вона викликана лише тим, що українська сторона, як в ТКГ, так і в нормандському форматі, прагнула йти на тактичні поступки задля того, щоб демонструвати якийсь прогрес саме в перемовинах.
Але всі ці тактичні поступки, я маю на увазі домовленість про імплементацію формули Штайнмайера, всі ці спільні інспекції, які просто дивом вдалося зупинити в останній момент, всі ці спроби створення консультативних рад – все це і могло призвести до того, що Російська Федерація у підсумку вимагала б одностороннього виконання умов як Паризького саміту, так і виконання в односторонньому порядку Мінських домовленостей в політичній частині.
Звісно, потрібно міняти підхід до перемовин і треба вимагати від Російської Федерації того самого, що вона вимагає від нас, тобто керуватись тим, що, вибачте, виконуйте букву домовленостей. Тобто, якщо сказано, що у нас Червоний Хрест має бути допущено до представників України, які перебувають сьогодні в ув’язнені на окупованих територіях, то це потрібно робити. Якщо ми говоримо про якісь відведення, якщо ми говоримо про припинення вогню – треба вимагати від Російської Федерації і її проксі виконання цих умов. Але, на жаль, ми сьогодні бачимо, що ми продовжуємо говорити про якийсь 150-якийсь чи 160-тий день перемир’я, хоча насправді цього нема і якщо ми будемо говорити про наші поступки у тому, як інтерпретувати координаційні механізми, що залучені в цих обстрілах, то тут треба просто повернутися до тактики виконання домовленості двома сторонами, а саме не тільки Україною, але і Росією.
Про вибори на окупованій території
У жодному випадку, жодні вибори не можуть бути проведені як на окупованій території, так і на територіях, що є дотичними до окупованих. Якщо ми подивимось на кількість обстрілів, яку декларує навіть зведення Операції об'єднаних сил, щоденну, в останні дні, то ми побачимо, що про жодні безпекові умови, не те що для проведення виборів, а навіть для розмов про майбутнє проведення виборів у такому осяжному майбутньому наразі не йдеться.
А якщо ми будемо говорити про окуповані території, то перш ніж там відбудуться хоч якісь вибори, які зможуть називатися виборами, там повинні бути створені безпекові умови. Там повинна бути проведена дуже серйозна робота з відновлення присутності держави Україна на цих територіях взагалі.
Потрібно роз’яснити, що держава Україна не буде нікого змушувати голосувати під дулом автоматів, як це відбувалося на цих територіях останні роки з початку окупації. Тому тут дуже серйозна робота повинна бути зроблена для якої сьогодні немає основи, а основа – це безпека і це деокупація, це виведення російських формувань, роззброєння незаконних збройних формувань. Сьогодні навіть розмови про це розпочинати є злочинним, тому що це маніпуляція і це просто підрив усіх тих зусиль, які ми здійснювали всі ці роки, щоб реінтеграція дійсно мала шанс бути безпечною.
Що відомо
- Зустріч лідерів країн Нормандської четвірки відбулася 9 грудня 2019 року у Парижі за участю президентів України, Франції та Росії Володимира Зеленського, Емманюеля Макрона і Володимира Путіна, а також канцлера ФРН Ангели Меркель.
- Сторони домовились про реалізацію всіх необхідних заходів з підтримки режиму припинення вогню до кінця 2019 року, рекомендували включили "формулу Штайнмаєра" в українське законодавство. Окрім того, учасники задекларували зацікавленість у досягненні домовленостей щодо всіх правових аспектів питання особливого статусу ОРДЛО.
- 11 вересня в Берліні відбулася зустріч політичних радників глав держав і урядів Нормандського формату. Українську делегацію очолював віцепрем'єр Олексій Резніков, російську – Дмитро Козак, німецьку – зовнішньополітичний радник канцлерки Ангели Меркель Ян Хекер, а французьку – радник президента Еммануеля Макрона Емманюель Бонн.
- У Верховну раду внесли законопроєкт, який передбачає продовження можливості введення особливого порядку самоуправління в окупованих районах Донецької та Луганської областей.
- В ОБСЄ заявили, що ситуація з безпекою уздовж лінії зіткнення на Донбасі покращилась протягом року.
