Молодший лейтенант Максим до 2022 року встиг побудувати успішну кар'єру у цивільному мореплавстві. Сьогодні він – представник командного складу одного з екіпажів, які готуються до служби на протимінних кораблях, котрі орієнтовно у 2025 році передадуть Військово-морським силам України.
Максим — другий герой спільного проєкту Суспільне Одеса та ВМС ЗС України "Воїни трьох стихій". У інтерв’ю військовий моряк поділився роздумами про вибір морської професії, особливості служби в українських ВМС та мотивами, які допомагають день за днем боронити свою країну на морському напрямку.
Як Ви опинилися в лавах Збройних Сил України?
В лавах Збройних Сил України спочатку я був у добровольчому підрозділі перші півроку. Коли у нас була, до речі, з морпіхами спільна задача, на одному з блокпостів ми розговорилися, і для них було дуже дивно знати, що я там знаходився, як то кажуть, в полях. Людина, яка зробила кар'єру на цивільному судноплавстві, яка має багатий досвід — на той момент у мене було вже 20 років на флоті.
Сказали: тобі потрібно йти в ВМС. Тобто там не вистачає людей, не вистачає штурманів, не вистачає спеціалістів, потрібно подаватися. Ну і отак я опинився в ВМС. Знайшлись люди, з якими я поспілкувався, вони мене питали, чим ви хочете займатися, який напрямок — більш технічний, більш адміністративний, чи щось таке. Я зв'язався з відділом кадрів, якщо можна так казати, флотилії ВМС одеської, і опинився в лавах Збройних сил України, насправді в Військово-морських силах.
Якщо говорити про вибір професії, чому обрали море?
Ну, насправді, все було дуже просто. Я не можу сказати, що я прям конкретно з сім'ї моряків, але в мене батько був моряком, в мене дядько був моряком, дідусь теж намагався бути моряком. І, в принципі, для мене не було чимось дивним, що я буду поступати саме на цей напрямок.
Коли закінчив дев'ятий клас, то батько мене питав, чи хочу бути моряков. Я сказав, що так. Він каже: давай трохи мізків наберешся, закінчиш ще 10-11 класи, а потім будемо думати знову. Але я не передумав. Для мене це завжди була мрія — працювати саме на морі. Думаю, які живуть постійно біля моря, вони мене дуже добре розуміють.
Для мене була мрія стати капітаном і ця мрія здійснилась.
Якщо порівнювати цивільне ціноплавство з військовим, що нового доводилося опановувати?
Мені часто задають таке питання. ВМС — це зовсім інша історія, ніж цивільне ціноплавство, 100%. Найпростіше, що я можу пояснити: коли приходить людина навіть з дуже великим досвідом, капітан, старший механік чи старший помічник і каже "я хочу бути офіцером", достатньо цю людину підвести до кулемета M2 Browning, наприклад, який в нас дуже розповсюджений зараз в ЗСУ, ВМС, і спитати, як з нього стріляти. Тобто просто елементарно підводиш і питаєш: "Як з нього стріляти?" Я вже не кажу про розбірку, збірку, про якийсь там мейнтенансТехнічне обслуговування та ремонт.
Це нове озброєння, це західне озброєння, яке ми отримуємо по ленд-лізу, і є багато-багато чого. Я пам'ятаю завдання, коли був, що називається, в полях, то хлопці, коли кудись їхали і щось намагалися виконувати, вони просто дивилися в Ютубі по дорозі, щоб зрозуміти, як воно стріляє, як їм працювати. Ми маємо вчитися дуже швидко. Якщо ти нормальний, з головою все в порядку, клепка є, то зрозумієш і будеш робити те, що потрібно.
ВМС і цивільне судноплавство наразі абсолютно відрізняється. Хтось каже, і я так казав, що завдання плюс-мінус однакові — дійти від точки А в точку Б. Але на цивільному судноплавстві ти просто це робиш і найбільшою небезпекою можуть бути пірати чи звичайна ситуація — погода. Ти маєш розуміти, через який ураган, шторм ти підеш чи не підеш. Знову ж таки, капітан має робити висновки.
А з приводу ВМС — ти теж робиш з точки А в точку Б, але є можливість того, що можеш не дійти. Тому що є конкретні персонажі, тобто наші східні абсолютно нездорові сусіди, які будуть намагатися в тебе поцілити чи ракетою, чи снарядом, чи чимось ще.
У тебе стріляють, ти відстрілюєшся чи ти чекаєш, що це може відбуватися. Це війна.
Який вигляд має ваш типовий робочий день, коли у вас стріляють?
День, коли в тебе є небезпека, наприклад, ракетна небезпека. Сучасна війна дуже добре показала, що краще бути маленьким і швидким, ніж великим і неповоротним. Крейсер "Москва", який пішов за напрямком всім відомим, це все дуже добре показав.
Коли на тебе наводяться, є небезпека — є мандраж, з'являється певний страх. Але, як на мене, ти стаєш військовим і відрізняєшся від цивільного в той момент, коли цей страх, цей мандраж перетворюєш на адреналін, який тобі допомагає працювати.
Це було, якщо я не помиляюсь, в грудні 22-го року чи січні 23-го року, і коли ми були на охороні пункту базування одного з наших українських портів,і на нас йшли ракети, одна, друга. Тобто ми чекали їх там. І всі просто почали підстрибувати зі своїх крісел і показувати, он летить, стріляємо, тут я зрозумів, що, Максим, ти вже військовий. Немає паніки, ти вже не боїшся, а ти вже не думаєш про те, як сховатися, а думаєш про те, як збити.
