Олександр на псевдо Tiger на війні отримав важке поранення з подальшою ампутацією ноги. За участь у спецоперації в Кринках отримав орден "За мужність" III ступеня. До лав ЗСУ вступив добровольцем, хоч і мав причини для відстрочки. Обрав для себе підрозділ розвідки. Своєю історією виживання, дружби та втрати близької людини поділився з кореспондентами Суспільного.
Олександру 38 років. Він народився на Вінниччині, навчався в Одесі — в університеті МВС. Працював оперативником в міліції, а потім — у службі безпеки різних компаній. До лав ЗСУ чоловік вступив добровольцем, але потрапити в бажаний підрозділ з першого разу не вийшло. Ветеран поставив для себе за мету потрапити до підрозділу Сил спеціальних операцій, адже мав навички та підготовку, яку прагнув застосувати саме у спеціальних операціях.
"Я думав одразу йти служити, тому що в мене було здоров'я, навички та досвід, знання певні. Все було у мене, я й у пейнтбол професійно грав, у нас команда була, все було. Були плани у нас глобальні, дуже добре все було у нас. І прийшли наші колишні "старші брати", що звільнили нас від цього світлого майбутнього, від грошей і від всього іншого", — розповів Олександр.
З першого разу потрапити до ССО не вийшло. Як зізнається сам Олександр, він опинився на навчанні зовсім в іншому підрозділі. Тож чоловік повернувся в Одесу та подався знов.
"Я тоді серйозно готувався, бо знав, що там дуже серйозне "фізо" і його треба здати. Якщо ти його не здаси, тебе не візьмуть. Я його все ж здаю, задоволений — думаю, потрапив туди, куди хотів. В обід кажуть: "Усе, набір закінчено, більше ніхто не потрібен". І знову я їду назад. Ну, куди мені вже було чекати", — згадує ветеран.
З третього разу військовий обрав для себе підрозділ розвідки морської піхоти. Згодом — служба на Донбаському напрямку та операції на лівому березі Херсонщини:
"Ми були на Донбасі, все у нас виходило, все було добре. Так, стріляли, так, було все, що завгодно, але такої тривоги глобальної не було. Іноді може і страшно було, але завдяки фізичній та тактичній підготовці, коли злагоджено організм працює — без паніки, без нічого.. Але Кринки — це був реально хардкор. Люди, які воювали 20 років, я думаю, що якби вони потрапили туди, вони зрозуміли б просто, що вони взагалі не служили ніколи і ніде".
Під час бойового завдання на лівому березі Олександр втратив найліпшого друга. Їхня позиція потрапила під обстріл танку, внаслідок чого Роман Скрипка на псевдо "Фізрук" загинув на місці. А Олександр отримав важке поранення в ногу та живіт.
"Ми з "Фізруком" взяли найскладнішу ділянку, на якій був саме трафік росіян. Спали по пів години, по годині. Стріляло там — кожні 10 секунд. Кожні 10 секунд, без перекуру. Вже думаєш: "Ви курите там чи ні? Йдіть покуріть!" Танки, КАБи, ракети — все падає. Там більше не закопаєшся, нічого не зробиш: там метр — і вода, пісок, сосновий ліс. Я навіть час пам'ятаю, це було о пів на 10 вечора, темно, листопад, сильний циклон, вітер нереальний. Прилітає з танчика мені в ногу та в живіт. Я відчуваю, що влучання. Кричу: "Фізруку, Фізруку". Він мовчить. Перевіряю пульс, там глухо…" — згадує той день Олександр.
Побратими витягнули Олександра з ями, після чого ветеран пролежав ще 30 годин. Не знаючи, що осколком була перебита пряма кишка, термінову евакуацію не проводили. Зі змерзлими ногами через нестачу кровопостачання у військового почали відмовляти і руки.
"Руки відключилися, тупо руки відключилися, я не можу навіть турнікет дістати, щоб на ногу накинути. Ми знали, що нозі капець, але не розуміли, що там, лише шина була. Стирчав уламок, ми просто його перемотали, якісь таблетки знеболювання були і все. Лежу собі курю. Усі воюють, а я лежу курю. Я ніколи в житті не втрачав свідомість. І води у баклажці було на дні, на 15 людей. Я по ковточку пив цю воду. Ніхто більше її не пив", — розповів військовий.
Воду на лівому березі, за словами Олександра, військові ходили набирати на річку Конку. Чистили її через фільтри, кип'ятили, пили каву і чай. Але набирати її, зізнається, було дуже і дуже ризиковано. Там, де місце висадки, обстріли не припиняється ніколи.
"Якщо ти затримався на точці висадки — все, ти труп. Без шансів", — пояснив військовий.
Після 30 годин пекла за військовим прибула евакуація. І за 50 метрів від евакуаційного човна знов було влучання. Вже поранений військовий отримав додаткові поранення в голову, плече та руку:
"Замість того, щоб ми з "Фізруком" попливли на цьому човні, "Фізрук" залишився на березі, і десь людей дев'ять на цьому човні пливло. Та й, Слава Богу, усі живі, всім легко — по ногах, комусь у руку. Ну і на другу секунду після влучання ще одне жорстке влучання. У мене ось тут перлина з черепа вилізла, так, череп виліз сюди, гарячий уламок же ж, і мені аж видуло таку з черепа. І я на другу секунду, рачки, ці ноші бовтаються, і я ось так гребу до човна. Біжать мої пацани, кажу: "Руки". І всі вони мене чіпляють, застрибує. Ну, там такий треш був. І ми бах, бах і помчали. Одразу до Херсона у шпиталь".
Термінова операція, ампутація кінцівки та тиждень у реанімації — були найважчим періодом, як зізнався ветеран. Сьогодні, згадуючи операцію в Кринках, каже, що від колись курортного містечка наразі залишилась тільки випалена земля:
"Про ці плацдарми писатимуться військові книги, наші і не лише наші, бо таких спецоперацій яких зробила наша морська піхота, СЗГ, ГУР МО, таких операцій в принципі не було ніколи — це прецедент, що ми на ворожій території створюємо плацдарм. Так, це мега складно, мега небезпечно, там і потонуло пацанів, і все що завгодно, на цьому Дніпрі і взагалі. Проте, я думаю, якесь завдання в цих операцій було".
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
