У межах проєкту із цифрового збереження матеріальної культурної спадщини України в умовах війни створили архів 3D моделей 20 мозаїчних автобусних зупинок у 20 селах Полтавської області.
Про це в ефірі Українського радіо «Полтава» розповіла авторка і керівниця проєкту Анна Сінельник.
Мозаїчні автобусні зупинки — це малi архітектурні форми 1980-х років, оздоблені керамічною плиткою, битими глечиками з поливою червоно-вохристого кольору, частинками білого фарфору, смальтоюКольорове непрозоре скло у вигляді невеликих кубиків чи пластинок, яке використовують для створення художніх мозаїк та іншими матеріалами. На Полтавщині вони часто зображують природу, сільський побут, ремесла, фольклор, локальні мотиви. Більшість таких об'єктів не мають охоронного статусу, розташовані вздовж доріг, тому їх неможливо перемістити чи убезпечити від руйнування. Частина мозаїк пошкоджена, демонтована або змінена. Без попередньої фіксації такі зупинки в області можна остаточно втратити.
«Свого часу я працювала у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, де займалася оцифровуванням експонатів і запустила сторінку музею на Sketchfab. Також мені пощастило побувати на Міжнародній науковій конференції у Греції зі збереження мозаїк, де поділилася з колегами тими видами мозаїк, що існують в Україні. Їх дуже зацікавило те, що серед цих усіх видів були і зупинки. Адже нічого подібного немає ні в Європі, ні в Америці. Так у мене з'явилася ідея зберегти і популяризувати українське мистецтво у світі», — розповіла Анна Сінельник.
Команда проєкту «Оцифровані мозаїчні зупинки Полтавщини» перемогла у конкурсі стипендій від Українського культурного фонду. А оскільки ініціатива обмежена у часі і в ресурсах, за п'ять місяців вдалося оцифрувати 20 зупинок. Кожна 3D-модель супроводжується точною локацією, датою створення, технікою виконання, інформацією про автора. Під час дослідження вдалося встановити 12 імен авторів мозаїк, які десятиліттями залишалися невідомими.
«Разом із Вадимом Махіткою, який робив фотофіксацію зупинок, ми здійснили 10 польових виїздів. Колега має великий досвід оцифрування. З перших днів повномасштабної війни він долучився до фотофіксації воєнних злочинів Росії. За один день ми обстежували дві зупинки. Кожну спочатку прибирали. Більшість з них обклеєні оголошеннями, багато сміття, відсутні вбиральні, тому навколо зупинок люди часто справляють свої потреби. Хоча зустрічали у селах і людей, які доглядають за зупинками. Казали нам, що ми нікому не дамо їх зруйнувати, ми не хочемо китайських. Це, наприклад, таке відповідали у селі Великі Будища», — додала Анна Сінельник.
Створювали мозаїчні зупинки переважно художники-монументалісти, іноді доєднувалися художники, архітектори або це були дипломні роботи студентів вишів. Під час роботи над проєктом команді вдалося поспілкувалися з Миколою Болюхом — викладачем Луганського Національного університету імені Тараса Шевченка. Свого часу він був у художній раді Полтавського художньо-виробничого комбінату, тому розповів про багатьох колег по цеху. Зокрема, це Василь Коркішко, Ігор Величко, Микола Таран, який створив мозаїчну зупинку зі смальти на 84 кілометрі поблизу села Базалуки.
«Мозаїчні зупинки — частина українського культурного коду, що досі майже не представлено у цифрових архівах. Існує думка, що ці зупинки спадщина Радянського Союзу і від них потрібно позбуватися. Однак це не так. 99 зі 100 ці мозаїки не містять ніяких радянських символів, плюс їх створювали українські митці. І наша мета показати це міжнародній спільноті. Переглянути 3D-моделі, нині їх опубліковано 10, можна у відкритому доступі на платформі Sketchfab та на сторінці проєкту в Instagram. Ще 10 готуємо до публікації. Також з напрацьованим матеріалом планую взяти участь у Міжнародній конференції у Греції, що відбудеться у грудні 2016 року».
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | Тік Ток | Threads | Whatsapp
