27 вересня 2024 року внаслідок дронової атаки по місту Ізмаїл, що на Одещині, поранення отримала 24-річна Валерія Панфільонок. Кілька днів лікарі боролися за життя дівчини, однак 1 жовтня у реанімаційному відділенні Одеської обласної клінічної лікарні вона померла. Якою пам'ятають Валерію рідні та про події тієї ночі — у матеріалі Суспільного.
"Вона страшенно любила все, що пов'язано з кухнею"
Валерія Панфільонок народилася та виросла в Ізмаїлі, закінчила місцеву школу № 6. Після навчання дівчина почала освоювати кухарську справу, розповіла сестра Валентина Панфільонок.
"Сестра після школи відразу вступила в нашу дев'ятку, опанувала професію "Офіціант-бармен". Оскільки вона страшенно любила все, що пов'язано з кухнею і готуванням, вона закінчила ще додаткові курси кухаря", — сказала Валентина.
За її словами, разом з сестрою вони працювали на судах. У 2022 році, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, дівчата продовжили працювати, усвідомлюючи необхідність заробітку.
"Усе летіло з такою швидкістю, що мене прошило"
В ніч на 27 вересня 2024 року російська армія атакувала Ізмаїл дронами. Атака сталася о 3:30 ранку, згадує Валентина Панфільонок.
"Це було після третьої години ночі, такий сон якраз міцний, ми не зрозуміли, що відбувається, одразу в телефон, а там ціла купа цих дронів, і всі до нас, всі на Ізмаїл. Ми не думали на той момент ані про гроші, ані про якісь документи, в той момент єдина була думка, це швидше сховатися і врятувати своє життя".
Під час атаки вони з мамою та сестрою вийшли на вулицю, щоб сховатись в укритті, додала дівчина. Але по дорозі недалеко від них вибухнув один із "шахедів".
"Ми виходимо, чуємо звук "шахеда" і розуміємо, що він починає наближатися. Ми повертаємо за ріг, чуємо вибух, я відчуваю жар, і шматки летять у мене. Я єдине, що встигла прикрити, — обличчя. Усе летіло з такою швидкістю, що мене прошило, в мене були уламкові в руку, у ноги", — розповіла вона.
Під час вибуху важкі поранення отримала Валерія Панфільонок. Уламки дрону влучили їй у спину та живіт.
"Я бачу сестру, вона лежить на спині, трохи далі лежить наш сусід, дядя Вітя Шкірьов. Я бачу, що дядя Вітя вже все, а сестра лежить із заплющеними очима. Вона прокидається, розплющує очі, у неї був наш молодший песик на грудях, ми прибираємо песика, якщо їй важко дихати. Я кажу: "Як ти почуваєшся?". Вона починає кричати: "Я не відчуваю своїх ніг", — згадує сестра.
Кілька днів лікарі міської лікарні боролися за життя Валерії, потім її транспортували до Одеської обласної лікарні. Але 1 жовтня дівчина померла.
"Мама мені зателефонувала і каже: "Валя, тримайся, будь ласка, її більше немає".Години півтори я просто плакала, без якихось передихів я просто плакала. Мені пролітали картинки нашого з нею спільного життя, як ми з нею то дружили, то сварилися, які ми плани будували разом, як ми хотіли прожити наше життя", — зазначила Валентина Панфільонок.
"Я їй пообіцяла, що здаватися не буду"
Унаслідок обстрілу сім'я втратила не лише Валерію, а й майно. За словами Валентини, їхній будинок та речі повністю вигоріли.
"Спочатку згоріла половина будинку. Але будинок був дерев'яний, вогонь пішов по порожнинах і вигоріла наша квартира повністю. Залишилося тільки те, що було десь усередині, у шафках якийсь одяг залишився, на кухні посуд. Все, що було ззовні, вся техніка, меблі, все вигоріло", — зауважила сестра загиблої.
Наразі вона з мамою проживає на зйомній квартирі, додала дівчина. З цим їм допомогла знайома родини.
"Наша спільна знайома, мамина колежанка, допомогла нам із цією квартирою, надала її за такими дуже смішними розцінками. Вона сказала: "Живіть скільки треба, не переймайтеся, не бійтеся, ніхто вас не виселить". Людина увійшла у наше становище і виручила, дала нам дах над головою".
Попри все Валентина намагається не здаватись, підтримує маму і продовжує жити. Вона пообіцяла на могилі сестри, що стане опорою своєї родини.
"Я намагаюся не сумувати, завжди всі проблеми зустрічати з посмішкою. Я пообіцяла на могилі сестри, що незважаючи ні на що, як би важко не було, як би боляче не було, я їй пообіцяла, що здаватися не буду. Я сказала, щоб вона там, на тому боці, не переймалася, я подбаю про маму, подбаю про її улюбленців", — прокоментувала дівчина.
Після всього пережитого родина Панфільонків мріє про мир. Тим, хто також втратив рідних через російські атаки, вони радять не думати про погане, а жити заради їхньої пам'яті.
"Намагайтеся бути позитивними, не здаватися, шукати навіть у найтемніші дні якесь світло. Думати про те, щоб лягти з кимось поруч на цвинтарі, це не вихід. Я не думаю, що ваші близькі колись би цього хотіли. Вони хочуть, щоб ми жили, були щасливими і здоровими", — резюмувала Валентина Панфільонок.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