А які завдання доводилось виконувати безпосередньо в морі?
Різні, завдання, про більшість я не можу розказувати. Кожен катер, якщо він заступає на чергування по охороні пункту базування, він отримцє БР — бойове розпорядження. Перед ним стоїть завдання, основні чотири пункти: це протикатерна оборона, це протиповітряна оборона, це протимінна оборона, і це протидиверсійна оборона.
Усі ці чотири пункти ти маєш виконувати, всі мають бути пильні, екіпаж має бути мотивований, екіпаж має бути готовий.
Якщо є час, його потрібно витрачати на підготовку екіпажу. Тому що сьогодні не потрібно, завтра не потрібно, післязавтра не потрібно, а за тиждень-два може статися все що завгодно. У нас ворог зовсім не дурний, як би про нього там що не казали, в нас ворог дуже підступний. Вони завжди десь воювали і звичайно не на їхній території: це і Придністров'я, це і Абхазія, це і Осетія. І якщо навіть дуже далеко, це і Лівія, це і Сірія, вони постійно приймають десь участь. Треба, як то кажуть, сподіватись на краще, але готуватись до гіршого.
Які слова знаходите для хлопців, які тільки-тільки починають свій шлях у ВМС?
У нас є велика така проблемка, маю на увазі українців: ми жили майже 300 років в імперському складі. І свою історію треба трохи більше пояснювати, трохи більше розказувати. Не трохи, а навіть іноді набагато більше. Пояснювати молодим хлопцям, що були такі козаки, як Іван Богун, як Семен Палій. Треба мотивувати.
Я завжди казав: "Ми не маємо бути нацією баранів, ми маємо бути нацією вовків". І ці вісім років це показало, ми маємо бути нацією. Тобто казати "хлопці, ви не барани, ви вовки. Ви маєте працювати, ви маєте знати, ви маєте постійно вдосконалюватись".
Відомо, що ви отримали пропозицію стати старшим помічником командира одного з протимінних кораблів, які ми невдовзі, сподіваємося, отримаємо, і знаємо, що проходить навчання. Розкажіть, будь ласка, детальніше, наскільки це можливо, про важливість цього навчання і які завдання стоятимуть перед вами.
Багато деталей я, на жаль, розповісти не можу. Можу сказати, що так, є у нас можливість, і нам допомагають західні країни. Такої техніки у нас в країні ще не було. Нам потрібні фахівці, фахівців також нема, звісно, що країни Євросоюзу нам допомагають в цьому напрямку.
Ми вивчаємо, ми навчаємось, це достатньо тривалий період, тому що дуже багато техніки, якої наразі немає в Україні і до цього не було. Але старт вже дан, ми вже отримали кораблі від Британії. Ну і далі працюємо в цьому напрямку, щоб в нас було їх більше, тому що Чорне море після війни ми маємо розміновувати як можна швидше, для того, щоб наші люди могли спокійно ходити на пляжі відпочивати, і також, щоб забезпечити комерційне судноплавство, від якого Україна дуже сильно залежить.
Чи є наразі розуміння, який об'єм роботи передбачається?
Звісно. Об'єм дуже великий. Нам потрібно буде розміновувати, в першу чергу, наш український Крим, який дуже щільно закритий мінними полями. Те, що ми будемо робити щодо захисту нашого узбереження, з приводу розмінування — це інша ситуація. Наразі ця інформація мало кому відома на 100%.
Звісно, нам потрібно буде працювати, починаючи від Новоазовська і далі, далі, далі. Найскладніші ділянки по роботі – це будуть ті ділянки, де річки впадають в Чорне Через підрив Каховської дамби змило дуже багато мін з узбережжя, мін, які встановлювались безпосередньо в річці. Дуже багато буде роботи саме там.
Ми вже досить багато поговорили про ваш бойовий досвід, про те, чим ви наразі займаєтеся. Але ще є запитання до вас — чому ви це робите?
В одному фільмі було дуже добре сказано: "Усе життя я жив по законам честі". Закони ці прости: люби свою дружину, захищай свою батьківщину і почитай Бога. Це інша мотивація, це чоловіча робота, яку мають виконувати чоловіки.
Ця робота для того, щоб зрозуміти, що найважче для того, щоб прийти в Збройні сили — потрібно прийняти рішення. В якийсь момент я зрозумів, що сила чоловіка заключається в тому, що ми маємо приймати рішення самі, не слухаючи нікого. І оцей крок зробити дуже важко. Коли я цей крок зробив, мені стало набагато легше. А далі вже треба бути кращим, намагатися бути кращим. І буде, як буде.
Знову ж таки, в мене ростуть діти. Їх потрібно захищати. Моя сім'я наразі за кордоном. Вони не хочуть там жити, вони хочуть повертатися в Україну, в Одесу. Вони хочуть жити тут. Моя дружина в мене постійно, майже кожного місяця питає, коли ми повернемось? Я завжди кажу: "Я вибачаюся, але в мене інформації від Генерального штабу Російської Федерації немає наразі, скільки, що вони собі там думають".
Але про це навіть не потрібно думати, тому що вони будуть продовжувати те, що вони продовжують. Вони будуть продовжувати вбивати. Якщо взяти Європу — це така школа чи вуляця, і Росія — оце головний гопник на районі, якого потрібно зупинити. Поки ти його не зупиниш, він буде продовжувати робити все те саме.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
