Від початку повномасштабної війни начальниця пасажирського потягу "Полтава–Чернівці" Оксана Душенко здійснювала евакуаційні рейси для тих, хто покидав домівки через бойові дії. За її словами, у вагонах люди ставилися одне до одного з розумінням, а ще шукали розради і підтримки. Більше про це вона розповіла в інтерв’ю Суспільному.
Полтавка Оксана Душенко – начальниця пасажирського потягу. У перший день повномасштабного вторгнення Росії на територію України, 24 лютого, каже, мала вихідний і була вдома.
"Зателефонував знайомий військовий і сказав: "Збирай тривожну валізку, почалася війна". Куди збиратись, що збирати? Просто ще не зовсім розуміли, що відбувається".
Із 6 березня Оксана Душенко здійснювала евакуаційні рейси з Полтави у Чернівці.
"Вивозили пасажирів, поїзд тоді затримувався уже. Виїхали з Полтави замість 14:40 о 3-й годині ночі. Дуже багато було людей. Якраз тоді евакуювали людей із Сум, із Охтирки, з Харкова вже тоді підвозили людей. Розпач, плач, відчай у людей. Це важко. Щоб ви розуміли, плацкартний вагон – до 200 чоловік і стоячи, і лежачи. У купейних вагонах ми розміщували діток на верхніх поличках, а батьки щоб сиділи внизу. Коридор – всі сидять".
На вокзал людей із інших міст підвозили автобусами, а далі ті сідали на потяги. Місця вистачало не всім.
"Мені кричали тоді: "Ти своїх вивезла, а цих не хочеш забирати". Це було боляче, бо я знала, що мої діти вдома залишилися, а я їду. Не знаю, куди, чи повернуся".
Працівники залізниці віддавали свої місця у потягу для людей, які тікали від війни. Тому, каже Оксана, доводилося працювати без сну та відпочинку.
"Десь може годин 12 між рейсами було відпочинку. Березень був найбільш складним місяцем по роботі".
Більшість переселенців прямували до Львова. Коли потяг прибував у Чернівці, вони пересідали на інший транспорт і рухалися далі, пригадує Оксана Душенко.
"Кожен хотів розказати, поділитися. Була жіночка, дуже її запам’ятала. Вік моєї мами, вона з Сум. Каже: "Не знаємо, куди їдемо. Зараз би готувалися до весни, брали господарство". У когось у Харкові розбомбили будинок, він їде засмучений, десь якісь нюанси. І вже стараєшся поговорити з людиною, якось заспокоїти".
Із Чернівців до Полтави у потязі везли гуманітарну допомогу. Нею завантажували до чотирьох вагонів.
"Ми затримувалися ще й через те, що чекали, коли доїдуть автомобілі з гуманітарною допомогою. На мене вийшла дівчина-волонтерка. Вона мені телефонує: "Ви їдете? Там буде гуманітарна допомога". Добре, вантажимо. Везли її до Полтави, у Полтаві перевантажували на автомобілі і везли на Харків і Маріуполь".
Евакуаційні потяги курсували безплатно для усіх охочих. Коли приходили люди, які раніше купили квиток на рейс, то їх також перевозили. Люди у вагонах ставилися одне до одного з розумінням, говорить полтавка.
"Одного разу причепили вагон спеціально для гуманітарної допомоги. Він не опалювався, несправна була система опалення. Коли я дійшла до вагону, в мене був трішки шок, бо вагон був повний людей. Люди були готові їхати навіть у холодних вагонах, аби тільки виїхати".
У потягах дотримувалися режиму світломаскування. Навіть нині на час комендантської години вимикають лампочки.
"Найстрашніше було їздити трошки через Київ. Знаєте, як проїжджаєш Київ, поїзд зупиняється. Виглядаєш назад, а воно червоне зарево над Києвом стоїть, чути вибухи. Звісно, страшно. Кому не страшно? Всі люди бояться. Ну а як? Робили те, що ми вміємо робити, і чим ми можемо допомогти. Ми всім пасажирам казали: "Ми вас і назад повеземо, приходьте".
Що відомо
- Російська сторона погодилась відкрити гуманітарні коридори 7 березня для евакуації цивільного населення з українських міст на територію РФ. Українська сторона запропонувала евакуювати людей із Сум у напрямку Полтави.
- Перший "зелений коридор" у Полтавську область із Сумської діяв 8 березня.
