Був веселим, доброзичливим і завжди усміхався. Так про загиблого офіцера Нацгвардії Руслана Онікієнка згадують його знайомі. Військовий поліг на початку січня під час артилерійського обстрілу на Донеччині, а поховають його у рідному селі у Кобеляцькій громаді.
"Руслан був тією людиною, яка усміхалася. Його усмішка їм (російським військовим – ред.) буде вироком", — каже друг і колега Руслана Онікієнка Віталій Стороженко.
Так про загиблого офіцера Руслана Онікієнка згадує його товариш і колега. 6 січня з військовим прощаються у Свято-Успенському соборі Полтави.
Руслан Онікієнко загинув 3 січня внаслідок артилерійського обстрілу у місті Курахове на Донеччині, повідомив начальник групи морально-психологічного забезпечення Полтавського терцентру комплектування та соцпідтримки Сергій Шкурупій.

"Прослужили ми 9 років з ним. Два тижні тому він приїжджав, заходив, веселий як завжди був. Порозмовляли, але ніхто не думав, що це вже буде в останній раз. Мабуть, ми ніколи в це не повіримо. Дуже його шкода. Він просто "золота" людина для нас була", — говорить колега Руслана Онікієнка Наталія Юрченко.
Чоловік служив у Нацгвардії України. Був начальником служби психологічного забезпечення. Мав звання майор.
"Він скількох людей витягнув із депресії. Можна сказати, повернув їм голову у напрямок життя, а не навпаки. І до останньої хвилинки, секундочки летів туди, куди боялися навіть хтось іти, а він летів людям допомагати морально. Він усіх готував, усіх пропускав крізь себе, хто йшов на передову", — розповідає друг і колега Руслана Онікієнка Віталій Стороженко.

Офіцерові було 29 років, він – із села Сухинівка Кобеляцької громади.
"Я б його назвала сином. Він у такому віці, як мій син, тому мені дуже боляче, такий молодий. Я його бачила буквально тижнів за три до цього, що трапилося. Він був на ротації і він у дворі гуляв із маленьким сином. Якраз був сніг випав, і він з ним гуляв. І я ще підійшла, встигла з ним порозмовляти. Він такий завжди з усмішкою, такий оптиміст, такий веселий. Я його розпитую: "Русланчик, як там, що?" Каже: "Тьотю Валю, все буде нормально, все хорошо", — каже знайома Руслана Онікієнка Валентина Замчій.
"Руслан був мій напарник, він був мій керівник, ми з ним 4 роки просиділи за одним столом. Він був зовсім упевнений, як і усі ми військові, що буде лише перемога. Беззаперечно і безапеляційно. Він спокійно їхав на передову,упевнений у тому, що все буде гаразд", — говорить колега Руслана Онікієнка Артем Бархан.
У військового лишились батьки, дружина та син.
Поховали Руслана Онікієнка у рідному селі.
Що відомо
- Обстріли на Полтавщині почалися у перший день повномасштабного вторгнення Росії на територію України. 24 лютого поцілили по об’єктах у Миргороді.
- За час повномасштабної війни російська армія обстрілювала також об’єкти у Полтаві, Кременчуці, Лубенській, Терешківській та Карлівській громадах.
- За кількістю загиблих найбільш масштабний обстріл на Полтавщині стався 27 червня у Кременчуці. Російська ракета влучила у ТЦ "Амстор".